Регіональний інформаційний центр "Карпати"
enruuk
 

ДО   ЗМІСТУ

Літературний талант є здатність сказати або виразити добре там, де бездарність скаже і виразить погано.

Федір Достоєвський

*

Не кожен оригінал пише оригінально, і не все оригінальне пишуть оригінали.

Георг Ліхтенберг

*

Поки наволоч є в житті, я її в художньому творі не амністую.

Володимир Маяковський

*

Заслуга одних полягає в тому, що вони добре пишуть, заслуга інших в тому, що вони не пишуть зовсім.

Жан Лабрюйєр

*

– Ось ви, Іване Івановичу, пишете, бігаєте по різних редакціях, а грошей у вас ніколи колійки за душею немає. Мабуть, література — невдячна праця?

– Що ви, навпаки: праця навіть дуже вдячна. Принесеш оце до редакції яку-небудь повість або вірш, редактор прочитає, поверне і скаже: – Дякую вам, не підходить!..

*

Посередній письменник говорив на людях:

– Справжня талановита людина завжди скромна. Чи чули ви, щоб коли-небудь про мене говорили?

*

– Преса повинна бути вільною,— промовив пристав і, печатаючи двері друкарні, обійшовся без мотузки.

*

У письменника Маміна-Сибіряка була таємнича, завжди наглухо замкнена скринька, з якою він ніколи не розлучався і під час подорожей по Росії завжди возив із собою. Як потім виявилося, в цю скриньку письменник складав свої твори, що їх відхилили різні редакції. Коли Мамін-Сибіряк став відомим письменником, він ніколи не виймав зі скриньки рукописи для використання.

– Це єдине місце,— любив він говорити,— де мене не відхилили… Треба, щоб кожен, хто пише, завів собі таку «редакцію».

*

Малі форми: скетч, гумореска, епіграма, мікроінфаркт,

Еміль Кроткий

*

Пушкін прочитав Крилову свою драму «Борис Годунов» впевнений, що вона йому не сподобається, бо відомий байкар був суворий класик.

Крилов слухав читання сумлінно, часто перебивав його похвалами окремих місць, але про весь твір нічого не сказав, і Пушкін, звичайно, не міг цього не помітити.

– Мабуть, вам не подобається мій «Борис»? — запитав він, посміхаючись.

– Ні, нічого! — заперечив доброзичливо Крилов.— Тільки, слухаючи вас, я згадав про одного проповідника, який одного разу для своєї проповіді вибрав тему, що всяке боже творіння є досконалістю.

Раптом до нього заходять два потворних горбані й питають із зрозумілою у їхньому стані жовчністю:

– Невже і ми досконалість?

Проповідник глянув на них з глибоким співчуттям і промовив:

– Так, і ви, діти мої, досконалість потворності…

Так і ваша драма, Олександре Сергійовичу: вона чудова, досконала, коли хочете, але — у своєму роді.

*

Одна дама пише редакторові:

«Я знаю, що ви не прочитали мого роману. Я заклеїла сторінки 17, 18, 19 і, одержавши рукопису, знайшла їх у такому ж стані…»

Редактор відповів:

«Мадам, коли мені подають яйце, у мене зовсім немає потреби з’їсти його все, щоб переконатися в тому, що воно не свіже».

*

Один банкір позичив кілька тисяч карбованців молодому письменникові, що тільки-но ступив на літературну ниву.

– Ви сплатите мені борг, коли напишете зразковий твір.

Літератор згодом написав три. романи. Банкір прочитав їх і не вимагав боргу. Нарешті літератор видав свій четвертий роман. Всі журнали розхвалили це витончене творіння, і банкір написав літераторові записку:

«Прочитав декілька найпохвальніших відгуків про ваш останній роман. Я вважаю, що прийшов час віддати мені борг».

На це послання молодий літератор відповів коротко і ясно:

«Вибачте, я маю намір написати ще кращий твір».

*

Карл IV спитав посла Дората, який одружився в досить похилому віці з молоденькою дівчиною, як це він міг собі дозволити таку дурість.

– Ваша світлість,— заперечив поет,— в поезії вільності дозволяються.

*

Мав намір сказати в літературі нове слово, та сказав тільки: «Дайте аванс».

