До змісту

Відомості про тварин, що водились на заході України, знаходимо в давніх літописах X−XI століть. У них згадується про те, що великі княжі полювання в першій половині другого тисячоліття набули масового характеру. Під час таких «ловів» знищували величезну кількість тварин. Збереглися записи про одне з таких полювань на зубрів у 1154 р., проведене галицьким князем Ярославом Осмислом на честь візантійського гостя Андроніка Комена. Сотні зубрів та інших крупних звірів гинули під час таких полювань. Однак місцева фауна протягом довгого часу залишалась досить багатою та різноманітною. В середині XII ст. стада оленів постійно траплялися у лісостепових ділянках Прикарпаття, але внаслідок безперервного переслідування вони поступово відступали у найвіддаленіші гірські райони Карпат. У волинсько-галицьких літописах (XIII ст.) є повідомлення про «лови» на бобрів, кабанів, оленів, турів, зубрів, рисей, лисиць, ведмедів та інших ссавців, що заселюють широкі простори між північними відрогами Карпат і верхів’ям р. Прип’яті. Недоступність Карпат і пущ Волинського Полісся була однією з тих умов, завдяки яким фауна цінних птахів і звірів у цих місцях протягом століть зберігала свою високу чисельність, поширюючись на суміжні угіддя.

Перші фрагментарні, але досить обґрунтовані зведення про тваринний світ території, розташованої між Тисою на півдні і Західним Бугом на північному заході, знаходимо в мемуарах Сігізмунда фон Герберштейна «Rerum Moscavitiarum commentarii», що відносяться до XVI ст. У них наведені списки деяких мисливсько-промислових звірів (зубр, тур та ін.). У «Жерелах до історії України-Русі» знаходимо цікаві відомості про бобрів: «Там, на ріках, що в Рогатинському старостві є великі, часом ловлять бобрів, особливо на річці Липі, яких в минулому році з Болшова селянин на ім’я Федір Дерев’янка зловив вісім, кожний вартістю два золоті…» або «…у Холмському старостві на р. Бузі бобри часом трапляються».

У природничо-географічних атласах М. Кромера (1555), Д. Кантемира (1716), Г. Рачинського (1721), Г. Пуша (1837), К. Ханака (1848) певне місце відведено тваринному світові досліджуваної території. Проте ці автори спеціально не вивчали ті чи інші види або групи тварин, а, висвітлюючи історичні та географічні проблеми, вивчаючи природу краю в цілому, якоюсь мірою торкались питань, пов’язаних з фауною.

У кінці XVIII ст. − першій половині XIX ст. разом із загальним вивченням природи розпочались спеціальні фауністичні дослідження описово-систематичного характеру. До найбільш типових робіт цього періоду належить п’ятитомне видання Я. Гроссингера, в якому є опис фауни, зокрема ссавців Паннонської низовини. Г. Толлар, Е. Більц наводять фрагментарні відомості про деяких представників теріофауни Буковини, а Я. Брінкен, К. Глогер та інші повідомляють про хребетних, поширених на землях, розташованих на північ від Карпат.

Для XIX ст. і початку XX ст. (до 1919 р.) характерні також описові роботи. Головна увага приділялась систематиці та зовнішньо-морфологічній діагностиці окремих видів, і праці багатьох зоологів-хребетників (Г. Кюль, А. Анджейовський, Е. Ейхвальд, О. Нордман, Я. Блазіус, О. Завадський, О. Плятер, С. Петруський, Г. Бельке, М. Новицький, Е. Шребер, К. Кардош, В. Дзедушицький, В. Тачановський, Я. Буланжер, І. Бедряга, Л. Мегелі, П. Матчі, К. Кіріцеску, І. Антип та ін.) досить повно характеризують стан дослідження відповідної фауни цього регіону.

Після 1919 р. почався період більш поглибленого вивчення біологічних особливостей окремих видів риб, амфібій, рептилій, птахів та звірів. З’являються публікації, присвячені аутоекології деяких хребетних, промислу та чисельності мисливсько-промислових птахів та ссавців. Останні відомості наводились у таких виданнях, як «Карпатський мисливець» (1920 − 1938), «Мисливський листок» (1920 − 1938), «Мисливство» (1924), що виходили на угорській та польській мовах.

