Виховання дітей, особливо підлітків, завжди проблематично. Вважаючи себе більш досвідченими, знаючими та наділеними правами старшого, ми, дорослі, часто безцеремонно, вдирається в чужий світ.

Кожне нове покоління приходить в життя зі своїми завданнями та цілями. Для кожного покоління визначена роль в загальному розвитку людства. Всі спроби нав’язати новому поколінню свій світогляд, змусити слідувати своїм цінностям та моралі, приречені на провал.

Не розуміючи сенсу появи у дитини нових бажань, які чужі нам, батькам, та вважаючи своїм обов’язком поставити своє “чадо” в жорсткі рамки поведінки, ми вступаємо в конфлікт не з дітьми, а з програмою розвитку, яка закладена природою.

Наша безпорадність у побудові системи виховання випливає від незнання законів еволюції людини. Ми намагаємося замкнути дітей на вивченні законів поведінки в нашому світі, не підозрюючи, що природа пробуджує в них зворотне – розчарування та відразу до норм нашого життя.

Нашим дітям огидні наші норми подвійної моралі, наші безпринципні принципи, вони шукають справжніх, правдивих відносин. І наше завдання, хоча б не заважати їм в цьому, не кажучи вже про допомогу.

Як ми залагоджувати конфлікти (з досвіду школярки)

Слово “взаємовідносини ” має багато значень в українській мові. Але, в цілому, це поняття означає зв’язок людини з навколишнім світом.

Відношень складається безліч, але я хочу розповісти про відносини підлітків на прикладі свого класу. Можливо, це здасться цікавим для моїх ровесників, які теж зіштовхуються з подібними проблемами.

У нас у класі відносини в основному товариські, засновані на взаєморозумінні.

Велику роль у формуванні наших відносин відіграють емоції. Вони нас зближують, народжуючи взаємну симпатію та дружбу. Але також вони й роз’єднують нас, створюючи конфлікти.

Найчастіше це неспівпадіння думок, коли всі сторони, що беруть участь у суперечці, вважають себе правими.

Не завжди такі ситуації вдається вирішити мирно. Якщо це щось незначне, то просто забувається. Але якщо ж це щось утискає чиїсь погляди, то ми можемо серйозно посваритися й довго кричати одне на одного.

Приміром, минулого тижня ми сильно посварилися через те, що в нашому класі з’явилися “стукачі”. Вони постійно закладали всіх. Звичайно ж, більшість не на жарт розлютилася, але є й ті, хто на їхньому боці. Як вважають багато хто з нас, закладати своїх товаришів – це зрада, тому ми досі не можемо залагодити наш конфлікт.

Спроби вчителів помирити нас, рідко призводять до вирішення конфлікту, адже найчастіше старші не намагаються зрозуміти суть ситуації, що склалася, а просто нав’язують свою думку. Тому нам доводиться шукати вихід самим, зазвичай – це компроміс, яким всі залишаються задоволені.

Але це не єдиний спосіб вирішення проблем. Як і в будь-якому суспільстві, в моєму класі є лідери, до чиєї думки прислухаються, і навіть якщо лідер не бере участі в суперечці, то до його бачення ситуації прислухається більшість.

Звичайно, наші відносини не обмежуються одними конфліктами, ми дружимо, спілкуємося та любимо один одного. У кожного з нас є своя точка зору, й нас складно переконати в чому-небудь, тому що на своїх помилках вчитися цікавіше.

Набагато повчальніше самим “наступити на граблі”, зрозуміти помилку та виправити її, а не слідувати чужим стереотипам.

Tags: виховання дітей, психологія, школа