Еміль Кроткий

*

Дружина маршала Люксембургського вважалася другом і заступницею літераторів. Якось її подруга запитала, для чого вона зробила одного славетного письменника своїм кавалером?

– Ой, він так добре подає руку, моя мила! — відповіла вона.

*

Працюючи редактором «Арізона Квекер», Марк Твен повернув одному молодому авторові рукопису з такою припискою:

«Дорогий друже! Авторитетні лікарі рекомендують особам розумової праці їсти рибу, бо цей продукт харчування дає мозкові фосфор. Я в таких справах людина нетямуща і тому не можу сказати, скільки треба їсти вам риби. Але якщо рукопис, який я вам із задоволенням повертаю, є точним відображенням того, що ви звичайно пишете, то мені здається, я не помилюсь, сказавши, що два кити середньої величини не будуть для вас надмірним «раціоном».

*

– Знаєте, я живу теж пером.

– А що ви пишете?

– Я пишу батькові, щоб він мені висилав гроші.

*

У невеличкому місті показували трагедію, таку погану, що в театрі зчинився жахливий галас.

Поліцейський комісар, щоб відновити тишу, запитав:

– Хотів би я знати, хто зчинив цей галас?

– Ось цей пустун! — відповів якийсь жартівник, показуючи на автора.

*

Молоді люди, зустрівши незвичайно простору постать Крилова, не втерпіли, і з їхнього гурту почулося:

– Ох, яка ж суне хмара!

– І жаби заквакали,— спокійно відповів байкар.

*

Одного разу Наполеонові вказали на вірші пасквільного змісту і вимагали покарати автора.

– Якби я й хотів покарати когось,— заперечив імператор,— то, звичайно, вас, а ніяк не автора, тому що ви образили мене далеко більше, осмілившись знайти в цьому описові подібності до мене.

*

В одному видавництві висіла табличка:

«Прохання закривати двері тихо навіть після одержання відмови».

*

В португальському містечку Менха місцева влада вигадала оригінальний спосіб пробуджувати у громадян інтерес до читання. Вулицями міста пройшла валка ослів і верблюдів, а на шиях у них метлялись таблички з написом:

«Тільки ми не читаємо книжок».

*

Вірші і поза. Графоманіяк.

*

Одного вечора, накинувши на плечі свою шубу, туркменський поет Кеміне пішов до сусідів. І треба ж такому трапитися: біля самого порога він посковзнувся і впав. Як тільки зайшов до кімнати, його запитали:

– Молла Кеміне, ти що, впав?

– Ні, шуба звалилась,— неуважно відповів поет.

– Чого ж такий гуркіт був? — здивувалися сусіди.

– Мабуть, тому, що всередині шуби був я.

*

Найвидатнішим плагіатором у Росії був маловідомий письменник історичних творів драматург Ростислав Дмитрович Ступишин. Його так захопила відома казка П. Єршова, що 1880 року він видав казку за своїм підписом і під тією ж самою назвою: «Горбоконик».

*

– Послухай, учора в заводській газеті критикували наш відділ. Треба ж перевірити і винуватця покарати.

– Добре, але кого? Ми ж не знаємо, хто написав до редакції.

*

Одного письменника попросили назвати видані протягом року десять найкращих творів. Він відповів:

– Я ще не знаю, які саме. Тому що мені ніколи не щастило опублікувати десять книг за дванадцять місяців.

*

Молодий автор дав свій твір відомому письменникові.

– Чи вірно я зробив, вклавши стільки вогню в своє творіння? — запитав він, коли прийшов за рукописом.

– Ні, відповів письменник,— слід не вогонь вкладати у ваш твір, а твір — у вогонь!

*

– Скажіть, чи буде надруковано мій вірш «Думка»?

– Ні.

– Чому ж?

– Тому, що в ньому немає жодної думки!

*

Нудна книжка має ту користь, що присипляє і критиків.

Марія Ешенбах

*

– Дачу шукаєте?

– Шукаю.

– Де?

– В газетних об’явах!

*

У Вольтера був старший брат, богослов, так само старанно заглиблений в теологічну літературу, як Вольтер у поезію, їхній батько інколи говорив:

– У мене виросли синки — два дурні: один дурень у прозі, другий — у поезії!

*

Редактор. Ви дуже неуважний, молодий чоловіче.

