Регіональний інформаційний центр "Карпати"
enruuk
 

Чорна гора…

Вона виринає неподалік від закарпатського міста Виноградова, як жива згадка про вулканічну давнину.

Тільки до чого тут ковила, що в нашій уяві з дитинства зрослася зі степом?

Так, ковила — неодмінна ознака степу і здавна популярна в східних слов’ян, про що свідчить і сама назва, пов’язана, як здогадувався Володимир Даль, з давніми руськими словами “вилять”, “ковылять”, які могли означати колись приблизно те, що й нинішнє українське “колихатися”.

А подалася ковила на завоювання простору, як гадають учені, зі степових та пустельних районів Азії і владно обжила й наші степи, і прерії, навіть напівпустелі…

Подекуди — й гірські субтропіки.

Всюди, де багато світла й мало вологи, ковила почувається “по-домашньому”. Та все ж чимало її видів вже потрапили до “Червоної книги СРСР”.

Ковила — один із основних утворювачів чорнозему, а водночас утворений та утворюваний нею чорнозем потрібен нам для вирощування сільськогосподарських культур. Ось уже й суперечність, вийти з якої не просто, та виходити доводиться. Крім того, багато видів ковили відзначаються високою декоративністю, і суцвіття їх рано навесні масово зривають для сухих букетів. І хоч ковила забезпечила собі надійні пристосування для самовідтворення в природі, майже всі її види сьогодні в нашій республіці потребують людської опіки.

А про те, як ковила забезпечує собі продовження в новому поколінні, не можна говорити без подиву, настільки мудрою, настільки винахідливою буває природа.

У ковили остюки нижніх лусок колосків прилягають до зернівки спірально. Коли сухо, вони скручуються тугіше, коли волого — розкручуються. Так зернівка проникає в землю, а “викрутитися” їй звідти не дадуть косо настовбурчені волоски.

Відомий знавець і популяризатор ботанічної науки Б. В. Заверуха згадує цікавий епізод, що виник під час зйомок документального фільму “В цьому прекрасному і запеклому світі”: “Чого тільки не робили кінооператори з “примхливою кінозіркою” — зернівкою ковили: і підсушували, і підмочували, і обприскували, а вона не хотіла “працювати” перед камерою та й годі. Тоді вони й звернулись за допомогою до нас. Оскільки авторові доводилось уже проводити досліди із зернівками ковили і демонструвати їх студентам, то й порадив потримати спіральну частину остюка в струмені розігрітої водяної пари, щоб вона повністю “розслабилась”, а вже після цього встромити у землю. Ви б тільки бачили, як вона інтенсивно почала після цього крутитись, заглиблюючись у грунт. Цей епізод у фільмі вийшов дуже ефектним”[1].

Але ми починали про Чорну гору біля закарпатського міста Виноградова. І до чого тут ковила, що в нашій уяві з дитинства зрослася зі степом?

Резерват лісостепових дібров Чорна гора, куди часто долинають тепловії з угорського та румунського Лісостепу, завдяки своїм твердим вулканічним породам прогрівається дуже добре і стає доступним для південної рослинності. Це, так би мовити, невеликі субтропіки в умовах Карпат. Ось що пишуть із цього приводу Ю. О. Єрмоленко та С. М. Стойко: “Низькорослі діброви з дуба скельного, багатоплідного і Делешампе чергуються на південних, добре зігрітих схилах з острівцями степової рослинності, де привільно почуваються такі типові степові види, як костриця борозниста, герань криваво-червона, оман волосистий, вероніка зубчаста, спаржа аптечна, горобейник пурпурово-голубий і навіть ковила найкрасивіша…”[2]

Ковила найкрасивіша… Або ковила прегарна, найгарніша: в ботанічній літературі остаточного означення для неї поки що немає. Та яке б із них не прижилося, а розкішні пірчасті остюки цієї рослини роблять її справді найкрасивішою з усіх видів нашої ковили.

Сумно й поетично назвали її угорці: волосся сирітки.

Загалом на земній кулі є понад 300 видів ковили, з яких на території нашої країни відомо близько шести десятків. На Україні нараховується до трьох десятків видів, хоч деякі вчені називають і скромніші цифри. Ковила найкрасивіша — один із дванадцяти видів, занесених до “Червоної книги Української РСР”.

Ковила найкрасивіша (ковыль красивейший) —

Stipa pulcherrima C.Koch

Родина: злакові — Роасеае

Дочка рівнинних і нагірних степів на захід від Алтаю, ковила найкрасивіша сягнула й Карпат, неповторною живою перлиною вписавшись у гірську природу. На Чорній горі вона почувається “своєю” і серед старожилів, і серед далеких та близьких гостей — у великій зеленій родині трав і дерев Чорної, а все ж зеленої гори.

Чорна гора… Не родить нам жито-пшеницю, зате радує іншим злаком, хай не хлібним, та вже тому потрібним, що він прекрасний. Тільки на Чорній горі, ніде більше в лісовій зоні Українських Карпат не знайдемо ковили найкрасивішої.

Джерело: В.І.Комендар, П.М. Скунць, М.Ю.Гнатюк Зелені перлини Карпат. – Ужгород: Карпати, 1985.- 88с

[1] Заверуха В. В. У світі рослин.— К.: Урожай, 1980.

[2] Ермоленко Ю. А., Стойко С. М. Карпаты глазами любознательных. Краеведческие очерки.— Львів : Каменяр, 1980, с. 55.

Tags:

Коментувати

Використання матеріалів сайта можливе лише при наявності активного посилання на  http://carpaty.net

Copyright © Регіональний Інформаційний Центр "Карпати" E-mail: carpaty.net@gmail.com