БОТАНІЧНИЙ САД ЧЕРНІВЕЦЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ. Частина 1.
Коли мова заходить про чернівецькі парки, то в першу чергу вам назвуть ботанічний сад університету. Адже все найкраще, що може рости на буковинській землі, зібрано саме тут.
Цей ботанічний сад було засновано у 1877 році, через два роки після відкриття Чернівецького університету. Магістрат міста викупив у селян землю, яка межувала з міським народним парком (тепер це Парк культури й відпочинку ім. М. І. Калініна), і приєднав до неї невелику паркову ділянку. Тоді це була околиця міста, де край листяного лісу містилося невеличке пасовисько, тулились окремі оселі, городи та садки. Вже у вересні на території майбутнього ботанічного саду були проведені перші посадки. На урочистому відкритті саду виступив референт університету Юліус Вацель, який посадив власноручно символічне перше дерево — тополю білу.
З того часу пройшло понад сто років. На колишніх селянських городах виросли багаті колекції найрізноманітніших екзотичних рослин: дерев, кущів, ліан, квітів. А над усіма ними височить велетенська крона тополі білої — первістки ботанічного саду.
Перші посадки на території ботанічного саду здійснювались за проектом відомого садівника Кароля Бауера, якого було запрошено в Чернівці зі Львова. Ця талановита людина стала першим науковим керівником молодого ботанічного саду, його організатором і палким ентузіастом. Бауер беззмінно працював у ботанічному саду до 1894 року. За цей період життя він встиг закласти основу молодого саду, визначити його архітектурне планування і напрям роботи. Сам Бауер був палким прихильником ландшафтного стилю, і тому в плануванні ботанічного саду можна побачити характерні ознаки цього стилю: асиметричні пропорції у розміщенні рослин, звивисті контури паркових алей, чергування загущених куртин дерев і кущів з відкритими ділянками парку. Вся система розміщення посадок не перенасичує краєвиди контрастами, не втомлює відвідувача, а навпаки, розкриває перед ним послідовні картини різних ландшафтних панорам. Порівняно невелика територія саду примусила архітектора подбати про збереження вертикальних і горизонтальних пропорцій панорами. Разом з тим він розумів, що ботанічний сад повинен відповідати вимогам учбового процесу і наукової роботи ботаніків університету. Ось чому посадки розміщувались в куртинах за систематичними ознаками: горіхи, берези, дуби, шпилькові види. Одночасно передбачались експозиції географічного характеру, де можна зустріти представників рослинності Північної Америки, Південної Європи, Східної Азії.
Порівняно мало на території ботанічного саду елементів регулярного стилю. Вони присутні лише в оформленні входу і учбово-лабораторного корпусу: низькі стрижені бордюри з самшита вічнозеленого, чіткі лінії стежок і невеличких квітникових клумб.
Найперші саджанці, якими було закладено колекції ботанічного саду, завозились з інтродукційного розсадника Мускау, що знаходився на території тодішньої Австро-Угорської імперії. Саме тоді було висаджено тюльпанні дерева, болотний кипарис дворядний, софори японські, деякі види катальп модрин, дубів і ясенів. Створення ботанічного саду тривало одинадцять років, і в кінці 80-х років XIX ст. сад як науковий центр був сформований.
У роки румунської окупації ботанічний сад розвивався мало. Колекції його були закриті для широких кіл населення.
За роки фашистської окупації ботанічний сад сильно постраждав. Особливо потерпіли теплолюбні оранжерейні рослини, більшість з яких загинула у цей період. Деякі інтродуковані дерева і кущі були вирубані, частину декоративних низькорослих видів — розкрадено. А головне, окупанти вивезли основні наукові документи з історії створення і розвитку ботанічного саду.
Відродження ботанічного саду почалось після війни у 1947 році. На цей час в колекціях залишилось тільки 223 види інтродукованих рослин. Отже, наукову роботу довелось починати майже спочатку. Багато зусиль вклали у відновлення ботанічного саду науковці Чернівецького державного університету, професори Г. X. Молотковський і І. В. Артемчук. Лише за перші 10 років роботи радянського колективу ботаніків колекції збільшились на 500 нових видів рослин. У 50—60-х роках наукові дослідження в ботанічному саду продовжили З. К. Костевич, В. Л. Данищук, Б. К. Термена та інші. Було ретельно вивчено видовий склад інтродукованих рослин, особливості їх сезонного розвитку, динаміка плодоношення в умовах Буковини.