Поет. Так, я страшенно неуважний, але як ви дізналися про це?

Редактор. З ваших віршів… Ви в них забуваєте вкладати душу.

*

– Містер Шоу,— сказав несміливий юнак,— б’юся об заклад, ви мене не пам’ятаєте.

– Ви виграли,— відповів Бернард Шоу.

*

Журналістська техніка тепер стала така досконала, що ми дізнаємося про події на другій півкулі набагато раніше ніж про те, що відбувається в нас.

Габріель Лауб

*

– Ви ж обіцяли до свята відремонтувати бібліотеку?

– Так, але я не сказав, до якого!

*

Одним з найбільш кумедних вибриків Крилова можна вважати зроблену ним поправку в контракті по найму квартири.

Домовласник у контракті вставив пункт, де було вказано: якщо в разі необережності Крилова будинок згорить, то Крилов повинен заплатити власнику 60 000 карбованців.

Крилов, прочитавши контракт, взяв перо і приставив до цифри два нулі, так що вийшло 6 мільйонів.

Домовласник почав дорікати йому, навіщо даремно бруднити контракт, на що Крилов спокійно відповів:

– Вам так буде краще; приємніше знати, що отримаєш шість мільйонів, ніж 60 000. А для мене все одно, що 60 тисяч, що 6 мільйонів — адже я однаково не зможу сплатити.

*

Якось Віктор Гюго вирушив у Пруссію:

– Чим ви займаєтеся? — запитав у нього жандарм, який заповняв спеціальну анкету.

– Пишу.

– Я питаю, чим ви здобуваєте кошти для життя?

– Пером.

– Запишемо: «Гюго. Торговець перами».

*

– Ти схуд, зблід, обріс, нікуди не ходиш… Що ти робиш цілими днями?

– Пишу роман.

– Ну й дивак! Навіщо так мучитися, коли за карбованця можна купити готового?!.

*

Кімната одного «невизнаного» поета була завалена цілим возом його невдалих віршів, від яких відмовилися всі. Почалася сувора зима, а піч топити не було чим…

Віршувальнику прийшла раптом у голову натхненна думка, і одразу ж кілька в’язок віршів полетіли в піч, і вона запалахкотіла. Заходить сусід і бачить щось незрозуміле.

– Що це ви робите? — вигукнув він.

– Вперше в житті грію руки за рахунок власних творів,— відповів поет.

*

Незнайомий (вривається до кабінету редактора, що пізно засидівся над передовицею). Руки вгору! Життя або гаманець!

Редактор. Слава богу! А я думав, що ви хочете вручити мені свої вірші.

*

– От так здивував мене цей критик!

– А що таке?

– Уявіть собі, взяв почитати цікаву книжку і…

– І зачитав її?

– В тім-то й справа, що не зачитав, а повернув!

*

Редакторові сучасної літератури, у якого серйозно заболіли очі, відомий професор порадив перейти у відділ класиків, сказавши:

– Якби ви читали Флобера і Гоголя, безсумнівно, очі постраждали б у вас значно менше,

Ілля Ільф

*

Мопассан деякий час працював чиновником міністерства. Через кілька років у архівах міністерства знайшли характеристику на Мопассана. У ній було сказано: «Сумлінний чиновник, але погано пише!»

*

Письменник, твори якого не мали успіху, легко стає жовчним критиком: отак слабке і несмачне вино може стати чудовим оцтом.

*

– Що ти пишеш?

– Фантазію.

– Для журналу?

– Ні, для кравця: він просить гроші, а я пишу, що заплачу через тиждень.

*

– Скажіть, Ганно Петрівно, ви свою брошуру «Про поцілунок» уклали одна, без сторонньої допомоги?

– Що за безглузде запитання! Невже ви не розумієте, що для поцілунків обов’язково потрібні двоє!

*

– Я народився в той самий день,— гордо заявив у одному товаристві драматургів посередній комедіограф,— коли помер видатний Генрік Ібсен.

– Ну що ж,— зауважив якийсь сатирик,— обидві події, безумовно, сумні для долі світової драматургії.

*

Англійському сатирикові Донну говорили:

– Громіть пороки, але щадіть порочних.

– Не розумію,— відповів Донн,— це все одно, що громити карти і щадити шахраїв!

