ДО ЗМІСТУ

*

Зі своїм минулим людство розстається сміючись.

Карл Маркс

*

Я поспішаю посміятися над усім, інакше мені довелося б плакати.

П’єр Бомарше

*

За всю історію людства ніхто не переслідував сатиру. Переслідувалась тільки правда, яка в ній була.

Генріх Лаубе

*

Бідність так любила поетів та художників минулого, що часто убивала своєю любов’ю.

Тудор Мушатеску

*

Що стало смішним, не може бути небезпечним.

Франсуа-Марі Вольтер

*

«Якщо у них немає хліба, хай вони їдять тістечка!» — ця фраза приписується французькій королеві Марії-Антуанетті. Так вона нібито сказала, коли їй повідомили, що народ не має хліба.

*

Одні сенатори — тому що багаті, інші багаті — тому що сенатори.

*

— Хто ця дама?

— Хіба ви не знаєте? Це відома кінозірка.

— І часто вона сюди приїздить?

— Досить часто — в кожну весільну подорож.

*

Американський банкір повів до зоопарку свого малого сина, який, переходячи від клітки до клітки, не переставав захоплюватися всім баченим. Банкір звернувся до директора зоопарку:

— Скільки може коштувати цей зоопарк? Я б його купив для свого сина.

Директор з цікавістю подивився на мільйонера і сказав:

— У мене краща ідея. Скільки коштує ваш син? Я б його купив для нашого зоопарку.

*

— Пробачте, бароне, але мені потрібно переговорити з вами в серйозній справі…

— Ви хочете грошей?

— Ні, я прошу руки вашої доньки…

— Виходить, все ж таки вам потрібні гроші!..

*

— Барон, нарешті, впав до ніг банкірської доньки!..

— Так… Борги пригнули його до землі.

*

— Бачиш, Джоне, назустріч крокує старий пройдисвіт, який обдурив мене на мільйон доларів

— Як йому пощастило тебе обкрутити?

— Дуже просто: він відмовився віддати за мене свою доньку.

*

Якийсь фабрикант з Нью-Йорка зле пожартував зі своїх спадкоємців. Коли багач помер, всі родичі, що мали право на спадщину, були запрошені до нотаріуса, і той відкрив конверт, в якому виявилася тільки маленька записка такого змісту:

«Я поклав свій заповіт в одну з книжок національної бібліотеки».

Між іншим, національна бібліотека налічує більше трьох мільйонів книжок.

*

Кандидат у депутати парламенту подорожував по країні. Одного разу на мітингу його промову перервали реплікою:

— Надалі бажаємо мати письменного депутата!

Інший заперечив:

— Ти що, з глузду з’їхав? Адже наш депутат професор, ще й міністром був!

— У цьому я не розуміюся. Тільки знаю, що ми йому написали щонайменше п’ятсот листів. Якби він був письменний, то відповів би хоч на один!

*

Вони сиділи на лавочці один біля одного, і з виразу його обличчя ясно було видно, що він млів і танув…

— Хочеш бути моєю? — сказав він, намагаючись прихилити її до своїх грудей, але вона випросталася і не рухалася з місця.

— Я хочу бути хорошою людиною, кинути всі свої погані звички, — говорив він значливо.

Але відповіді не було.

— Я не буду більше пити вина! — продовжував він.

Об’єкт його пристрасті залишався байдужим.

— Я кину курити!..

Відповіді теж не було.

—І грати в карти більше не буду!..

Вона продовжувала мовчати…

— Я ніколи не буду виходити з двору без тебе!..

Вона тільки похитала головою.

— І завтра ж подарую тобі брильянтову каблучку!..

— О Альфреде, який ти милий! — Вона раптово підвела потуплені очі і, дивлячись на нього, схилила свою голівку на плече.

Отак сиділи вони і сиділи… мріючи… міркуючи. Вона думала про брильянтову каблучку, а він про те, де б тільки роздобути йому цю каблучку.

*

Секретарка мільйонера шанобливо доповіла своєму шефові:

— Сер, у приймальні вас чекає група людей. Вони хочуть узнати секрет ваших фінансових успіхів.

Мільйонер перелякано питає:

— А вони хто такі — журналісти чи… поліцейські?

*

У мене надзвичайно скрутне становище! Не знаю, що мені тепер робити: чи написати рахунок баронові якомога дорожче, бо навряд чи він мені заплатить, чи взяти якнайдешевше, щоб менше самому загубити?

*

Губернатор проїздив невеликим містом, що належало до губернії, якою він управляв.

У дорозі раптом обірвалися посторонки в його екіпажі. Голова міста негайно з’явився до свого начальника з новою мотузкою, щоб полагодити посторонки.