Тепер ботанічний сад — одна з найбільших наукових лабораторій Чернівецького державного університету. Колекції інтродукованих рослин перевищують півтори тисячі видів, серед яких майже половина — дерева й чагарники з різних географічних районів планети. Щороку на адресу ботанічного саду надходять тисячі зразків насіння з усіх куточків світу. Першу апробацію на буковинській землі ці рослини проходять у карантинному розсаднику і в шкілках. Там насіння висівають ізольовано від інших посадок, і молоді рослини знаходяться під систематичним доглядом. Це і називається карантином рослин, який служить для знешкодження хвороб і шкідників, що можуть з’явитись разом з насінням.
Співробітники саду не тільки вирощують нові рослини з отриманого насіння. Вони збагачують колекції експедиційними зборами, знаходячи серед багатої флори Карпат все нові й нові перспективні види й форми. Щороку ботанічний сад випускає каталог насіння, зібраного в колекціях саду, для обміну з іншими ботанічними установами. У цих каталогах сотні видів рослин, які акліматизувались в умовах Буковини.
Незрівнянно змінився ботанічний сад за останні десятиріччя. Зникла непривітна огорожа, яку замінило ажурне металеве риштування. Алеї парку покрились асфальтом. Разом з тим науковці ботанічного саду старанно зберігають його архітектурний стиль. Колекції компонують за тими ж систематичними й географічними принципами з урахуванням естетичності насаджень. У 70-х роках було збудовано нову двоповерхову оранжерею, яка складається з 5 демонстраційних залів з різними режимами умов зростання. Сучасний вигляд і високий рівень технічного оснащення нової оранжереї різко відрізняють її від старих теплиць, що збереглись поруч. Збільшилась і територія ботанічного саду за рахунок створення філіалів: парку університету та експериментально-виробничих ділянок.
Познайомимось з найбільш цікавими колекціями ботанічного саду Чернівецького університету, їх розташуванням і окремими елементами архітектурного планування.
Рис. Схема ботанічного саду Чернівецького державного університету.
Вхід до ботанічного саду оформлений досить скромно, навіть непримітно. Адже ботанічний сад — це об’єкт обмеженого користування, де ведеться дослідницька робота.
Від вулиці Ю.Федьковича колекції саду сховані смугою дерев і ліан. Одна з них — деревозгубник батоговидний — повністю заплела вхідну арку. Деревозгубники належать до родини бруслинових, як і наші лісові кущі: бруслина європейська і бруслина бородавчаста. Восени на тонких гонах деревозгубника достигають яскраві й численні «ліхтарики» — плоди. Походить деревозгубник з Далекого Сходу, де його можна зустріти в долинах і на морському узбережжі. Там він обплітає окремі дерева. Довгі гони цієї ліани настільки міцно здушують стовбур рослини-підпори, що вона гине, а на її кроні буйно розростається деревозгубник. Ця декоративна, хоч і підступна, ліана відома в озелененні з 1860 року. її досить часто культивують у ботанічних садах і парках. Серед деревозгубників відомо близько 30 видів, які ростуть не тільки у Південно-Східній Азії, а й в Америці, Австралії, Африці, Південній Європі.
Неподалік від входу привертає увагу інша ліана, яка густим плетивом оповила стіни контори ботанічного саду. Це гліцинія китайська з родини метеликових. Отже, гліцинія — родичка квасолі і гороху. Але подивіться на неї у травні, коли з плетива ліани звисають численні блакитно-фіолетові китиці суцвіть. Декоративні квіти гліцинії дуже подібні до квіток садових форм квасолі: в них типовий для всіх метеликових «човник з вітрилом і веслами». Існує 9 видів гліциній, відомих у Південно-Східній Азії та Північній Америці, серед яких гліцинія китайська найбільш морозостійка. Її інтродуковано у Західній Європі в 1816 році. З того часу вона поширилась у багатьох садах і парках континенту. Але в суворі зими молоді пагони гліцинії підмерзають, тому у гірських районах Карпат культура цієї декоративної ліани не вдається.