*

Пушкін і Міцкевич дуже хотіли познайомитися, але ні той, ні той не наважувався зробити перший крок. Одного разу їм обом трапилося бути в одному домі. Там, у залі, Пушкін побачив Міцкевича, який ішов йому назустріч під руку з дамою.

– Геть з дороги, двійка, туз іде! — сказав Пушкін за декілька кроків від Міцкевича, який одразу відповів йому:

– Козирна двійка звичайного туза б’є!

Потім кинулися обіймати один одного і з того часу стали друзями.

*

Про відомого романіста Понсон дю Террайля, автора відомого «Рокамболя», один його знайомий літератор говорив:

– Він чудовий хлопець! Я його знаю, зустрічаюся з ним і дуже його люблю, а щоб не псувати з ним добрих стосунків, я ніколи не читаю його романів.

*

Коли великі люди помирають — газети присвячують їм статті. Чому газети не пишуть, коли великі люди народжуються?

*

Чорнило — це матеріал для очорнення і обілення.

*

Рецензентів можна добре пізнати за вином — вони щохвилини п’ють за здоров’я, а жити не дають нікому.

Моріц Сафір

*

– Знаєте, я вам правду скажу: ваша п’єса просто алмаз серед сучасних творів.

– Даруйте, в чому ж ви знаходите подібність?

– Вона так само не оброблена,

*

Обережний редактор газети назвав передовицю так:

– Одні кажуть, що кардинал Мазаріні помер, інші — що живий. Я, щоб не припуститися помилки, не вірю ні тим, пі тим.

*

– Скажіть відверто, чи сподобався вам другий том моїх віршів?

– А знаєте, я помітив у ньому великий прогрес в порівнянні з першим.

О, як це приємно! В чому ж саме?

Та в тому, що він на сто сторінок тонший за перший.

*

Обережний редактор навіть таблицю множення друкує порядком дискусії.

*

Не розлучався з книжкою: візьме в бібліотеці і не поверне!

Еміль Кроткий

*

Італійський драматург кінця XIX століття Новеллі зобов’язався написати за 30 годин триактну п’єсу з життя велосипедистів, яка мала бути поставлена під час з’їзду велосипедистів у Флоренції. Призначений для п’єси час поділили на п’ять частин, по шість годин кожна. Писав Новеллі під контролем комісії з флорентійських журналістів. Він не мав права ні приносити, ні виносити ніяких паперів.

П’єса була написана за 23 години 55 хвилин, за що Новеллі отримав 500 лір.

*

– Як вам сподобалися мої вірші? — запитав поет-початківець у редактора.

– Знаєте,— відповів той,— у вас є два вірші, які не змогли б написати ні Гейне, ні Пушкін.

– Ви мене тішите! Які ж це?

– Один про кіно, другий — про радіо!

*

Один дотепник колись висловився, що при розборі неоціненної комедії Грибоєдова «Лихо з розуму» в одному петербурзькому журналі розум з переляку відлетів, а лишилося в цьому виданню саме лихо!

*

– Яка, брате, неприємна історія вийшла у мене з одним віршем.

– Що таке?

– Віддав я його до редакції, а коли його у визначений строк не надрукували, я його забрав і відніс до іншої. І можеш собі уявити, вірш був надрукований в обох редакціях в один і той самий день. Так неприємно…

– Ну це що! У мене вийшло значно гірше, я своє оповідання віддав одразу у чотири редакції, думаю: не тут, так там клюне. І що ж ти думаєш?

– Надрукували одночасно в чотирьох журналах?

– Отож-бо й воно, що в жодному не надрукували!

*

Заохочування так само потрібне геніальному письменникові, як потрібна каніфоль для смичка віртуоза.

Козьма Прутков

*

Поет Сент-Аман якось опинився в компанії, де був присутній пан з надзвичайно чорним волоссям на голові, але зовсім сивою бородою. Всі дивувалися з цього, а Сент-Аман не витримав і сказав йому:

– Як це у вас так трапилося, що борода посивіла набагато раніше, ніж голова? Мабуть, ви багато більше працювали у своєму житті щелепами, ніж мозком?

*

Мінус на мінус дає плюс.

Мораль: не виводити в своїх творах позитивних героїв.

