ФАУНА ХРЕБЕТНИХ ЗАХОДУ УКРАЇНИ. РЯД ЗМІЇ
Ряд змії − Serpentes
Вуж звичайний − Natrix natrix natrix L. Виявлений в усіх обстежених нами районах. Трапляється у найрізноманітніших місцях, надаючи перевагу вологим біотопам (заплави річкових долин, вологі ліси, чагарникові зарості на болотах). У селах і містах Поділля (міста Збараж, Кременець), а також на Закарпатті часто селиться у житлових будівлях. Вертикальне поширення у Карпатах досягає 1600 м над рівнем моря. Іноді в горах трапляються скупчення вужів на занедбаних греблях, під стовбурами гнилих дерев. На околицях с. Шепота Вижницького району Чернівецької області такі скупчення спостерігав М. Ф. Нікітенко. Пробуджуються вужі після зимівлі в другій декаді березня − на початку квітня. В околицях м. Камінь-Каширського Волинської області виявлені 19. III 1968 р. У с. Олексіївні Волинської області в 1967 р. помічені 4 квітня. На рівнинах самки відкладають яйця в кінці травня – на початку червня. У Закарпатті у кладці налічується 7 − 18 (в середньому 13) яєць розміром до 25 мм. В умовах неволі (Львів) вужі відкладали по 8-11 яєць, які завжди засихали. Активні при високій температурі повітря. Максимальна активність − у першій половині дня, коли вужі полюють. На Волинському Поліссі в першій половині травня 1966 р. ми зареєстрували підвищену активність вужів. Протягом двогодинної екскурсії поблизу с. Олексіївки їх було виявлено більше десяти.
Живляться жабами, кумками, дрібними ящірками, рибою, мишовидними гризунами, комахами, черв’яками та іншими безхребетними. Деякі вужі після голодування дуже ненажерні. У лабораторних умовах (Львів) за один раз вужі з’їдали по три жаби середніх розмірів або по п’ять дрібних.
Вуж водяний − Natrix tessellata tessellata Laur.[1] На обстеженій території трапляється спорадично, найчастіше в межах Закарпаття, рідше − на Поділлі і Волинському Поліссі. Кілька цих змій ми здобули в липні 1962 − 1964 рр. на р. Смотричі поблизу сіл Залуччя і Нігина Хмельницької області. На Поділлі в толтровому кряжі над р. Смотричем заселює чагарникові зарості терну, кизилу, розміщені понад рівнем ріки на 10 − 12 м. У Закарпатті, за свідченням В. М. Самоша (1953, 1956), найчастіше спостерігається в рівнинній і передгірській частині. У гори піднімається не вище 500 м, тримаючись долин гірських рік і гірських потоків, які в них впадають. Заселює місця, де дно рік і ручаїв покрите камінням, а на берегах ростуть чагарники і дерева. На початку травня покидає зимове сховище і мігрує у воду. 5. V 1946 р. у ручаї Варпоток поблизу с. Іза Хустського району Закарпатської області на протязі 2 км було здобуто 50 водяних вужів. У цей же день мало місце парування, що відбувалось на дні водойм. Велику кількість вужів бачили у сонячні дні червня, липня і серпня. У серпні найчастіше трапляються на суші. У шлунках виловлених екземплярів виявлена риба, яка ховається під камінням − гольян, гірська щиповка, бабець-головач, пічкур, марена, головень. У травні 1948 р. у шлунку водяного вужа знайдено саламандру.
Ескулапів, або лісовий полоз − Elaphe longissima longissima Laur. Зареєстрований лише в межах Закарпаття і Прикарпаття (г. Магура Вижницького району, г. Бердо біля Садгори Чернівецької області, с. Манява Івано-Франківської області, г. Плішка поблизу м. Ужгорода, г. Ділок, г. Косматець, лука поблизу р. Ублянки, смт. Великий Березний, с. Мала Уголька, Ділове, Бегедняцька-Пастіль, Сіль Закарпатської області). Вертикальне поширення − 280-860 м над рівнем моря. Розміри досягають 2 м довжини. Здобуті нами ескулапові полози не перевищували 1,08 м довжини. Добре повзають по гілках і стовбурах дерев, за допомогою чітко виявлених складок по боках тіла. Сховища влаштовують в дуплах. За В. М. Самошем (1953), відкладають приблизно 7-10 яєць розміром до 50 мм. У шлунку виловленого в Чернівецькій області екземпляра була лісова полівка.