У центральній частині ботанічного саду, яка оточує учбово-лабораторний корпус, збереглись елементи регулярного стилю: низькі стрижені бордюри з самшиту, клумби правильної геометричної форми, квітники і розарій. Усе це добре гармонує з будинками й оранжереями, підкреслюючи їх архітектурні пропорції. Самшит вічнозелений відомий в культурі з давніх часів. Ще в Римській імперії з нього створювали різноманітні «зелені скульптури», надаючи рослинам фігурною стрижкою найхимерніших форм. Садівники, які володіли майстерністю такої стрижки, називались топіаріями. У відомому з історії парку «вілла Плінія» з самшиту було створено декоративні сцени, де «росли» самшитові птахи, звірі, фортеці і навіть… кораблі. Походить самшит з Середземномор’я. Це маловибаглива й повільноростуча чагарникова рослина — один з небагатьох вічнозелених видів, які виявились цілком зимостійкими в умовах Карпат.
На клумбі, неподалік від входу, росте ще одна дивовижна вічнозелена рослина — юкка нитчаста. Ця багаторічна кореневищна лілія утворює численні розетки стрімких, майже лінійних листків завдовжки до 50 см. Ці листки пружні та колючі, легко переносять морози навіть без спеціального прикриття. Влітку, у липні — серпні, з розеток юкки відростають довгі, до 1,5 м, волотевидні суцвіття з жовтувато-білими квітками. Ця рослина походить з Північної Америки, де вона широко зустрічається на півдні, від Кароліни до Флориди, у чагарникових заростях і напівпустелях. Тому акліматизація юкки нитчастої в умовах помірно континентального клімату Буковини — дуже цікаве наукове явище. Своєрідно запилюються квітки юкки на батьківщині. Вночі метелики збирають з цих квіток пилок, збиваючи його у грудочки і переносячи на приймочки інших квіток. Одночасно вони відкладають туди яєчка. Личинки живляться частиною насіння юкки. Отак, втрачаючи частину насіння, рослина «забезпечує» надійне запилення. У наших умовах, де немає цих оригінальних метеликів, юкка насіння не утворює, і тому її розводять частинами кореневищ.
Від юкки можна перейти до розарія, що міститься перед новою оранжереєю. Сортові троянди, а їх у світі близько 25 тисяч сортів, справедливо вважають найчарівнішими квітами землі. З деякими сортами троянд ви зможете познайомитись у цьому розарії. Зверніть увагу на довершеність квітки троянди. Наскільки відмінна вона від своєї дикої родички — шипшини. Чи доводилось вам чути індійську легенду, присвячену появі першої троянди? Це дуже давня легенда…
Бог-охоронець Вішну створив найдивовижніші рослини і всіляких тварин. Але не радували його ані квіти дерева кохання ашока, ані блакитні лотоси. Не вистачало останнього творіння, яке б увінчало діяння Вішну. Це було почуття самоти. Одного дня Вішну спинився перед квітучим кущем шипшини і замислився. Його зворушило гармонійне поєднання ніжних і ароматичних квіток з недоторканістю колючих пагонів рослини. «Такою повинна бути справжня краса»,— вирішив він. Зібрав усі квітки шипшини в одну, а коли й цього виявилось замало, збільшив їх у тисячу разів. Натомлений, він міцно і надовго заснув під кущем. Не прокинувся навіть тоді, коли зійшло сонце, і дивовижна квітка почала розпускатись. Спочатку з’явились 108 великих білих пелюсток. Вони сяяли так яскраво, що сонце не могло зрівнятись з ними. Через деякий час розпустились ще 1008 дрібних рожевих пелюсток, що наповнили повітря ароматом. Саме тоді (так свідчить легенда) з чарівної квітки народилась богиня Лакшмі. А Вішну так і не пізнав таємницю народження жінки. «Цю таємницю нікому не дано пізнати»,— свідчить легенда.
Напроти розарія розміщується колекція магнолієвих. Як троянди серед кущів, так і магнолії серед дерев неперевершені в період цвітіння. Великі біло-рожеві, жовті квіти магнолій розпускаються навесні чи на початку літа. У цей же час цвіте і тюльпанне дерево — близький родич магнолій. Його жовто-зелені з оранжевим центром квітки дуже подібні до справжніх тюльпанів. Колись тюльпанні дерева і магнолії росли майже по всій північній півкулі, заходячи до самої Антарктики. Але під час зледенінь ці теплолюбні дерева майже всюди вимерзли. Рештки магнолієвих збереглися лише в субтропічних широтах Південно-Східної Азії та Північної Америки. Тепер їх успішно інтродукують на території колишньої батьківщини, зокрема в Карпатах. Якщо вам трапиться побачити магнолієві чи тюльпанне дерево під час цвітіння або плодоношення, пригляньтеся до будови їх квітки або плоду. Хіба не нагадують вони шишку шпилькових дерев? Це найдавніші квіткові рослини планети.
