Віддавній звичай у селі при зустрічі: чоловіки віталися, надднімаючи  з поваги капелюх…

Кібелбеки мають тую щиру шану в односельців. Рід давній корінням — понад 200 років ! З тих пір крона поколінь розгалузилася. Впродовж цієї книги тут-там стрінемо згадки про них…

Іван Кібелбек був файним слюсарем, токарем, машиністом паровоза. Його батько замолоду лісорубив, різнював деревину, любив роботу на землі, став із Смолярем першим співвласником млина. А прожив він, дай, Боже, кожному — 96 років!

Син, Ярослав, закінчив Львівський лісотехнічний інститут, продовжує літопис родини. Виріс у селі, захоплювався лижним спортом. Словом, вдався міцним, як дубок, тепер — статечний директор Виноградівського держлісгоспу, депутат Закарпатської обласної ради, відстоює інтереси охорони природи краю.

Його син Роман — працівник СБУ, донька Вікторія одружилася з Михайлом Олашином, який нині помічник лісничого.

У родині Кібелбеків — полковник міліції у відставці, підприємці, вчителі, столярі, працівники Перечинської районної ради та районної державної адміністрації.

Ярослав Кібелбек  має особливу втіху у внучці Оксанці.

Джерело:  Кул Юлій Тур’я-Ремета. Історико-краєзнавчий нарис. Ужгород, 2001

← Попередня стаття    Наступна стаття →