Губернатор хотів щедро заплатити міському голові за таку послугу, але той відмовився від нагороди і сказав зі спритністю провінційного оратора:

— Ваша ясновельможність! Нам не треба від вас ніякої подяки, бо за мудре керування нашою губернією ви заслуговуєте і не такої мотузки…

*

Директор американського готелю вирішив підбадьорити чистильника, котрий сумно сидів біля входу.

— Не схиляй голови, друже! Ми мусимо бути оптимістами. Я теж колись чистив взуття, а зараз у мене чудовий готель!

— Це добре,— відповів безрадісно чистильник,— тільки я вже був директором готелю і ось сиджу тут…

*

Хлопчисько наймається на роботу. Господар йому говорить:

— Але мені потрібен сильний хлопець!

— Нащо ж сильний? Досить того, що я перехитрив усіх хлопчаків, які сидять у черзі під вашими дверима.

*

Римському цезареві Клавдію Тіберію порадили усунути з посад поганих, чиновників і призначити на їхні місця нових. Тіберій на це розповів таку історію:

— Одного разу я побачив на базарі старця. Тіло його було вкрите виразками, на яких сиділо багато мух. Я підійшов до нещасного і відігнав мух. Старець же цей сказав мені: «Яка користь від цього вчинку, о добродію? Мухи, котрих ти прогнав, були вже ситі і не дуже дошкуляли мені. А тепер на їхнє місце прилетять нові голодні мухи і візьмуться ще дужче роз’ятрювати мої рани».

*

Директор заводу — службовцеві:

— Мені дуже шкода, але я не можу збільшити вам зарплату.

— Ну, гаразд, давайте мені попередню, тільки частіше.

*

Він. Якщо будете в мене служити, мадемуазель, то можете служити до самісінького одруження.

Вона. Гаразд, я згодна… Коли ж наше весілля?

*

Якомусь королеві подали довгий список дворових служників, поділених на дві групи: на людей потрібних і людей некорисних, яких можна звільнити.

Король залишив на службі всіх, сказавши при цьому:

— Ці мені потрібні, а цим я потрібний…

*

Дружина. Ох, як би я хотіла, нарешті, влаштувати Сонечку!.. Є ж щасливі батьки, які видають своїх доньок вдало. Багато б я дала, щоб дізнатися, в чому цей секрет!

Чоловік. В кишені.

*

— Що ж, Дашо, сказав тобі крамар, коли підрахував усе, що ми брали в борг?

–– Велів запитати пані, де мировий суддя тієї дачної місцевості, куди ви переїздите влітку.

*

Лорда Дабертона під час заміської прогулянки атакував бугай. Лордові пощастило врятуватися від розлютованої тварини, тільки перескочивши через паркан. Тут він зіткнувся з господарем бугая і накинувся на нього з докорами.

— Луки ці — моя власність, сер, і я гадаю, що мій бугай має не менше право розгулювати по них, ніж ви!

— А чи знаєте ви, хто я такий? Я лорд Дабертон! Член палати лордів!

— От би ви це і сказали бугаєві, мілорд.

*

Людовік Чотирнадцятий сказав у колі своїх придворних:

— Королі управляють милістю божою. І коли я повелю будь-кому з вас кинутися в воду, ви мусите одразу ж виконати мій наказ.

Один з дворян швидко направився до виходу.

— Куди це ти? — запитав його король.

— Учитися плавати.

*

— Недарма цей Задирайленко все говорив про високі почуття.

— А що?

— Одружується, каналія, і бере в придачу семиповерховий будинок.

*

Якийсь князь, щоб розплатитися з боргами, одружився з багатою старою бабою. Одного разу зустрів його приятель і привітав з одруженням.

— Не мене ти повинен вітати, а моїх кредиторів.

*

Банкір замовив у відомого художника свій портрет. Закінчена картина зображувала його на повний зріст у солідній позі, руки в кишенях.

Усі захоплювалися картиною. Але якийсь фермер, дивлячись на картину, усміхнувся.

— Ну й портрет, нічого сказати! Зовсім не схожий на оригінал: та тут же в нього руки у його власних кишенях!

*

Турист питає молодого старця:

— Чому ви жебрачите?

— У мене хвора нога.

— Але у вас здорові руки, ви могли б працювати!

— Воно-то так, але одна хвора нога дає мені більше, ніж дві здорові руки.

*

Потворна пані найняла візника і запитала в нього:

— Ваш кінь не понесе, він не лякливий?

— Нічого, сідайте, він не оглядатиметься.

*

Директор великої фірми дзвонить до свого колеги:

— Бухгалтер Дюпон пропонує свої послуги. Скільки часу він у вас працював?

— Всього лише кілька годин.

— Але він каже, що був у вас у штаті три роки!

–– Цілком вірно. Але бути в штаті і працювати це не одне й те саме.

*

— Ти що, мужичок?

— Та ось прийшов до вас, ви, значить, у газеті публікували, що вила продаєте…

— Так, але мої вілли коштують тридцять п’ять тисяч!