Поруч з магнолієвими ростуть рододендрони — вічнозелені й листопадні чагарники з декоративними білими, рожевими, червоними, ліловими квітками. В природі рододендрони зустрічаються лише у високогір’ях, тундрі або на болотах. Ці своєрідні рослини є близькими родичами наших лісових ягід: чорниці, брусниці й лохини. За яскраві квіти рододендрони набули популярності у садоводів-декораторів. З середини XV ст. їх стали масово культивувати в європейських ботанічних садах і парках.
За учбовим корпусом відкривається широка панорама парку. В центрі панорами височить тополя біла — первісток парку. Могутні віти широкої крони вінчають краєвид. Під легким вітром крона дерева міниться сріблясто-зеленими барвами, наче оксамитом. Ліворуч від тополі виділяється крона пурпурнолистої форми дуба звичайного.
Від пурпурнолистого дуба можна перейти до альпінарій. Тут зібрано колекцію високогірних рослин: гусимець альпійський, сіверсію гірську, дзвоники альпійські, білотку — славнозвісний едельвейс, родіолу рожеву та десятки інших видів. Серед них представники флори Карпат, Кавказу, Криму, Далекого Сходу. Розміщені поміж каменями на клаптиках терасованого ґрунту, ці рослини справляють враження справжнього високогірного пейзажу. Їх відрізняють дрібні порівняно із звичайними травами розміри, щільність дернини та яскраві квітки. Такі рослини ботаніки називають альпійцями. На жаль, декоративні альпінарії та кам’янисті сади ще мало використовуються у практиці озеленення.
Неподалік від альпінарій розміщується колекція шпилькових дерев. Серед них переважають види північноамериканського походження: ялиця одноколірна, сосна Веймутова, сиза форма ялини тощо. Розкішною кроною виділяється здалеку кипарис болотний. Зверніть увагу, навколо його стовбура — кільце металевої трубки, з якої постійно витікає вода, створюючи під деревом штучне «болото». Саме у таких умовах це дерево росте на батьківщині, на болотах Луїзіани і Флориди. Там у болотних кипарисів утворюються навіть спеціальні дихальні корені — пневматофори, які піднімаються над заболоченою поверхнею дивовижними пнями. Зверніть увагу на пагони болотного кипариса з дворядно розміщеними на них шпильками. Прийде осінь, і вони пожовкнуть, наче листя місцевих дерев, а пізніше обсиплються разом з деякими однорічними гонами. Ось вам і гілкопад у шпилькового дерева — ще одна оригінальна властивість екзотичних рослин.
До речі, гілкопадність — типова ознака багатьох видів з родини таксодієвих. Тут же неподалік росте метасеквойя гліптостробовидиа, якій теж притаманна ця особливість. У прадавні часи ліси з болотних кипарисів і метасеквой простягайсь до самої Гренландії та Шпіцбергена, але з похолоданням ці ліси вимерли. Болотний кипарис зберігся у долинах річок Північної Америки, а метасеквойю тривалий час вважали цілком вимерлою рослиною. Можна уявити, якою несподіванкою стала сенсаційна знахідка китайського ботаніка Т. Кана, який зустрів живі метасеквойї в горах Сичуаня. З того часу «викопні» метасеквойї швидко розповсюдилися в культурі.
Від колекції шпилькових можна перейти до невеличкого басейна, де зібрано колекцію водних і прибережних рослин: півники, латаття, лепеху та інші види.
Перед басейном росте куртина декоративної папороті, яка називається страусове перо звичайне. Ця своєрідна рослина зустрічається у передгірних районах Карпат на перезволожених торф’янистих ґрунтах річкових долин. Зарості цієї папороті дуже декоративні: високі, до 1 —1,5 м, зелені «вази» складнорозсіченого листя щільно прилягають одна до одної, створюючи фантастичну картину. Придивіться, як росте листок папороті. Він розкручується верхівкою, наче черепашка. Таке листя типове для всіх папоротей. Ботаніки називають його вайя.