З хребетних Прикарпаття зоологи особливу увагу звертали на птахів та ссавців, менше − на інші групи. Слід відмітити публікації Я. Соколовського, Я. Доманевського, Е. Незабитовського − автора численних праць, в тому числі «Klucz do oznaczania zwierząt ssących», Л. Сагана, Я. Фудаковського, К. Мічинського, О. Дунаевського, З. Годіна, Я. Байгера, Р. Кунце і Я. Носкевича та інших герпетологів, орнітологів та теріологів.

Риб, земноводних, плазунів, птахів і ссавців Північної Буковини (тепер Чернівецька область) досліджували Р. Калінеску, В. Кульматицький, К. Кіріцеску, Е. Ботезат, Я. Семіонеску, С. Пашковський, И. Фун та інші спеціалісти.

Хребетних Закарпаття в цей період вивчали О. Дикиш, В. Владиков, М. Велігорський, К. Бескид, И. Медрецький, О. Міцюк, Ф. Славік, Я. Шторкан, О. Грабар, 3. Мольнар, О. Щепанек.

Після возз’єднання Західної України (1939), Північної Буковини (1940) та Закарпатської України (1945) з УРСР почалось всебічне і комплексне дослідження тваринного світу цієї території. Особливого значення набуло пізнання природних, зокрема тваринних, ресурсів краю. Радянські спеціалісти-зоологи дослідили всі класи хребетних, опублікували багато наукових статей і кілька узагальнюючих монографій.

Круглоротих та риб водойм західних областей УРСР вивчали В. О. Кононов, О. О. Протасов, 1.1. Колюшев, П. П. Балабай, І. А. Данко, І. Д. Шнаревич, В. І. Пономарчук, К П. Мальчевська, К. К. Власова, О.Р. Довгань, Н. А. Баринова, А. С. Вайнштейн, М. И. Келентей, Л. К. Опалатенко, А. В. Баршош, Е. О. Алтухов, М. Д. Булатович та інші спеціалісти.

П. П. Балабаєм (1952), Л. К. Опалатенко (1967), I. Д. Шнаревичем (1959), К. К. Власовою (1956 − 1964) було написано ряд великих наукових статей, І. I. Колюшевим (1949) − визначник риб Закарпатської області, проте ніхто з іхтіологів не опублікував монографії, яка б містила огляд видового складу риб не лише Дністра, Пруту, Тиси та деяких озер Волинського Полісся, а й усіх водойм на заході УРСР, у тому числі й на Поділлі. Найбільша кількість статей присвячена поширенню, екології, чисельності, розведенню лососевих риб (лосось, форель). Не вивчена лише екологія річкового вугра, круглоротих.

Земноводних цієї території досліджують зоологи різних науково-дослідних і навчальних установ. Більшість з них вивчають батрохофауну Карпат і Закарпаття, менше − Прикарпаття і зовсім мало − Поділля і Полісся. Праці Ф. й. Страутмана і К. А. Татаринова (1949) присвячені фауні хребетних, у тому числі й земноводних криволісся Українських Карпат, наше дослідження (1950) − поширенню і екології саламандри в північно-східних Карпатах, Л. І. Хозацького (1950) − земноводним і плазунам Прикарпаття, Н. А. Полушиної і К. А. Татаринова (1952) − герпетофауні Радянських Карпат і Закарпаття, І.Ф. Андреева (1953) − амфібіям і рептиліям Прикарпаття, І. І. Колюшева (1956) − амфібіям Закарпатської області, І.Т. Сокура (1956) − екології саламандри. І. І. Яременко (1959) і М. Ф. Нікітенко (1959) також опублікували статті, в яких досліджують земноводних Прикарпаття. У 1959 р. вийшла монографія В. І. Таращука «Земноводні та плазуни». У 1961 р. опублікована стаття І. В. Марисової «Земноводні та плазуни північної Тернопільщини», а в 1962 р. − Н. А. Полушиної і В. О. Кушнірука «Матеріали до батрахофауни Львівської області». З 1963 по 1967 рік В. О. Кушнірук досліджував ряд земноводних і зібраний матеріал оформив у вигляді кандидатської дисертації «Земноводні західних областей України» (1968). У 1971 р. видано «Короткий визначник амфібій і рептилій Закарпатської області УРСР» І. І. Колюшева. Якщо врахувати «Визначник земноводних і плазунів УРСР» (1955) Ю. й. Пащенка і його дисертацію «Екологія і господарське значення хвостатих і водних безхвостих амфібій України» (1968), то список вітчизняної літератури з фауни земноводних заходу України буде майже вичерпаний.

