За гідрогеологічними умовами територію Закарпаття поділяють на дві частини, які мають свої специфічні особливості: гірську та рівнинну. У гірській частині, включаючи й Вигорлат-Гутинську вулканічну гряду, прісні підземні води приурочені в основному до верхньої вивітрілої зони піщано-глинистих порід крейдяно-палеогенового флішу, а також до вивітрілих і тріщинуватих вулканічних порід. Потужність цієї зони становить 20–30 м. Циркулюючі тут води називаються тріщинно-грунтовими. На поверхню вони витікають струменями численних джерел з дебітом від незначного до 2–3 м/с. Поповнення запасів вод відбувається за рахунок атмосферних опадів, що фільтруються з поверхні. Вони містять мало мінеральних солей, відзначаються низькою жорсткістю.

Використання першого водоносного горизонту дуже широке. Водою кількох крупних джерел постачаються досить часто цілі села; дрібні джерела, що розташовуються біля підніжжя схилів, служать для водопостачання окремих господарств. Нижче описаної обводненої зони прісні підземні води зустрічаються надзвичайно рідко й приурочені тільки до зон розвитку тріщинуватих піщаних різновидів флішу. Для їх вивчення пробурюють свердловини, проте тільки небагато з них розкривають на глибині розміщуючі породи, у яких вміст води не дозволяє вважати її скільки-небудь значним джерелом водопостачання.

У вузьких гірських долинах розвинуті також і відклади рік, представлені валунами, галькою, піском з прошарками глин. У відкладах циркулюють підземні води, зв’язані з тріщинними водами гірських схилів і з річковими. Цей горизонт характеризується невисоким вмістом води і відкладів. Але розкриті повсюдно поблизу рік за допомогою колодязів вони рівноцінні тріщинно-грунтовим джерельним водам і використовуються для постачання окремих водоспоживачів. За допомогою груп свердловин, споруджених на ділянках підвищеної обводненості річкових відкладів, даний водоносний горизонт використовується для централізованого водопостачання Перечина, Рахова та Великого Березного.

Розташовують водозбірні споруди уздовж ріки на невеликій (100–150 м) відстані від неї з тим, щоб поповнення відкачуваних із свердловин вод відбувалось за рахунок водопритоку з ріки.

Підземні води Закарпаття, хоча й знаходять застосування, в цілому використовуються мало у зв’язку з невеликою потребою в них. Вони, в основному, живлять річки, які течуть з гір, служать регулятором поверхневого стоку.

У рівнинній частині області повсюдно розвинуті й використовуються води річкових (алювіальних) відкладів Тиси та її правих приток. Склад та потужність порід, які вміщують воду, різко мінливі за площею їх розвитку. У східній частині області (між Солотвиною і Хустом) річкові відклади мають потужність не більше 5– 15 м. Придатними до використання є переважно відклади річкових русел, що складені крупним валунно-галечниковим матеріалом з піщаним заповнювачем. Такі місця сприятливі для одержання великого притоку води до водозбірних споруд від ріки, оскільки відклади мають високу водопровідність і добре фільтрують підземні води. Такі ділянки розвідані й освоюються для забезпечення водою Хуста, Тячева, Солотвини та сіл Тячівського району.

У центральній та західній частинах Закарпатської низовини потужність водовміщуючих алювіальних відкладів різко зростає і досягає 20–120 м. При цьому найбільш крупний матеріал з піщаним заповнювачем залягає між Береговом та Виноградовом. На захід відклади більш глинисті. На решті території водовміщуючі породи представлені валунами, галькою, гравієм з піском і глиною, співвідношення яких у розрізі досить мінливе.

Відповідно зі змінами водовміщуючих порід змінюються їх фільтраційні властивості. Найбільші водопритоки одержують з добре відсортованих і «промитих» відкладів східної частини території, хоча водозабори, розвідані тут, найменш продуктивні. Вони призначені для водопостачання Виноградова, Берегова, Вилока. Розташовані відклади як поблизу рік, так і на віддалі. Тут відпрацьовані при експлуатації запаси підземних вод поповнюються за рахунок інфільтрації атмосферних опадів з поверхні низовини і запасів підземних вод у потужній товщі водовміщуючих порід.

Водоносний горизонт у алювіальних відкладах використовується за допомогою колодязів та поодиноких свердловин індивідуальними водокористувачами. Біля підніжжя вулканічних гір разом з водами алювіальних відкладів використовуються також води у підстилаючих їх тріщинуватих вулканічних породах. В інших випадках підземні води відкладів, що лежать нижче, використовуються надзвичайно рідко. Для експлуатації перший від поверхні водоносний горизонт найбільш продуктивний. У центральній та східній частинах Закарпатської низовини, нижче елювіального водоносного горизонту, прісні підземні води практично не поширені. Іноді розкриваються солоні води, непридатні для використання.

Загальна кількість запасів підземних вод становить 1079 тис. м3/добу, з яких 124 тис. м3/добу визначені при розвідці водозаборів рівнинної та гірської частин, а решта одержані шляхом підрахунку. Проведена оцінка дозволяє раціонально організовувати використання водних ресурсів у народному господарстві області.

Джерело: Природні багатства Закарпаття. Ужгород: Карпати, 1987

Tags: водні ресурси