— Ого! Ти що пане, очманів? За вила тридцять п’ять тисяч?! У нас коваль Юхимка за карбованець вила кує.

*

— Пане! Я ще не встигла дізнатися, як вас звати, чи не Валер’яном?

— Ні. А що?

— Та там у пані починається істерика: «Пошліть,— кричить,— за валер’яном, у мене нерви!»

*

— Взяв би я твого хлопчиська до себе за учня, та, бач, нездатний він, надто вже малий на зріст.

–– Та візьми, підросте ще!

–– Чекай, доки підросте, а мені зараз великого треба, щоб йому в казенці горілку давали.

*

Бісмарк викликав на дуель вченого. Учений був упевнений, що Бісмарк добре володів будь-якою зброєю, і тому за зброю обрав… сосиски, заявивши, що зробив це через пошану до національної їжі німців. Дуель мала проходити так: на тарілці подаються дві сосиски, причому в одну з них покладена отрута, що могла б відправити на той світ цілий полк. Дізнавшись про ці умови, Бісмарк заявив на дуелі:

— Герої не об’їдаються перед смертю.

*

Голова з писарем вилучили в однієї жінки, яка була вдруге замужем, в рахунок податку порося, а в протоколі записали:

«Забрали у Секлети Горбенкової за податок порося від першого заміжжя».

*

— Ти й досі не працюєш?

— Ні, всюди вимагають характеристики з останнього місця роботи, а мій господар, у якого я працював, двадцять років як помер.

*

Відомо, що комісії ніде не поспішають…

Якогось злочинця було засуджено до смертної кари. Його запитали, що він вибирає: страту на горло чи електричний стілець.

— Я вимагаю комісії,— сказав злочинець,— нехай вона вирішить і вибере для мене те чи інше…

І коли призначили комісію, злочинець зітхнув на повні груди:

— Тепер я помру своєю смертю!

*

Поліцейський, арештовуючи бешкетника, що чинив опір, зірвав у нього парик і кинув набік.

— Ви не посміли б зробити цього зі мною кілька років тому! — вигукнув бешкетник.

— А чому б ні?

— А тому, що я тоді ще не носив парика.

*

— Іване, якщо приїде Павлов, то скажи, що мене немає вдома.

— Слухаю! А якщо він не приїде, тоді що сказати?

*

Старець пристав до жінки.

— Але я ж вам уже пожертвувала сьогодні на базарному майдані

— Вибачте, у мене там філія…

*

— Подайте людині, в якої навіть книга надрукована є.

— Яка ж у вас книга?

— «Двадцять способів стати мільйонером».

— Чому ж ви жебракуете?

— А це один з двадцяти способів.

*

Два хлопчаки знайшли недокурок. Один палить, а другий з нетерпінням чекав своєї черги.

— Коли ж даси затягнутися?

–– Помовч, я голова компанії, а ти тільки акціонер. Я палитиму цигарку, а ти спльовуватимеш.

*

Оголошення в «Газеті для старців», яка виходила в кінці XIX і на початку XX ст. у Парижі:

«Шукають сліпого, який би трохи грав на флейті».

«Потрібен безрукий на одне дуже пожвавлене морське купання. Перевага надається особам, які не мають правої руки».

«Негайно потрібні безногі каліки».

*

Директор департаменту, читаючи циркуляр чиновникам:

— Помічено, що пани чиновники, замість того, щоб з’являтися на службу о десятій годині, як це встановлено, приходять тільки о пів на одинадцяту, тому я переношу початок роботи на пів на одинадцяту.

Чиновники. –– Чудово! Тепер ми, значить, зможемо приходити тільки о дванадцятій.

*

Городовий. –– Хазяїне, чи немає у вашому трактирі підозрілих осіб?

— Хазяїн. Підозрілих? Ні, нікого: на весь трактир зараз тільки я сам.

*

На засіданні:

— Тепер почнемо, панове, з головного…

— Гаразд, вип’ємо!

*

— Тату, ідіть обідати!

— А хліб є?

— Нема.

— Ну, я не голодний…

*

Один безробітний без шеляга в кишені подивився на вітрину книжкової крамниці і вигукнув:

— Он який тепер світ: книга «Як бути щасливим без грошей» коштує 25 доларів.

*

Король побачив якось у вікно, що двором біжить його блазень.

— Куди так поспішаєш, чоловіче? — гукнув король.

— До тебе в гості, друже.

— Облиш, це неможливо.

— Чому?

— Бо дурням у цю кімнату ходу немає.

— А як же ти туди потрапив?

*

— Повинен попередити вас, ласкавий пане, що ваш лакей, користуючись вашим ім’ям, позичає гроші.

— Що ви кажете? Гей, іди-но сюди! Чи правда, що ти на моє ім’я позичаєш гроші?

