До змісту
У західних областях УРСР тепер налічується 53 види круглоротих і риб (табл. 1). Видовий склад іхтіофауни Закарпаття і Прикарпаття має деякі відмінності. З табл. 2 бачимо відміни в складі іхтіофауни басейну Дністра, з одного боку, Прута, Серета і Тиси − з другого. Такі види, як угорська мінога, андруга, чехоня карликовий сомик, поширені в басейні Тиси, до цього часу не траплялись у ріках басейну Дністра. Українська мінога, вирезуб, вівсянка, носар, бичок-бабка, триголкова колюшка, які зареєстровані в Дністрі, поки що не виявлені в басейні Тиси. Схожість іхтіофауни басейнів Пруту, Серету (Прикарпаття) і Тиси (Закарпаття), визначається специфікою геологічних процесів протягом антропогену. Всі ці басейни раніш були пов’язані між собою не лише в нижній течії при впаданні в Дунай, а й у своїх верхів’ях. Цей зв’язок створював умови для поширення видів риб дунайського комплексу. Осідання закарпатської западини привело до того, що річкова система Закарпаття була перетята р. Тисою, внаслідок чого утворились розірвані ареали риб Закарпаття і Прикарпаття, і їх фауністичні угруповання набули специфічного характеру. Відмінність іхтіофауни і Серета, і Прута, за Д. І. Шнаревичем, зумовлена вюрмським перехватом р. Черемош і поступовим обміленням р. Серет. Спільність фауністичних елементів Дністра, Південного Бугу, Дніпра (у цих ріках трапляється вирезуб, дніпровська марена, дніпровський підуст, носар та ін.) пояснюється з’єднанням цих басейнів у доантропогеновий період. Наявність спільних ендеміків басейнів Пруту і Дністра зумовлена перехватами деяких карпатських приток Пруту р. Дністер. До перехвату пра-Бистриці в її річкову систему проникли деякі дунайські форми риб.

ТАБЛИЦЯ 1

Видовий склад круглоротих та риб заходу України

*Зазначається на підставі А. С. Вайнштейна (1958).

ТАБЛИЦЯ 2

Розподіл круглоротих та риб у водоймах заходу України

(за І. Д. Шнаревичем, 1965)

Після перехвату Бистриці Дністром ці види набули значного поширення по всьому басейні Дністра. Наявність розірваних ареалів не лише ендемічних |видів (дунайський лосось, балканська марена, малий чоп та ін.), але й ендемічних різновидів (карпатський пічкур, дунайський довговусий пічкур, звичайний підуст та ін.) підтверджує думки геоморфологів про існування стародавньої Ясиня-Черемоської поздовжньої долини, в яку врізались верхів’я пра-Тиси, пра-Пруту і пра-Черемошу.

Періодичний зв’язок річкових систем у постпліоцені сприяв проникненню в Карпати комплексу євразійських холоднолюбних риб (дунайський лосось, харіус, гольян), що мають тепер європейсько-сибірський розрив ареалу, а також елементів балтійського комплексу (миньок). У річкових басейнах Карпат почали виявлятися фауністичні відмінності, що відбивають сучасну специфіку іхтіофауни порівнюваних річкових басейнів Закарпаття і Прикарпаття.

Отже, розвиток систем річкових перехватів протягом антропогену є завершальним етапом у формуванні сучасного вигляду іхтіофауни карпатських рік. Дальше перетворення цих річкових систем відбувалось під впливом антропогенних факторів.

З риб водойм заходу України найчисленніші представники родин коропових та окуневих. На частку першої родини припадає близько 50% усіх видів місцевої іхтіофауни. Окуневі становлять близько 13,3%. У верхів’ях Дністра зареєстровано 47 видів цих риб, а у верхньому і середньому басейні − 49 видів і різновидностей (Опалатенко, 1966; Шнаревич, 1965). Такі види, як дунайський лосось, гірська щиповка, малий чоп, смугастий йорж, умбра трапляються в басейнах Тиси, Пруту і Серету − ріках дунайського басейну, але не помічені в басейні Дністра. У водоймах Закарпаття зазначено 48 постійних видів. Спорадично трапляється річковий вугор, якого І. І. Колюшев (1959) не включив до списків сучасної іхтіофауни Закарпатської області. Для річкових систем Тиси і Дністра спільних є 41 вид, відмінних − 12. Якщо врахувати, що Дністер і Тиса належать до однієї зоогеографічної категорії − дунайсько-кубанської ділянки чорноморської округи середземноморської підобласті Голарктики, − то відмінності ці досить значні (Берг, 1947).