Мідянка − Coronella austriaca austriaca Laur. На обстеженій території трапляється дуже рідко, найчастіше − в Прикарпатті. Здобута в с. Веренчанці Заставнянського району, в селах Лопушній, Шепоті Вижницького району, на полонинах г. Чекалька Чернівецької області. На Поділлі нам вдалось здобути мідянку 4 травня 1957 р. на Чортовій скелі в околицях Львова. Одну особину спіймали в яру, зарослому ліщиною, грабом, дубом і шипшиною, у Шумському районі Тернопільської області. Мідянка − ксерофільний вид, заселює горбисті місця, покриті дерево-чагарниковою рослинністю. В Українських Карпатах піднімається до 1400 м над рівнем моря. Денна тварина, активність якої зростає залежно від температури повітря і сонячної радіації. Мідянка, здобута нами на Чортовій скелі, блискавично шмигнула на бук, намагаючись зникнути[2]. Під час переслідування часто приймає загрозливу позу і шипить. Яйцеживородна. У кінці вересня самка народжує від 2 до 12 малят. Живиться ящірками, веретінницями, пташенятами горобиних, гризунами.
Гадюка звичайна − Vipera berus berus L.[3] Трапляється скрізь в усіх областях на заході України. Ми здобували гадюк у поясі криволісся і на чорногорських полонинах у Закарпатській та Івано-Франківській областях (1300 − 1880 м над рівнем моря). 29.V 1948 р. на полонині Кукул одна вівця загинула від укусу гадюки. У межах Поділля гадюк здобували у лісових урочищах с. Липники Львівської області, с. Лішні Кременецького району і с. Брикова Шумського району Тернопільської області. На Волинському Поліссі виявлені в Звірево-Котовській дачі Ківерцівського району, селах Олексіївні і Грудки Камінь-Каширського району Волинської області. Велика особина спіймана 16. X 1960 р. в с. Любені Великому Львівської області. Зовсім чорна гадюка[4] виявлена 18. V 1961 р. на схилах Говерли в криволіссі урочища Брескул. Слід зазначити, що в травні в субальпійському поясі ще багато снігу і поява гадюк на проталинах свідчить про їх відносну холодолюбність порівняно з іншими видами змій. Ведуть денний; і сутінковий спосіб життя. Після зимівлі з’являються у квітні (4.IV 1955 р., с. Липники Львівської області: 4.IV 1967 р. с. Олексіївка Волинської області). Молодь з’являється у кінці липня − на початку серпня. Живляться мишовидними гризунами, землерийками, ящірками, птахами. У гадюки з полонини Пожижевської, виловленої в травні 1958 р., у шлунку виявлена підземна полівка, у особини, здобутої в липні 1969 р. в урочищі Щербилово с. Кобилецької Поляни Закарпатської області, − дві руді лісові полівки, а у гадюки з Сихова Львівської області знайденої в травні 1971 р., − молода звичайна полівка.
Гадюка степова − Vipera ursini renardi Christ. Для заходу України (Прикарпаття) зазначається на підставі повідомлення М. Ф. Нікітенка (1959), який виявив цю гадюку в лісостепових районах Придністров’я − Сокирнянському, Кельменецькому і Хотинському Чернівецької області. Степова гадюка трапляється в чагарниках на сухих луках, у ярах, на галявинах лісів. Біологія в межах Прикарпаття не вивчена. Живиться ящірками, мишовидними гризунами, комахами.. У шлунку однієї здобутої особини була польова миша.
Джерело: Татаринов К.А. Фауна хребетних заходу України. В-во Львівського ун-ту. 1973, 257ст.
[1] Можливе виявлення підвиду Natrix tessellata elaphoides Brand.
[2] Л. О. Бабенко (1953) зазначає, що в липні 1947 р. у Канівському заповіднику, мідянка забралась на граб і проковтнула пташенят славки, що були у гнізді на висоті 1,2 м над землею.
[3] Звичайні гадюки в гірських карпатських районах УРСР мають однотипне чорне забарвлення без малюнка на спині. Цю варіацію деякі дослідники відносять до. підвиду Vipera berus prester L. Разом з тим трапляються екземпляри з типовим сірим; забарвленням і темним малюнком на спині, а також особини з бронзовобрунатним. відтінком і малюнком такого ж кольору. 17. VII 1969 р. в урочищі Щербилово Велико-Бичківського лісокомбінату Закарпатської області ми виявили гадюк трьох зазначених: кольорових варіацій.
[4] Про чорних гадюк у Каневському біогеографічному заповіднику повідомляє В.І.Таращук
Tags: плазуни, Татаринов К.А.
Коментувати