— Так, пане, винний…

— Виходить, є люди, які ще вірять мені!

*

Хтось сказав Сократові:

–– Мені шкода тебе, ти такий бідний!

— Якби ти зміг відчути ту радість життя, яка доступна лише біднякам і якої ти позбавлений, то пожалів би себе, а не мене,— відповів філософ.

*

Пізно вночі поліцейський зупиняє автомобіль на гірській дорозі:

— Ви знаєте, що у вас не горять задні ліхтарі?

Водій виходить, у відчаї озирається, починає бігати, метушиться. Поліцейський каже співчутливо:

— Не хвилюйтеся, невеличка біда.

— Як же мені не хвилюватися! А де ж мій причіпний фургон з дружиною і чотирма дітьми?

*

Один з придворних чинів подав цареві Миколі Першому скаргу на офіцера, що вкрав його дочку і без дозволу батьків одружився з нею. Микола написав:

«Офіцера розжалувати в солдати, одруження скасувати, дочку повернути батькові, вважати дівчиною».

*

Хлопчик продає газети:

— Величезний обман! Шістдесят жертв!

Підходить громадянин і купує газету.

— Величезний обман! Шістдесят одна жертва!

Підходить ще один громадянин і теж купує газету.

— Величезний обман! Шістдесят дві жертви!

*

— Вам, ваша вельможність, радять подати у відставку?

— Я ніколи і нічого не подаю, я завжди чекаю, коли мені подадуть!

*

— Ну, як, пане, вам дача сподобалася?

— Ну й дача! Тут довго не проживеш!

— Змилуйтесь, минулого літа якийсь пан прожив тут до самісінької смерті!

*

Ох, ці мисливці на левів! Якийсь із них розповів:

–– Одного разу мені довелося зустрітися віч-на-віч з величезним левом. Уявіть собі, при мені не було нічого, подібного до зброї. Самі розумієте, що я нічого не міг зробити: природно, лев мене з’їв.

— Але ж ти живеш!

–– Так, але хіба це життя?

*

Лорд лає свого лакея:

— Що ж це таке! Дзвоню, дзвоню, а ти не приходиш.

— Я не чув, сер!

— Ти міг прийти і сказати, що не чуєш!

*

У великий мороз під час полювання Людовіка XIV побачили в лісі двох селян. Один з них запитав у другого, чому король без муфти, адже він ризикує відморозити собі руки.

— Не дивуйся,— почув він відповідь товариша,— рукам короля завжди тепло: адже він тримає їх у наших кишенях.

*

Фабрикант — робітникові:

— У цьому місяці ваш конверт, у якому ми видаємо вам зарплату, буде більшим. Ми збільшили його формат.

*

У Бернара якийсь маркіз вирішив позичити гроші. Маркіз не був знайомий з капіталістом і, крім того, сам був відомий шахрай, всюди позичав і нікому не повертав, так що міг побоюватися, чи не відомо це обережному багатієві.

Прийшовши до Бернара, маркіз відважно приступив до справи:

— Я дуже здивую вас, ласкавий пане,— сказав він,— я маркіз такий-то, вас я не знаю і ось прийшов, щоб позичити п’ятсот доларів…

— А я ще більше здивую вас, — відповів Бернар.— Я вас дуже добре знаю і все-таки позичу вам ці гроші!

*

— Учора ворожка наворожила мені, що я скоро отримаю велику спадщину. Ти віриш у подібне віщування?

— О, так! Як самому собі!

— Невже? Тоді позич мені двадцять п’ять карбованців у рахунок майбутньої спадщини.

*

У своїй доповіді французький посланник у Москві Фуше так описав коронування Олександра Першого:

«Молодий цар наближається. Попереду нього йдуть убивці його діда, за ним — убивці його батька, по обидва боки від нього — його власні вбивці…»

*

— Кучер! — звернулася до візника молода інтелігентна панночка.— Ви що, справді не можете швидше їхати?

— Я-то міг би,— відповів той,— але кобила залишиться позаду.

*

— Ти не вважаєш ненормальним те, що актори заробляють менше від міністрів?

— Ні… Актори ж взагалі кумедніші.

*

Реклама на одному з американських кладовищ:

«Могили першого класу, чудовий краєвид, чарівна панорама на море, абсолютний спокій. Хто побуває на нашому кладовищі, той не захоче його покинути».

*

Казав дід бабі:

Якби сир та масло, то вареників наварили б, тільки ж — борошна немає…

*

Коли генерал Єрмолов був ще молодим гвардійським полковником і командував батареєю гвардійської артилерії, головний інспектор граф Аракчеєв робив огляд артилерії. Коні, які тягли одну з гармат, чогось перелякалися, стали дибки, кинулися вбік і порвали посторонки.