*

В його романах було багато води, а в біографії спирту.

Еміль Кроткий

*

Бернард Шоу був присутній на громадському перегляді фільму «Пігмаліоп», постановленого за його п’єсою. Задоволений картиною, Шоу щедро дарував автографи і навіть погодився вийти на сцену після закінчення фільму. Коли ж він зійшов на сцену, з останніх рядів почувся чийсь крик:

– Геть його звідти!

Шоу привітно махнув рукою і весело промовив:

– Друже, я з вами цілком згоден. Але чого варті наші два голоси проти такої сили народу?

*

– На жаль, товаришу редакторе, я не змогла принести вам свого нового рукопису: мій трирічний син його розірвав.

– Який обдарований хлопчик! Він уже вміє читати?!.

*

Його книжка одразу вийшла останнім виданням, більше її не видавали.

Еміль Кроткий

*

Відомий автор французького тлумачного словника П. Буаст, людина суворих звичаїв, виключив із свого словника всі слова непристойного змісту. Одна знатна дама, бажаючи улестити упорядника, заходилася вихваляти його за те, що він очистив словник від нецензурних слів.

Буаст здивувався:

–А звідки ж ви, мадам, довідалися, що у словнику немає таких слів? Адже для цього треба було їх шукати?!

*

Приятель (редакторові, що одружився). Ну, як тобі подобається твоя дружина?

Редактор. В ній надто багато коректурних помилок.

*

Людовик Чотирнадцятий якось написав кілька віршів і дав їх оцінити відомому французькому критикові Буало.

Буало прочитав аркушик з належною увагою і після роздуму сказав королю:

– Я, ваша величність, зайвий раз дивуюся з вашої всемогутності: ви захотіли написати поганенькі вірші — і вам це вдалося якнайкраще!

*

Погано, коли письменника вивозить у життя його шофер.

Ласло Фелекі

*

У англійського драматурга Кумберланда якось запитали, якої вій думки про комедію Шерідана «Школа лихослів’я».

– Щиро кажучи,— відповів драматург,— я не захоплений цією п’єсою і не розумію, чому нею так захоплюються. Дивлячись її, я жодного разу не посміхнувся.

Дізнавшись про це, Шерідан сказав:

– Кумберланд, очевидно, невдячна людина. Вчора я дивився його трагедію і від душі нареготався.

*

– Дозвольте, добродію, ви говорите абсурд! Мої дотепи нічого не варті?! А тим часом за них редактори трьох видань заплатили 1 200 карбованців штрафу!

*

Багато добрих письменників старанно позбавляють себе сну, щоб обдарувати ним інших.

Моріц Сафір

*

У Швейцарії одночасно були заборонені «Орлеанська діва» Вольтера і «Книжка розуму» Гельвеція. Магістрат, обов’язком якого було стежити за цензурою і розшукувати ці книжки для вилучення їх, писав у сенат:

— В усьому місті ми не знайшли ні «розуму», ні «діви».

*

Анонімка — художній твір, який через скромність автора не може прославити його ім’я.

А.Кульгевич

*

У 40-х роках минулого століття в Парижі жили-були Дарленкур і Вальні, обидва пристрасні письменники-аматори, хоча і невисокого польоту.

Якось Вальш сказав Дарленкурові:

– Чи знаєте, шановний, ви та я, можливо, найкращі прозаїки нашого часу.

– Те, про що ви говорите, любий, якщо не зовсім, то наполовину справедливо.

*

На літературному вечорі в Нью-Йорку високопоставлена дама звернулася до автора модних романів:

– Я дуже люблю ваші твори «Тридцять смертей», «Пригоди мертвяка», «Вбивство трупа». Ви чудово знаєте життя.

*

Якийсь не дуже талановитий, але з великими претензіями драматург сказав своєму приятелю:

– Відтоді, як я прочитав Вольтера, я кинув писати трагедії, тому що такої трагедії, відчуваю, мені не написати, а погані трагедії я писати не хочу. Тому я почав писати комедію.

– Виходить, ти ще не читав Мольєра,— зауважив йому дотепний приятель.

– Що не кажи, а книжки приносять людям користь!

– Ти так думаєш?

– Звичайно. Ось твій покійний дядя залишив нам цю бібліотеку, за яку нам тисяч п’ять дадуть.