З аналізу всіх публікацій видно, що в дослідженнях екології і поширення земноводних немає цільності і послідовності. У фондових колекціях кафедр зоології різних вузів є земноводні, зібрані студентами під час польових практик, але ці збори, як правило, не мають точних паспортів, що знецінює їх у науковому відношенні. У Львівському державному природознавчому музеї АН УРСР немає наукових фондів з цих хребетних. Внаслідок цього у виданих працях не порушуються питання внутрівидової мінливості, мікроеволюції, поширення видів всередині ареалів, чисельності популяцій.

Плазунів західного регіону України особливо успішно вивчають в останнє двадцятиріччя (1951 − 1971 рр.). їх майже завжди описують разом з земноводними, тому ми докладно не зупиняємось на аналізі літератури, в якій досліджуються ці хребетні, оскільки це вже було зроблено при розгляді попереднього класу тварин.

Праць, в яких досліджено плазунів західних областей УРСР, менше, ніж таких, в яких вивчалися земноводні. Герпетофауна високогір’я Українських Карпат відображена в статті Ф. Й. Страутмана і К. А. Татаринова (1949), де є повідомлення про живородящу ящірку, веретінницю і звичайну гадюку, та в книзі «Природа Українських Карпат» (розділ «Тваринний світ», 1968). Фауну плазунів Закарпаття ми досліджували разом з Н. А. Полушиною (1952) і в опублікованій статті описали 10 видів цього класу, в тому числі болотяну черепаху та ескулапового полоза. В. М. Самош (1953) також описує 10 видів, відзначаючи вертикальне поширення плазунів у межах Закарпаття. У статті «До біології водяного вужа» (1956) той же автор зупиняється на екологічних особливостях Natrix tessellata Laur. в нижній течії р. Ріки (Закарпаття). Герпетофауна Прикарпаття показана в повідомленні Л. І. Хозацького (1950), в якому описані чотири види: прудка та живородяща ящірки, веретінниця та звичайний вуж, Д. О. Прунько та І. І. Яременко (1953) повідомили про знахідку грецької черепахи. І. Ф. Андреев (1953) характеризує 10 видів плазунів Радянської Буковини. Він же зазначає для с. Чернавки Чернівецької області лучну ящірку Lacerta praticola Ever., що надто сумнівно. М. Ф. Нікітенко (1959) дав найбільш повне зведення про герпетофауну Прикарпаття, підтверджуючи поширення тут грецької черепахи. Плазунів Поділля вивчала І. В. Марисова (1960, 1961). У своїх статтях вона повідомляє про 7 видів плазунів: болотяну черепаху, веретінницю, прудку і живородящу ящірок, звичайного вужа, мідянку та звичайну гадюку. О. Б. Кістяківський, О. П. Корнєєв, Ю. Й. Пащенко (1955) займалися вивченням плазунів Полісся (виявлено сім видів, з них три види змій, три види ящірок і болотяна черепаха). Загальні зведення про плазунів України, в тому числі і західних областей, є в монографії В. І. Таращука «Земноводні та плазуни» (1959).