Аракчеєв, який не любив Єрмолова і не вмів говорити делікатно з підлеглими, розкричався на командира батареї, загрожуючи йому гауптвахтою, а всій прислузі, особливо їздовим,— палицями.

Єрмолов, тримаючи руку біля козирка, з покірливим виглядом, але уїдливо сказав:

— Така вже наша доля, ваша вельможність, терпіти від тварюк.

*

Молодий хлопець стояв на Бродвеї з простягненою рукою.

— П’ятнадцять доларів штрафу за жебракування!

— Але в мене всього в п’ять доларів…

— Тоді ми тебе відпускаємо на вулицю: іди і добери решту!..

*

Секунданти заявляють супротивникові, що їхній довіритель хоче битися на пістолетах на відстані 25 кроків.

— Гаразд! — відповів той.— Я приймаю друге, а саме: битися на відстані 25 кроків, але не на пістолетах, а на шаблях.

*

— Рядовий Капітоненко, де ви отримали освіту?

— В університеті… на природознавчому факультеті.

— Отже, зоологію добре знаєте?

— Так точно!

— Ну що ж, скажіть, в такому разі, скільки коней в ескадроні?

*

Придворний блазень дозволив собі надто великі вільності в розмові, і його вигнали з двору.

Деякий час він був у немилості, а потім йому дозволили повернутися.

— Ну що, ти знову будеш розумувати, обговорювати і вказувати мені на мої помилки?.

— О ні, ваша величність, з якої речі буду я говорити про те, що і без мене відомо кожному.

*

Один торговець вивісив на своїй крамниці рекламу:

«Купуйте тільки у Сміта!»

Наступного дня його конкурент помістив у вітрині своєї крамниці таке оголошення:

«Якщо цього товару не буде у Джона!»

*

Нотаріус читає родині багатого покійника його заповіт.

«Будучи в здоровому розумі, я всі гроші витратив перед смертю…»

*

«У фортеці, якою я командую, повітря і клімату немає, а одна палюща спека, від якої люди захворюють, але я їх одразу відправляю до шпиталю, де вони й помирають на законній підставі…»

Цей рапорт коменданта російської прикордонної фортеці підполковника Худякова написаний про місця, де відбував тоді солдатчину Шевченко.

*

— Навіщо це, Василю Петровичу, за вами їде карета, коли ви йдете пішки?

— А нехай усі знають, що й пішки я ходжу з примхи.

*

Людовик XIV, показуючи герцогу Вивонському нові будівлі у Версалі, сказав:

— Пам’ятаєте, на цьому місці був вітряк?

— Так точно, государю, тут немає вже вітряка, але вітер залишився…

*

— Пане капітане, ви мені врятували на фронті життя. Я буду вдячний до самої смерті!..

–– Гм… Не пригадую, не пригадую, як то було…

–– Та ви тікали, а я — за вами.

*

— Ну, як твоє здоров’я, Іване?

— Здоров’я нічого, спасибі. Тільки ось очі слабкі стали: від вас, пане, і копійки вже два місяці не бачу…

*

Людовік XIV говорив:

— Якщо я призначаю когось на високий пост, то маю дев’яносто дев’ять незадоволених і одного невдячного.

*

Кандидатам у пілоти австралійської авіації екзаменатори пропонували розв’язати таку нелегку проблему:

— Припустімо,— говорить екзаменатор,— що ви летите у невеличкому двомісному літаку. І ось із заднього сидіння раптом випадає англійська королева. Що вам слід негайно вжити?

— Стрибнути навздогін і спіймати її в повітрі!

— Покінчити з собою!

— Швидко кудись змитися!

— Змінити прізвище! — відповідають ті, хто екзаменується.

Правильною ж вважалася така відповідь:

— Треба вирівняти положення літака після втрати частини вантажу і летіти далі…

*

— Ваша вельможність! Над містом появилася невідома комета…

— Що? Невідома? Вислати протягом 24 годин!

*

Офіцер зачісується і каже солдатові:

— Що це в мене волосся випадає?

— Навесні, пане офіцер, усяка худоба линяє.

*

— Вдома пан?

— Вдома, але нікого не приймають: вони застрелилися.

*

Відомий у місті іноземний політичний діяч ввірвався в редакцію газети:

— Це ваша газета назвала мене брехуном і шахраєм?

Редактор спокійно відповів:

— Ні, що ви! Ми ніколи не друкували несвіжих новин.

*

Цивільний підійшов до військового, уважно на нього подивився, немов щось пригадуючи, і, нарешті, сказав:

— Мені здається, я вас десь зустрічав?

— Можливо,— байдуже відповів військовий,— я там буваю…

*

Поміщик. На тому тижні в мене будуть гості: потурбуйтеся, щоб усе було вичищено і підновлено.

Економ. Накажете опудала на городі теж одягти в нове вбрання?

*

Генерал оглядає молодих солдатів.

— Як твоє прізвище?