*

Дитя віку: пише безрозмірні вірші.

*

Соболевський, друг Пушкіна, був у французькому театрі, коли там вперше ставили одну слабку комедію, плескав у долоні і кричав:

– Ох, яка вона гидка!

Ті, хто сидів поруч, були здивовані тим, що він одночасно аплодує і називає комедію гидкою.

– Автор у листі просив мене аплодувати його комедії,— пояснив свій надзвичайний вчинок Соболевський,— я йому це обіцяв і свого слова дотримав, але, правду кажучи, хіба можна, дивлячись цю виставу, приховати справжнє своє враження?

*

Якийсь шанувальник такою мірою переслідував Вольтера своїми листами, що у філософа урвався терпець і він надіслав своєму мучителю таку записку:

«М. Г., я помер і, отже, надалі вже не зможу відповідати на ваші листи».

*

Дехто любить книжки, але не любить авторів — не дивно: хто любить мед, не завжди любить бджіл.

*

Драматург написав стільки стандартних п’єс, що мав можливість купити стандартний будиночок.

*

Він такий автор, що віддав би всі свої твори за два рядки про себе в енциклопедії.

*

Всі класики були сучасниками, але не всі сучасники будуть класиками.

*

Крилова запитали, чому він, володіючи винятковим обдарованням, пише так мало байок.

– Я хочу,— відповів Крилов,— щоб мені дорікали за те, що я мало пишу, ніж дописатися до того, щоб питали, нащо я пишу.

*

Коли польського письменника-сатирика Станіслава Єжи Лєца запитали, чому він пише так коротко, стисло, він з посмішкою відповів:

– Мені бракує слів.

*

– Якої ти думки про мою нову п’єсу?

– На мій погляд, вона така важка, що жодна сцена її не витримає. Вона провалиться від власної ваги.

*

– Незважаючи на всі заслуги жінок у літературі, я не вірю, щоб жінка могла зробити щось зразкове.

– Ось і видно, що вас народила жінка.

*

Софокл одного разу сказав, що три рядки забрали у нього три дні праці.

– Три дні? — здивовано вигукнув присутній при цьому віршомаз.— Та я за цей час написав би сто!

– Але,— відповів Софокл,— вони й існували б тільки три дні.

*

Вона чарівно запитала мене:

– Це, мабуть, дуже важко — вигадувати все з голови?

– Важко,— відповів я,— але думаю, що з ноги було б ще важче.

Станіслав Єжи Лец

*

До знаменитого письменника приходить молодий лікар і говорить:

– Я облишив медицину, щоб стати письменником. Вважаю, що в такий спосіб принесу людям більше користі.

– Ви вже досить принесли їм користі, кинувши медицину.

*

– Цього разу я нарешті знайшов у вашому рукописі справді цінну річ…

– О, я дуже радий! Що ж саме?

– Двадцять п’ять карбованців, які ви забули взяти.

*

Одне американське видавництво було на межі банкрутства. Роман, що на нього покладали великі надії, залежувався в книгарнях… Згодом у газетах появилося оголошення: «Красивий молодий мільйонер хоче познайомитися і одружитися з дівчиною, яка всім була б схожа на героїню роману такого-то».

За двадцять чотири години увесь тираж розпродали.

*

– Хто такий плагіатор?

– Відомий письменник, якого обікрав Достоєвський.

Влада Булатович-Віб

*

Видатний французький письменник Жерар Нерваль одного разу, снідаючи в ресторані, побачив у своїй тарілці таргана. Він покликав офіціанта і поважно сказав:.

– Гарсон, надалі прошу вас тарганів подавати мені окремо!

*

Навіть про поганих людей треба писати хороші оповідання.

Еміль Кроткий

*

Коли до письменника-гумориста Стівена Лікока зверталися честолюбні, але мало здібні письменники і просили розкрити секрет його надзвичайного успіху, Лікок відповідав:

– Писати веселі речі зовсім не важко. Дістаньте перо, папір і чорнило, потім сідайте і пишіть, що вам спаде на думку.

– Так, так,— погоджувався майбутній автор, а Лікок закінчував:

– Писати — неважко, вся трудність у тому, щоб щось у голову приходило.