Птахи заходу УРСР вивчені досить глибоко. Протягом 1948 − 1972 рр. орнітологи Львова, Чернівець, Києва, Кременця, Тернополя, Ужгорода, Івано-Франківська, Ленінграда, Кишинева досліджували авіфауну цієї території. В Українських Карпатах працював Ф. Й. Страутман, який написав монографію «Птицы Советских Карпат» (1954) і багато різних орнітологічних статей. У двотомній монографії «Птицы западных областей УССР» (1963) він узагальнив усе те, що виконали вітчизняні орнітологи з 1943 по 1963 рік. Д. В. Владишевський, І. В. Марисова (1960, 1961) вивчали будову гнізд представників роду Turdus і біологію білозобого дрозда − типового представника карпатського високогір’я. Д. В. Владишевський і Т. В. Черватюк (1965) аналізують збереження і причини загибелі гнізд горобиних птахів біля верхньої межі лісу в Чорногорах, а Д. В. Владишевський (1968) − описує знахідки в Карпатах кам’яного дрозда і в Прикарпатті − малої білої чаплі. Т. В. Черватюк (1969) повідомила про строки гніздування деяких горобиних у Чорногорах, М. І. Черкащенко (1968) − про біологію рябчика, а А. Й. Островський (1969) − про екологію тетеревиних у Горганах. Деякі матеріали про орнітофауну Закарпаття містяться в роботах О. Б. Кістяківського, Л. О. Портенко, М. Я. Кучеренко, А. Е. Лугового, В. С. Талпоша. В. С. Талпош (1969) звернув увагу на динаміку чисельності птахів Закарпатської рівнини, стаціонарне розміщення їх в окультуреному ландшафті. Пернаті Прикарпаття були предметом дослідження М. К. Тарасової (1952), яка вивчала екологію водоплавних верхів’я Дністра, а також І. Ф. Андреева (1953) та О. М. Клітіна; останній опублікував серію повідомлень про авіфауну Чернівецької області і зробив у 1959 р. огляд птахів Радянської Буковини. О. М. Клітін визначив у Східному Прикарпатті (Буковина) 192 види птахів, з них 172 − гніздових. В 1954 р. про знахідку сірійського дятла в Прикарпатті повідомляють Ф. й. Страутман і М. П. Рудишин (1954).

Орнітофауну Поділля досліджували В. П. Хреневич, В. Герхнер, Л. О. Портенко, М. И. Бурчак-Абрамович та інші. Починаючи з 1957 р. ряд публікацій про сучасний склад птахів північних районів Поділля зробила І. В. Марисова самостійно, а також у співавторстві з Н. М. Холіною та з автором цієї праці. З робіт про подільську авіфауну слід відзначити публікації у галузі дослідження чисельності водяно-болотяних мисливсько-промислових птахів у верхівцях р. Горині, нових елементів фауни − сірійського дятла, кільчастої горлиці та інших видів.

О. Б. Кістяківський (1952) та М. І. Черкащенко (1966) описують, промислових птахів Волинського Полісся, Н. І. Сребродольська (1964) − екологію, фенологію, чисельність, паразитофауну качиних, куликів, і мартинів Шацьких та інших поліських озер, а К. А. Татаринов та О. М. Охримчук (1969) − процес синантропізації чайки, тетерева, зяблика та інших птахів Волинської області. В. П. Жежерін (1962) звертає увагу на рідкісні види пернатих та їх охорону в межах Українського Полісся. Живлення птахів у західних областях УРСР досліджено в роботах К. А. Татаринова, М. І. Черкащенка. М. І. Черкащенко у співавторстві видав працю з екто- і ендопаразитофауни водяно-болотяних і дуплогніздових птахів долини верхньої течії Дністра.