— Петренко, ваша ясновельможність!

— Де служив до того, як пішов на військову службу?

— В університеті, ваша ясновельможність!

— А-а, я не знав… Ким же ви були в університеті?

— Швейцаром був, ваша ясновельможність!

— Тьху, чорт візьми! Раз у житті хотів бути ввічливим і то не пощастило!

*

Бідняк заходить до кабінету багатого банкіра. Той, побачивши його, кричить:

— Я сьогодні не приймаю!

— І чудово! — говорить бідняк.— Ви сьогодні не приймаєте, а дати мені напевно зможете!

*

Одна американська кінозірка сказала:

— Одружилась з італійцем. Чудова людина! Тепер я буду виходити заміж тільки за італійців!

*

Бідняк має мало ворогів, зате багач має ще менше друзів. Так говорить Хамадані. А я кажу: бідняк має стільки ворогів, скільки є багатих на світі, а багатий мав стільки ж ворогів, скільки є бідняків на світі.

Шолом-Алейхем

*

Молодий новобранець, гуляючи по місту, побачив у вікні будинку папугу. Здивований красою птаха, зовсім йому не відомого, він зупинився і довго його розглядав. Раптом папуга закричав:

— Здоров був, служивий!

Переляканий новобранець одразу ж зняв картуза і, виструнчившись, сказав:

— Пробачте, ваше благородіє, а я думав, що ви птах!

*

Один другого назвав «нікчемністю».

— Ми будемо стрілятися! — крикнув ображений.

— Це химера! — відповів супротивник.

— Чому, вельмишановний пане?

— Досить важко цілитися в простір і стріляти в «ніщо»

*

Він. Ради бога, скажіть, як домогтися у вашої матінки згоди на наш шлюб?

Вона. А ви спробуйте загіпнотизувати її брильянтовим намистом.

*

Весільний обід закінчувався. Молоді збираються їхати. Якийсь гість піднявся і, б’ючи ножем по склянці, попросив слова.

Всі затихли.

— Вельмишановні пані і вельмишановні пани,— почав офіцер,— ми були присутні на великому святі! Два молоді життя з’єдналися назавжди, щоб нести разом горе і радість свого існування.

Тому, пайове, пропоную вам підняти бокали, встати… і подивитися, чи не сів хтось на мій новий циліндр, який я поклав на якийсь стілець!..

*

Урядник. Ти знову, каналія, проштрафився! Ну, за це ти у мене почервонієш!

Селянин. Де там, ваша вельможність, почервоніти…з нашими достатками. Дай боже позеленіти!..

Урядник. Ну, чорт з тобою! Так тому й бути: ти у мене посинієш!..

Ця розмова зрозуміла тільки зацікавленим особам. Урядник спочатку вимагав червоненьку, селянин пропонував зелененьку, і обидва, нарешті, зійшлися на синенькій.

*

У ресторані.

— Ви, пане, зволили вимагати рахунок? Чи не бажаєте ще чогось?

— Бажаю. Піди до хазяїна і попроси у нього грошей, щоб розплатитися, бо в мене немає ні копійки.

*

— Що ви думаєте про сучасне повітроплавання?

— Я думаю, що літати в повітрі — невелике мистецтво, але жити повітрям — оце мистецтво!

*

— Подайте, пане, погорільцям…

— Чого погорів?

— Божа воля!..

— Що ж це ти, хочеш, щоб ц йшов проти Бога? Бог не хоче, щоб у тебе був будинок, а я жертвуватиму?!

*

Вона. Ви мені освідчилися, чому ж не хочете переговорити з моїм батьком, а просите передати йому листа?

Він. Гм… йому зрозуміліші будуть цифри.

*

— Візнику, візнику!..

— Чого зволитє?

— Відвези додому.

— А де ви зволитє жити?

— На Дворянській вулиці.

— А який номер будинку?

— Дурень!.. Побачиш… На будинку написано!

*

— Ви клопочетеся про місце в нашому відомстві, але чи знайомі ви з фінансовою наукою?

— О так! Це можуть підтвердити мої кредитори.

*

— Семене, пані вдома?

— Так точно. Вона зараз зволить читати в блібліотеці.

— В такому разі розбудіть її і скажіть, що мені потрібно з нею поговорити.

*

— Петре, агов, Петре! Сходи до крамниці і купи м’ятних коржиків, я багато випив, а зараз треба з його ясновельможністю по телефону говорити.

*

Дружина. Скажи, будь ласка, чому це королі мають престол уже з дванадцяти років, а дружину не раніше вісімнадцяти?

Чоловік. Тому, що правити будь-яким королівством легше, ніж дружиною.

*

Іноземна делегація, блукаючи Петербургом, знайомилася 3 Росією.

Зустрівши на вулиці одягненого в лахміття жебрака-селянина з голодної губернії, делегат зацікавився:

— А як ви харчуєтеся у своєму селі?

