Регіональний інформаційний центр "Карпати"
enruuk
 

Коли старші віком газдині збиралися на ярмарку в Перечин або Турку, вби затямити прохання дітей і внуків, зав’язували вузлі на хустині – “на здогад”. Тому підемо услід традиції, щоб не забути і деякі важливі моменти з життя села.

… Економічна криза 1929-33 років. Політичні пристрасті підігрівалися комуністичною пропагандою. У грудні 1931 року – в Тур’я-Реметі мітинг проти податкового гніту, а в люті морози 1932-го – голодний похід в Перечин, де їх перестріли багнети жандармів.

Реметяни – люди помірковані. Їх не так було просто втягнути у вир політикування. Звичайно, на “жеребчинцю” роботи для всіх не було. Деяким пощастило влаштуватися на хімзаводі Бантліна, інші шукали заробітків на лісозаготівлі, виїжджали “на вожен” в мадярські села.

… В 30-х роках швидко розвиваються ремесла і торгівля. На ту пору в селі вже були 25 магазинів, корчм, крамниць. Заможними селянами стали Юрій Фекета та Михайло Яцкович. До млинів Кібелбека і Смоляра звозили жито, пшеницю, кукурудзу. Хто не лінувався до хліборобської праці, мав у сусіках не лем на паску, а й щоденний ощипок.

Якщо вже зайшла про це мова, варто нагадати: вогонь розпалювали в печах, хата повнилася запашним духом хліба. Зазвичай його випікали на тиждень, а щоб не черствів, дехто домішував до тіста картоплю, зварену у мундирах. Ощипки матері готували “на скору руку” – пастушкам у вереняну торбу, або вранішнім косарям.

У це важко повірити, але в ті роки у селі було 5 м’ясних магазинів – Зелмановича, Лебовича, Найпавера, Нідермана, Швайгера, тютюнові крамниці – Шуха, Бучека, Крупчинського, корчми – Фрідмана, Аккермана, Симочки, Скубенича, Яцковича. В промислових крамницях із змішаним товаром Штенберга, Немаговича, Зальцберга можна було купити все: від цвяха – до свадьбового анцуга-костюма.

Популярністю користувалися взуттєві майстерні Кібелбека, Шипа, Бешені, годинникарні – Турика і Войтека. При корчмі в центрі села, щоб привабити відвідувачів, можна було зіграти в кеглі, азартні гравці в “гуглізовні” вирішували спір на гроші, а то й на бочку пива.

Горільчарню мав Мермелштайн. Він завозив спирт бочками, а пиво – цистернами. Вже готовий напій розвозив у села Тур’янщини. В Антона Петера зберігається зеленувата пляшка, на якій відлито прізвище власника.

…Коваль Ауслендер не тільки виконував замовлення селян, а й вчив цій майстерності учнів. У різні роки ковалями у селі були Кароль Барч (його син Федір ще й понині майструє в ТзОВ “Зоря”). Михайло Симочко мав свою кузню. На “жеребчинцю” теж були свої ковалі.

… У селі без воза не обійтися. Визнаними майстрами були Якуб Чіжик, Іван Мешко, Василь Боднар, Іван Капустей, Юлій Горват.

Бочки і діжки виготовляли Ілля та Микола Мешки, Карло Камінський.

Сифони з газводою заправляв і розвозив на бричці Якубович, а його син майстрував колеса.

… Як правило, взимку заготовляли криги. Так звані “льодовні” були при корчмах, для охолодження напоїв та виготовлення морозива. Михайло Кучак був кулінаром – торти, тістечка, морозиво були смачні і користувалися попитом.

…За чехів великі столярні мали Рапопорт і Рот.

…Гентеші-різники ніколи не переводилися. Цікаво, що в 40-х роках люди часто вдавалися до послуг Марти Гроскоп-Каменської. Вправно справлялися з роботою Петро Напуда, нині – старші віком Іван Бардош, Михайло Червеняк, Михайло Данило, Іван Белей, Іван Пловайко.

… А ось Ференц Кібелбек змайстрував скрипку, Федір та Гаврило Скубеничі – мандоліну та гітару. Добротні меблі виготовляв Іван Мешко.

… У мене зберігся без обкладинок “Календар “Просвіти” (1920 p.). У публікації “Пражська взорцова виставка” згадуються дерев’яні вироби, подані “державною лісовою школою в Тур’янських Реметах” – миски, ложки, сита та ін., прикрашені народною орнаментикою. Виробами зацікавилися в дружствах Чехії і Моравії. Експонати виставки, організованої Крайовим Кооперативним Союзом, оглянув Президент Масарик, губернатор Жаткович, зарубіжні гості.