Навколо басейну ростуть екзотичні шпилькові дерева і кущі: туя західна, яловець віргінський, тис ягідний. У тиса шпильки голкоподібні, у туї — лускоподібні, а от у ялівцю можна на одному пагоні знайти і ті, й другі. Відрізняються вони і формою шишок: у туї шишки дрібні й сухі, у ялівцю — це вже смолисті майже чорні шишкоягоди. Щодо тиса, то ця рослина взагалі виділяється серед інших шпилькових. У неї (тільки у жіночих дерев!) восени достигають яскраві соковиті «ягоди» червоного кольору. Вони їстівні, наче справжні ягоди, на відміну від інших частин рослини, які є отруйними. Тис — реліктова рослина Карпат, і в тих небагатьох місцях, де він зберігся, слід посилити його охорону.
Праворуч від басейну росте бархат амурський. Спробуйте натиснути на поверхню його кори. Вона м’яка й пружна. Це справжній корок, який використовується в промислових цілях. Шар корку відростає протягом 17—20 років. Тільки тоді він придатний до використання. Цікаво, що бархат належить до родини рутових, куди відносяться також і цитрусові. Це значить, що бархат — близький родич лимона й апельсина. Тільки плоди його неїстівні, смолисті й чорні. На Далекому Сході, звідки походить ця рослина, його можна зустріти у долинах річок і на схилах, де разом з іншими листяними деревами він створює ліси.
За бархатом амурським добре проглядається світлий, неначе оголений від кори, стовбур велетенського дерева. Це славнозвісний платан, який в народі ще називають «безсоромницею». І справді, щовесни дерево скидає стару кору, яка довгий час шматтям звисає з стовбура і гілок. З-під неї проглядає сірувато-зелена молода кора, що надає дереву такого незвичайного вигляду. Властивість щорічної зміни кори притаманна багатьом інтродуцентам середземноморського походження. На батьківщині цим рослинам доводиться після порівняно м’якої зими витримувати тривалу літню спеку. От і доводиться «роздягатись».
Майже всі, хто проходить біля багряника японського (він росте неподалік від платана), не звертають увагу на це подібне до липи дерево. Таких непоказних на перший погляд рослин чимало. Але прийдіть сюди восени, коли дерева парку покриються золотистими барвами. У цей період багряник стає одним з найдекоративніших екзотів у колекціях ботанічного саду. Його стрімка крона міниться палітрою рожевих і червоних барв, наче величезне багаття, розкладене серед осіннього парку. Багряник японський з’явився в європейських ботанічних садах у 1865 році і швидко став популярним завдяки цій особливості. До речі, навесні молоде листя його теж тривалий час має рожево-червоне забарвлення. Про нього садівники кажуть: народжується і вмирає у вогні.
Напроти багряніша знаходиться ділянка карпатських рослин. Тут можна познайомитись з основними лісоутворюючими породами Карпат: ялиною, ялицею, модриною, буком, сосною тощо. Серед інших видів ростуть вовчоягідник, плющ, конвалія і багато інших. Кожна з них — окрема історія, нове ботанічне диво. Чи знаєте ви, наприклад, що вічнозелена лазяча рослина плющ — близький родич славнозвісного женьшеня? Плющ — єдиний представник родини аралієвих у Карпатах.
За ділянкою карпатських видів розміщується колекція гамамелісів. Ці кущі й невеликі дерева зовні нагадують ліщину, отже на перший погляд вони мало примітні. Краса гамамелісів — у їх квітах. Вони розпускаються пізно восени (у гамамеліса віргінського) чи рано навесні (у інших видів). Тоді серед оголених від листя рослин гамамеліси виділяються букетами яскравих золотистих квіток. Квітучі гамамеліси витримують навіть короткочасні морози, сніг. В народі їх називають чарівними горіхами. Вони були інтродуковані в Європу з Північної Америки та Південно-Східної Азії у XVIII—XIX ст. Ці декоративні й цілком морозостійкі чагарники можуть бути рекомендовані для озеленення в зоні Карпат.
Віддалена частина ботанічного саду повністю побудована у ландшафтному стилі: звивисті неширокі алеї, асиметричні групи й куртини дерев, мальовничі краєвиди. Онде, наприклад, колекція беріз, що виділяються білокорими стовбурами. Неподалік від них горіхи — високі пишнокронні дерева з довгим перистим листям. У різних місцях розкидані густі переплетення кизильників, барбарисів, керій.
Чимало інтродукованих рослин зростає в ботанічному саду: бундук канадський, гінкго дволопатеве, каркаси, птеростіракс тощо. У теплицях і оранжереях багато екзотичних видів теплолюбних рослин. Деяким з них вже понад 100 років, як і самому саду.
Коментувати