Селянин почухав потилицю.

— Лободою більше, можна сказати…

Того ж таки дня іноземець писав до редакції своєї газети:

— Добробут російського мужика стоїть на дуже високому рівні! Селяни Росії переважно харчуються лебедями та іншою птицею… На жаль, наша країна цього ще не досягла!

*

Приніс я до пана чоботи, а він і каже:

— Ось тобі п’ять карбованців, а ще п’ять згодом. Гаразд?

— Гаразд,— кажу,— пане, ось вам поки що один чобіт, а другий потім.

*

Перукар, що мав свою майстерню поруч з Державною думою, написав на своїй вивісці:

— Голю духівництво, зачісую дворянство, обслуговую міщанство.

*

Злодій забрався до житла бідняка. Той прокинувся від шуму і сказав:

— Іди геть, дурню. Ти хочеш у темряві знайти те, чого я не можу знайти і при яскравому світлі.

*

Пан Ковальський заповідає:

— Мільйон злотих я залишаю моїй дружині, півмільйона — доньці, ще півмільйона — матері, триста тисяч — моєму синові…

Раптом він зупинився:

— Одну хвилиночку, а де ж я візьму стільки грошей?

*

Поліцай затримав двох безробітних.

— Де ви живете?

— Я? Ніде.

— А ви?

— Я? Всюди.

*

— Пам’ятай про вбогих,— говорив один фабрикант із Лодзі,— це нічого не коштує.

Юліан Тувім

*

Банкір — це людина, яка в добру погоду позичав вам парасольку, а під час дощу її забирає.

Марк Твен

*

— Побійся бога! Невже Іван Іванович буде стрілятися З Петром Петровичем?

— Так! І на таких суворих умовах! Пістолети по жеребку, віддаль 15 кроків і стріляти тричі.

— Жахливі речі! Але що ж таке трапилося?

— Звичайнісінька дрібниця: Іван Іванович застудився і чхнув.

— Ну так що ж? Хіба це привід для дуелі?

— Але він чхнув у спальні дружини Петра Петровича і так голосно, що той прокинувся.

*

Коли Енріко Карузо прибув уперше до Америки, його одразу атакували журналісти. Один з них запитав співака, що він думав про торговельні відносини між Італією та Сполученими Штатами. Карузо відповів:

— Ніколи я над таким питанням не задумувався, але впевнений, що про свою думку з приводу цього я завтра дізнаюся з вашої газети.

*

— Бідний Карлсон! Утративши маєток, він утратив половину друзів!

— А друга половина?

— Вона ще не знає, що він утратив маєток.

*

— Коли б ти мав п’ять автомобілів, то подарував би мені одного? — запитує шотландець свого найкращого друга.

— Так.

— А якщо б мав п’ять кімнат?

— Теж подарував би.

— А п’ять сорочок?

— Ні.

— Чому?

— Бо в мене є п’ять.

*

Принесла тітка груші голові волості, а він їй і каже:

— Для чого принесла? Свої дітки поласували б!

— Їжте, пане начальнику, їжте, а діткам я скажу, що свиня поїла.

*

— Марфо! Хто цей солдат на кухні?

— Мій брат, пані.

— Кухарка, яка була до тебе, теж говорила, що він її брат, як же це розуміти?

— Дуже просто. Виходить, вона доводиться мені сестрою.

*

Коли, відправляючи рейсовий літак Ріо-де-Жанейро — Сан-Пауло, стюардеса назвала одну з пасажирок «сеньйорою Марією да Куна», та зчинила скандал. Вона вимагала, щоб у список занесли повне її прізвище: Марія-Тереза-Франціска дес Ассіс да Дондепао да Роха дес Несесенда дос да Саградо Дорокао де Ієзус Перейра да Куна.

Додержування цієї формальності спричинило запізнення літака на півтори години, тому що прізвище знатної пасажирки довелося оповіщати на всіх зупинках, при зльоті і посадці.

*

Лакея графа Каліостро запитали, чи правда, що його панові триста років.

— Не можу знати,— відповідав він,— я ж перебуваю при ньому всього сто років.

*

На березі Сени прогулюється турист із фотоапаратом. До нього підбігає жінка і кричить:

— Скоріше! Скоріше! Вона потопає!..

— Вибачте, мадам, у мене більше немає фотоплівки.

*

Старий купець лежить на смертному одрі. Біля нього зібралася вся родина. Купець обводить усіх згасаючим поглядом і пошепки питає:

— Моя люба дружино, ти біля мене?

— Так, так!

— Мій сину, мій помічнику, ти біля мене?

— Так, тату, так!

— Дочко моя, ти біля мене?

— Так, тату, так…

Купець останнім зусиллям волі трохи підводиться і кричить:

–– А хто ж займається моїми справами, чорт вас побери?!

