Так називають у народі горицвіт. Найширше відомий горицвіт весняний — цінна лікарська рослина, що спалахує у квітні — травні золотисто-жовтими барвами. Зустрічаються на Україні й інші види горицвітів, зокрема вогнистий, волзький, осінній. Нас цікавить горицвіт літній, який росте розсіяно на сухих трав’янистих місцях при дорогах, у посівах.

Горицвіт літній (горицвет летний) —

Adonis aestivalis L.

Родина: жовтецеві — Ranunculaceae

Його природний ареал — Середня Європа, Середземномор’я, Іран; у нашій країні — європейська частина, Західний Сибір, Середня Азія.

Горицвіт літній “горить” яскраво-червоними пелюстками, що мають темну пляму біля основи. Цвіте, як і його родич горицвіт весняний, у квітні — травні, але на відміну від нього — це рослина однорічна і не всім подобається, бо росте в посівах на правах бур’яну. А бур’ян, навіть якщо він красивий, потрапляє в нашу немилість. Однак відчутної шкоди сільськогосподарським культурам завдати не може, оскільки трапляється в посівах поодиноко. Щодо краси, то він не випадково разом з іншими видами горицвіту успадкував латинську назву від красеня Адоніса з давньогрецької міфології. Народився Адоніс від царської доньки, заклятої в миртове дерево. Богиня краси й любові Афродіта передала малюка на виховання Персефоні — богині царства мертвих, а та потім не схотіла розлучатися з красенем-юнаком. Суперечку між богинями Зевс вирішив так: півроку Адоніс перебуватиме в Персефони, а півроку — на землі, з Афродітою. Та, на біду, в Адоніса закохалася ще й Артеміда — богиня мисливства. З ревнощів вона наслала на юнака дикого кабана, і той смертельно поранив красеня. Оплакавши коханця, Афродіта перетворює його в квітку, пролиту кров окропивши нектаром. Таким непростим шляхом прийшов Адоніс у наше життя. Квітки адоніса, або ж горицвіту, ростуть і дотепер. Міф поетичний, як і загалом фантазія стародавніх греків, але будемо рахуватися з прозовою реальністю: деяким видам горицвіту загрожує вимирання.

Горицвіт літній хоч і не став “надбанням” Червоної книги, та в умовах Закарпаття, якщо тільки він тут ще існує, потребує негайного захисту. Кажемо, якщо існує, бо виявлений був ботаніками Ужгородського держуніверситету в околиці міста Ужгорода, села Шишловець ще в п’ятдесятих роках, а останнім часом у цих місцях не трапляється. Отже, тут він або зникнув остаточно, або перебуває на крайній межі зникнення. Тим часом цей степово-понтичний елемент флори на Закарпатті багато важить для науки, щоб відтворити, глибше зрозуміти історію заселення краю рослинністю.

Джерело: В.І.Комендар, П.М. Скунць, М.Ю.Гнатюк Зелені перлини Карпат. – Ужгород: Карпати, 1985.- 88с