НІЖНИЙ ЦВІТ ОСЕНІ
Ніжний, але підступний. Та про це потім.
Осінь уже вдягнула дерева й чагарники в золоті, парчеві шати Поодинокі рослини ще доцвітають, та пора їх розквіту вже явно минула. Але є в Карпатах рослина, яка, не зважаючи на тиранічний хист парчевої цариці, саме в цей пізній для природи час починає буйно квітувати. Це пізньоцвіт осінній. В народі його називають ще бриндушею осінньою, зимовником, морозцем, осінником, растом, шапраном диким, шафраном моровим і навіть безвременником — за те, що цвіте в такий незвичний для більшості рослин час.
Спорожнілі вологі луки Західного Лісостепу, Закарпаття і Прикарпаття, поляни в розтоцько-опільських лісах пізньоцвіт прикрашує блідо-рожево-бузковими барвами. Подекуди луки аж рожевіють від його ніжних пелюсток. Осінь прагне довести, що вона не гірше від весни може уквітчати землю. Зараз — це зникаючий вид.
Пізньоцвіт осінній (безвременник осенний) —
Colchicum autumnale L.
Родина: лілійні — Liliaceae
Глибоко в ґрунті заховані бульбоцибулини пізньоцвіту. Квітки мають дуже довгу трубку, заглиблену в землю, і шестироздільний відгин оцвітини з шістьма тичинками всередині. Зав’язь також захована в землі, має три стовпчики, приймочки яких сягають тичинок. Восени під час цвітіння над землею стирчать лише квітки, листків немає. Після запилення мухівками, бджолами або метеликами плоди формуються під землею. Рослина відпочиває, “спить” у ґрунті всю зиму. Навесні пізньоцвіт розвиває цілокраї листки ланцетно-лінійної форми, стебло видовжується і висуває з-під землі на поверхню плід — тригнізду коробочку, в якій до середини літа достигає темно-буре насіння. Стара бульбоцибулина на цей час виснажується і відмирає, а натомість утворюється нова, і рослина продовжує жити. Ось яка дивовижна біологія у квітки осені.
Є ще одна особливість у цих квітів: вони гіркі на смак і отруйні. Взагалі, вся рослина отруйна, бо містить алкалоїд колхіцин, але найбільше його в пасінні та квітках. Довго вважали, що пізньоцвіт осінній містить у собі цей єдиний алкалоїд: це дивувало, бо рослини, як правило, мають їх цілий комплекс. І справді чехословацький біолог професор Шантаві виділив з пізньоцвіту осіннього двадцять нових алкалоїдів…
Сік пізньоцвіту, особливо бульб, може викликати ураження шкіри. Тож як би не вабили нас ці гарні осінні квітки, не слід їх рвати. Краще вже милуватися ними безпосередньо в природі або ж на осінніх клумбах.
Пізньоцвіт належить до найдревніших лікарських рослин. Він використовувався ще в Древньому Єгипті. В індуських книгах Веди, написаних за дві тисячі років до нашої ери, серед лікарських рослин значився пізньоцвіт жовтий, який зростає на схилах Гімалаїв. Використовували пізньоцвіт і древні греки.
Щодо пізньоцвіту осіннього, то його речовини, особливо колхіцин, у невеликих дозах застосовує сучасна медицина як засіб проти ревматизму, подагри, невралгії. Висока токсичність препаратів із колхіцином вимагає надзвичайної обережності, тому самолікування, без нагляду лікаря, недопустиме. Виявилося також, що колхіцин порушує і затримує розщеплення хромосом при поділі клітинних ядер. Цю його властивість почали використовувати проти злоякісних пухлин, а також у селекції рослин.
Крім пізньоцвіту осіннього, на Україні (в лісах Північного Криму) росте пізньоцвіт тіньовий, який також цвіте восени. А от пізньоцвіт Біберштейна, названий іменем дослідника флори Таврії і Кавказу, свою родову назву не виправдує: ця рослина (поширена у степовій і південній частинах Криму) цвіте рано навесні, в лютому — березні.
В нашій країні нараховується десять видів пізньоцвіту, а на земній кулі — зо три десятки: в Європі, Азії, Північній Америці. Наукова назва роду пов’язана з Колхідою. Коли стародавні греки потрапили в овіяну легендами Колхіду, отруйна рослина, що нагадує лучний шафран, але зацвітає восени й утворює насіння весною, їх, звісно, зацікавила. Був то пізньоцвіт гарний з великими, до 6 см у діаметрі, квітками. І греки назвали рослину на честь її батьківщини колхіконом. Відомий римський ботанік Діоскорід, що жив у першому віці нашої ери, вперше описав і намалював квітучий і плодоносний колхікон.
У схильних до легенд греків назва квітки пов’язувалася не тільки з Колхідою, а й з донькою колхідського царя Еета отруйницею Медеєю, котра проти волі батька допомогла вождю аргонавтів Ясону оволодіти золотим руном і втекла зі своїм обранцем. Щоб затримати погоню, Медея вбила свого малолітнього брата, порубала на шматки й розкидала по морю. Застигнутий тяжким горем, батько зупинився, щоб зібрати рештки синового тіла і віддати землі. Ще про ту ж Медею колхідську: своїй суперниці вона послала зачаровану сукню, і та згоріла в ній живцем. Чому саме квітки пізньоцвіту людська фантазія пов’язала з іменем легкої на розправу жінки — здогадатися неважко: через їхню отруйність.
Натрапивши на квітки пізньоцвіту осіннього, не забувайте, що вони перебувають під місцевою охороною як насінники, аби не зникла з лиця нашої землі ця жива окраса осені, джерело цінних ліків.
Пізньоцвіт осінній, а також інші види цього роду — гарні декоративні рослини. їх варто культивувати в садах і парках, на галявинах, газонах, грядках і клумбах, розмножуючи молодими бульбоцибулинами і насінням. Свіжозібране насіння висівають у червні — липні. Сіянці з’являються наступної весни, а зацвітають на четвертий — п’ятий рік. При вегетативному розмноженні цвітіння настає вже другого року.
Джерело: В.І.Комендар, П.М. Скунць, М.Ю.Гнатюк Зелені перлини Карпат. – Ужгород: Карпати, 1985.- 88с
Коментувати