*

Один пан співчуває іншому, дружина котрого втекла з лакеєм.

— Нічого,— каже той.— Я якраз хотів його звільнити.

*

— Який король найкращий?

— Мертвий.

*

Коли бідна людина їсть курку?

— Коли або вона хвора, або курка хвора.

*

Два буржуї їдуть у поїзді.

— Ой…— сказав один.

— Ой…— сказав другий.

Після хвилинного мовчання перший вигукнув:

— Може, перестанемо говорити про політику.

*

Селянин сидів біля брами своєї домівки з чотирирічною дочкою. В кінці вулиці з’явилися люди з похоронними носилками.

Дочка, вперше побачивши похоронні носилки, запитала:

— Тату, що це вони несуть?

— Мертву людину,— відповів батько.

— А куди вони її несуть? — запитала дочка.

— Туди, де немає ні світла, ні тепла, ні хліба, ні води, ні одягу, ні взуття,— відповів батько.

— Виходить,— сказала дочка,— його несуть до нас додому.

*

У казахській казці говориться: їхали мулла з баєм степом і знайшли бджолиний мед.

Кожний закричав:

— Мій мед!

Сперечалися, сперечалися, нарешті бай каже:

— Мед буде тому, хто довше промовчить.

Сіли і мовчать.

Раптом мулла підсів до меду і почав їсти. Бай зо зла навіть позеленів, а потім як закричить:

— Що ти робиш?

— Свій мед їм,— сказав мулла.— Адже ти першим заговорив!

І спокійно доїв залишки меду.

*

Французький літак наближається до Лондона.

Стюардеса:

— Ми прибуваємо до Англії. Затягніть тугіше пояси.

Англієць нахилився до сусіда:

— Ох, ці французи! У них завжди неправильне уявлення про нашу кухню.

*

Один американець, що приїхав до Англії, пояснює маленькому Джонні, яка велика Америка.

Американець:

— Отже, Джонні, Америка — це одна з найбільших держав світу. Якщо вранці ти сядеш на поїзда в Техасі, то наступного ранку все ще будеш у Техасі. Розумієш?

Джонні:

— Так, сер, розумію. У нас, в Англії, теж є такі погані поїзди.

*

Проходячи казарменим подвір’ям, полковник зупиняє призовника, який не віддав йому честі, і гнівно каже:

— Ти знаєш, хто я такий?!

Призовник звертається до гурту солдатів, які стоять осторонь:

— Гей, хлопці, ідіть-но сюди! Тут якийсь дідусь не знає, хто він такий.

*

Американська подружня пара повернулася з поїздки по Італії.

— Ну, як вам сподобалась Флоренція?

Місіс Стоун розгублено повертається до чоловіка:

— Любий, Флоренція це місто, де ти мені купив рукавички?

*

Містер Сміт, що живе у Нью-Йорку на П’ятій авеню, одержав листа, адресованого його однофамільцю на Шостій авеню.

— Сер,— говорилося в листі,— якщо ви не надішлете в найближчі три дні десять тисяч доларів за вказаною нижче адресою, ми викрадемо вашу дружину і вб’ємо її!

Містер Сміт відповів:

— Сер, я не той Сміт, який живе на Шостій авеню, але ваша пропозиція мене зацікавила.

*

— Пані Ковальська, годину тому ваш чоловік помер на роботі.

Пані Ковальська продовжує спокійно обідати.

— Пані Ковальська, ви, очевидно, не дочули… Ваш чоловік помер!

–– Чую! Чую! Почекайте, ось я закінчу обідати. Тоді ви побачите, яка зі мною буде істерика.

*

— Наш бос—янгол! —вигукнула секретарка.

— Вам повезло,— сказала її приятелька, — а наш іще живий.

*

В якомусь бродвейському ресторані з’явилося оголошення:

«На випадок раптової атомної війни просимо відвідувачів одразу ж сплатити рахунок і спокійно залишити ресторан».

*

Якийсь купець славився тим, що не платив боргів.

Одного разу він довго торгувався зі своїм поставщиком. Його приятель, що був присутній при цьому, відвів його вбік і сказав:

–– Що ти з ним так довго торгуєшся, адже однаково нічого не заплатиш.

–– А він такий гарний чоловік,— відповів купець,— тож я хочу, щоб він втратив меншу суму.

*

Помер бідний крамар, який застрахував своє життя. Після його смерті жінка отримала за нього страховку.

— Що за паршиве щастя,— плакала вона.— Все життя жили в злиднях, а тепер Господь Бог дав нам багатство, так мій бідний чоловік помер!

*

Багач сказав бідному:

— Якщо ти збрешеш не задумуючись, я дам тобі карбованець.

– Як це карбованець? Ти ж два обіцяв!

Джерело: Книга веселої мудрості. Видавництво “Радянський письменник”, Київ, 1968.