Суттєва різниця є і в співвідношенні чисельності окремих видів. Так, густера, чехоня, рибець, що трапляються поодиноко в Закарпатті, досить поширені в Прикарпатті. Усі риби річкові, туводні. Прохідні, як правило, в досліджувані водойми не заходять. Швидка течія, кам’янисте, рідше піщане і вкрай рідко мулисте дно, бідність планктону і слабко розвинена водяна рослинність не лише визначили склад іхтіофауни, її розподіл, але й зумовили деякі біологічні і морфологічні особливості її представників. Тут поширені реофільні види, бентосоїдні або всеїдні, що відкладають ікру на кам’янистий або галечно-піщаний субстрат. На рослинність відкладають ікру лише близько 20% видів риб. Поширеною морфологічною особливістю, пов’язаною зі швидкістю течій карпатських річок, є поява у коропа, краснопірки, в’язя, верховодки, густери низькотілих форм − morpha elongata. У струмкової форелі і барвистоногого бабця, що водяться у верхів’ях річок, спостерігається більш окреслене і контрастне забарвлення луски порівняно з тими ж видами, але виявленими в нижній течії річок.

Опис деяких найбільш характерних видів західноукраїнської іхтіофауни зроблено за системою Л. С. Берга в плані сучасних зоологічних досліджень.

Ряд міноги − Petromyzontes

Мінога українська − Lampetra mariae Berg. Трапляється у Дніпрі, Дністрі, Південному Бузі, Північному Дінці та Пруті (Маркевич, Короткий, 1954). Ряд авторів фіксують цей вид у верхів’ях басейну Дністра. П. П. Балабай (1952), Л. К Опалатенко (1967) не виявили міног. 12 вересня 1960 р. на піщаній косі р. Ікви поблизу с. Сапанова Кременецького району Тернопільської області ми здобули міногу. Вона змієподібно пересувалась по вологому піску від течії ріки. Довжина міноги − 187 мм. За свідченням місцевих рибаків, українських міног у р. Ікві є досить багато і концентруються вони на мілководді, зариваючись глибоко в мул. Тут розрізняють міног трьох забарвлень: бурого, ясного та червоного. Українські міноги є в Ікві. У р. Горині та її притоках цих круглоротих ми не виявили.

Мінога угорська − Lampetra danfordi Regan. Трапляється майже на всьому протязі гірських рік і в багатьох струмках Закарпатської області − Тереблі, Тур’ї, Ужі, Латориці, Боржаві. Середня довжина − 211 мм. Нападає на «сонну» форель, марену, головня (Власова, 1956). Нерест − у кінці березня − квітні, плодючість 2 − 4 тис. ікринок. Перетворення личинки у дорослу особину закінчується перед нерестом. Тривалість життя приблизно 3 − 5 років. Практичного значення не має. Зрідка використовується як принада.

Ряд кістковохрящові − Chondrosteoidei

Стерлядь − Acipenser ruthenus L. Зрідка трапляється у Дністрі. Тисі, Ужі. Заселює глибоководні ділянки рік з дрібногалечним, піщаним або глинистим дном. Нерест − у травні − червні. Ікра відкладається на гальку, кількість 10 тис. Абсолютна довжина чотирьох виловлених у Тисі екземплярів у віці семи-восьми років дорівнювала 478 мм. Коло с. Ворочова Закарпатської області у грудні 1953 р. спіймана стерлядь вагою 400 г. У Дністрі в межах Чернівецької області часом виловлюють екземпляри вагою 1,5 кг. Живе до 15 − 20 років. У річках Закарпаття ця риба живиться личинками комах.

До частини другої

Джерело:  Татаринов К.А. Фауна хребетних заходу України. В-во Львівського ун-ту. 1973, 257ст.

Tags: круглороті, риби, Татаринов К.А.