Ссавців обстежених областей УРСР вивчали всебічно. У радянський період увагу спеціалістів привернула теріофауна Карпат, Закарпаття, Прикарпаття, Волинського Полісся і меншою мірою − Поділля. З маммаліологічних праць щодо Українських Карпат слід відзначити такі: Ф. И. Страутмана і К. А. Татаринова «Матеріали до фауни хребетних тварин криволісся Східних Карпат» (1949); І. Т. Сокура «Звірі Радянських Карпат і їх господарське значення» (1952), «Мисливсько-промислові звірі західних областей УРСР» (1954); К. А. Татаринова «К распространению и биологии снежной полевки в Восточных Карпатах» (1954), «До питання про біологію і поширення сірої полівки в Східних Карпатах» (1954), «Карпаты как охотничий район» (1954), «До питання про вертикальне поширення ссавців у Східних Карпатах» (1955), «О фенологических наблюдениях над карпатской фауной наземных позвоночных животных» (1960), «Анализ фауны грызунов Горного Крыма, Карпат и Балкан» (1960), «О роющей деятельности малой водяной полевки на субальпийских лугах Карпат» (1961) та ін.; І. І.Турянина «Карпатский благородный олень» (1964), «Охорона тварин в Українських Карпатах та деякі питання зоопаразитології» (1964), «Тваринний світ Українських Карпат» (1967); М. П. Рудишина «Соня-полчок − вредитель лесов Карпат» (1960); Г. Ф. Сеник «Бурозубка альпийская Украинских Карпат» (1967); Б. Р. Пилявського «Питание, активность и миграции мышевидных грызунов в субальпийском поясе Украинских Карпат (Чорногора)» (1967) та ряд інших. Теріологічні дослідження на Закарпатті проводили: В. І. Абелєнцев, К. А. Татаринов, І. І. Колюшев і Ю. I. Крочко − по рукокрилих; О. О. Конюхович, І. І. Колюшев, І. I. Турянин − по мисливській фауні, І. І. Колюшев, І. І. Турянин − по гризунах та інших ссавцях. По Прикарпаттю (Буковина) слід назвати публікації І. Д. Шнаревича «Об ареалах карпатских белок» (1950), «Млекопитающие Советской Буковины» (1959); I. Д. Шнаревича, К. І. Янголенко «Стаціонарний розподіл крота і посилення його промислу на Буковині» (1955); І. Ф. Андреева «Материалы к изучению фауны птиц и млекопитающих Прикарпатья» (1953); I. Ф. Андреева і П. В. Горбика «Систематическая характеристика лесных мышей Прикарпатья» (1954); П. В. Горбика «До екології полівки темної на Буковині» (1956); М. О. Макушенко, I. Д. Шнаревича «До поширення та екології деяких промислових звірів Чернівецької області» (1954); Л. К. Опалатенко, К А. Татаринова «Ховрах європейський на Придністров’ї» (1955); К. А. Татаринова «Ондатра у верхів’ях Дністра і перспективи її використання» (1952), «Гризуни-шкідники сільськогосподарських культур західних і Закарпатської областей УРСР та методи боротьби з ними» (1953); К І Янголенко «К вопросу об экологии и распространении слепышей на территории Советской Буковины» (1959); праці про куницевих і лисиць Н. А. Полушиної (1956 − 1967); повідомлення М. П. Рудишина (1955 − 1960) про мишовидних гризунів і т. д. Про ссавців Поділля згадано лише в загальних зведеннях О. О. Мигуліна, О. П. Корнєєва, І. Т. Сокура, у виданнях «Фауна України» (т. І, вип. 1 і 3, 1956, 1968) і повідомленнях К. А. Татаринова. Теріофауна Волинського Полісся досліджена в працях І. Т. Сокура, К. А. Татаринова, М. П. Рудишина. Найбільш повні зведення про представників цього класу хребетних, що заселюють захід УРСР в наш час, наведені в книзі «Звірі західних областей України» (1956)[1]

Отже, після возз’єднання західноукраїнських земель з Українською РСР вивчення фауни хребетних порівняно з попередніми періодами зробило великий крок вперед. Докорінно змінились самі зоологічні дослідження, які тепер ведуться на рівні найновіших досягнень популяційної екології, біоценології з врахуванням народно-господарського значення фонових видів.

Джерело:  Татаринов К.А. Фауна хребетних заходу України. В-во Львівського ун-ту. 1973, 257ст.

---

[1] Бібліографія праць вітчизняних зоологів по фауні хребетних західних областей України за 1939 − 1956 рр. Надруковано в «Наукових записках Львівського, природознавчого музею АН УРСР», т. VI, 1957, с. 170 − 178.

Tags: Татаринов К.А., хребетні