… Варто нагадати про виробництво поташу (перша половина XIX ст.). У праці Івана Шульги, про яку вже була згадка, так звані поташні майдани краю виробляли на експорт щорічно тисячі центнерів продукції. Випалювали деревне вугілля, виробляли смолу. Поташ використовувався в полотняній, милоробній промисловості. Оскільки сировиною була деревина, майдани влаштовувались поблизу річок і лісів.

Ужгородська казенна домінія найбільші будні мала в Перечині, Тур’я-Реметі, Тур’я-Поляні. Їх обслуговували селяни – рубали, звозили ліс, виготовляли поташ, перевозили на ужгородські склади. Щороку на одному будні виробляли 400-500 цнт. поташу. “Ця повинність для селян була досить тяжкою… Селяни Тур’я-Ремети скаржилися в березні 1820 році, що лісове управління не дотримується урбарію і переобтяжує їх роботою… У 40-х роках XIX ст. виробництво занепадає…” (з кн.Олександра Мицюка).

… Наприкінці XIX ст. Ужгородська фабрика “Мундус” увійшла в славу Європи – тут майстерно виробляли гнуті меблі. Для постачання сировини і потреб розширення виробництва в Тур’я-Реметі відкрито тартак. При цьому використано механічну дію водяних коліс. Коли ж мова зайшла про будівництво вузькоколійки, виготовляли шпали у значній кількості.

…Спочатку перший млин спорудив корчмар-єврей. Під старість він продав його лісорубам-словакам Кібелбеку, Смоляру, Буняку, Шлосару. Пізніше Кібелбек і Смоляр відплатили частку іншим і стали власниками млина.

Антон Петер вносить деякі уточнення: вода, що приводила у рух колесо млина, використовувалася з поєднаних потоків Ружі і Клокотиви, а нижче, десь на віддалі 80 метрів, було задіяне лісопильне виробництво, знане у пам’яті людей як “шпонарня”. Шпон — облицювальна фанера для меблів. Його виробництво було освоєне дідом Петера, а реалізацією продукції, що була відмінною якістю, займався Яків Зальцбергер. Було то ще до початку першої світової війни.

… Десь у 30-х роках на місці “шпонарні” Михайло Смоляр відкрив другий млин. При сталінських часах, коли будь-як приватна власність розцінювалася як засіб експлуатації, ритмічний скрип колеса вмовк назавжди. Куркулів було наказано “прижать к ногтю…”

carpaty.net

carpaty.net

Добірка ілюстрацій, подали Л.Радчук, Ю.Воронич, М.Біган, М.Гроснер:

— центр села орієнтовно в 1920 p., в ту пору ще не було двоповерхової будови Уйлокі;

— міст через річку Тур’я;

— син Іштвана Гроснера Андрій — сержант Австро-Угорської армії в 1913 р. 

carpaty.net

На фото із сімейного архіву родини Біганів:

— форма жокея;

— на вигульному майданчику, де тепер вулиця Зелена;

— Марія Крупчинська, Михайло Симочко, Юлія Воронич у 20-х роках;

— отак одягалися в ті роки.

Вже в другій половині 50-х років, коли було задіяно міжколгоспну ГЕС, реконстроювали будинок Мермелштайна і пристосували для електричного млина. Він діє неподалік сільського відділення поштового зв’язку. А ось звідки на млині окремі мукомольні механізми, датовані ще 1882 роком, залишається неуточненим. Можливо, із млина Галаса із села Сімер, свого часу добре оснащеного?..

…Була в селі і своя цегельна – там, де тепер поле підсобного господарства психоневрологічного інтернату. Організував виробництво вкрай дефіцитної цегли кінний завод орієнтовно в 30-х роках, із цегли було споруджено три двоповерхові будови “жеребчинця”, що й понині використовуються. Пресували цеглу- сирець механічно, просушували і випалювали в печах, споруджених поруч.

Джерело:  Кул Юлій Тур’я-Ремета. Історико-краєзнавчий нарис. Ужгород, 2001

← Попередня стаття    Наступна стаття →

Коментувати

Використання матеріалів сайта можливе лише при наявності активного посилання на  http://carpaty.net

Copyright © Регіональний Інформаційний Центр "Карпати" E-mail: carpaty.net@gmail.com