*

Якщо минулого року ви писали «просто і погано», то зараз «складно і погано». Хочу надіятися, що ви писатимете «просто і гарно».

Михайло Свєтлов

*

Поет Ложон, автор досить посередніх пісеньок, задумав потрапити у члени Академії наук, коли йому було вже 83 роки. Але його літературні заслуги були дуже вбогі, і його обранню академіки чинили опір.

– Ех, добродії,—умовляв французький поет де Ліль своїх колег,— адже всі ми знаємо, куди лежить його шлях; йому прийшла фантазія пройти туди через Академію; ну й нехай іде, пропустімо його!

*

Якщо ти хочеш бути попереду класиків — пиши передмови до них.

*

Для письменників, мабуть, не існує пекла на тому світі: критики і видавці завдають їм стільки мук на цьому світі!

*

Поет Флоріан надрукував одну із своїх поем на розкішному папері з широкими берегами.

– Найблискучіші місця в цій поемі — береги,— зауважив письменник Рівероль.

*

Не переживай, якщо ти не лишив сліду в літературі. Це ще не біда.

Переживай, якщо ти наслідив у літературі… Ото біда!

Федір Маківчук

*

Одна людина, щоб засвідчити свою пошану до відомого письменника, сказала йому:

– Не далі, як учора, я так і заснув, тримаючи в руках ваш останній роман.

*

Перекладач — нерідко жорстокий музикант, який береться виконувати на флейті мелодію, написану для скрипки.

*

Філоксена, який критикував поеми сіракузького тирана Діонісія (IV—III ст. до н.е.), останній послав працювати на каменярню.

Потримавши його там, він покликав Філоксена до палацу і запросив удруге вислухати його вірші.

Той спочатку слухав уважно, а потім підвівся і попрямував до дверей.

– Куди ти? — запитав його тиран.

– До каменярні! — відповів той.

*

– Вітаю тебе, мій любий друже, з іменинами і осмілюся піднести тобі книжку своїх віршів. Пробач, чим багатий, тим і радий.

– О, нічого! Від приятеля мені й дрібниця приємна!

*

Студент літературного інституту захищав диплом. Він читав морські вірші. Виступаючи з критикою цих віршів, Михайло Свєтлов сказав:

– Від моря можна брати ясність, синяву, грізність… Але нащо ж брати воду?

*

Одна людина була схожа на Крилова, але трохи худіша. Щоб бути ще схожішою, вона стала відгодовувати себе і, коли були вже добрі наслідки, сказала своїм знайомим:

– Тепер і вага у мене така, як у Крилова: бракує всього восьмисот грамів.

– Цей недолік — вісімсот грамів — припадає на мозок,— Зауважив один дотепник.

*

Німецький письменник і редактор Теодор Фонтане одного разу одержав вірші.

В супровідному листі було сказано:

– Я принципово не ставлю ком, вважаючи їх непотрібними. Прошу вас самого розставити їх там, де ви це вважаєте за необхідне.

Фонтане повернув вірші авторові і написав:

– Прошу вас наступного разу надіслати одні лише коми. Вірші я напишу сам.

*

Літературний критик спитав у відомого письменника, чи знає він ті країни, про які пише. Письменник відповів, усміхнувшись:

– Цікаво, спитали б ви про це у Данте після того, як він написав «Пекло»?

*

– Бачиш, – каже один студент іншому,—в цьому будинку жив письменник. Якби ти помер, то на тому будинку, до ти зараз на квартирі, теж повісили б вивіску.

– А що було б на ній написано?

– «У цьому будинку здається квартира»,

*

Вечірня газета писала про сонячне затемнення з такою гордістю, немовби це вона сама його влаштувала.

*

Письменник. Чи читали ви мій новий роман «Дві сестри», Маріє Іванівно?

Дама. Ще не закінчила, але про одну сестру я вже все прочитала, завтра закінчу читати про другу.

*

Продавець книжок покупцеві:

– Раджу купити цей збірник гуморесок. Помрете зо сміху!

Покупець:

– А ви читали?

Хлопець, котрий стоїть поряд, скептично зауважує:

– Наївне запитання, адже він живий!

*

Віденський письменник Петер Альтенберг, занедужавши, звернувся до лікаря. Дізнавшись про спосіб життя письменника, лікар запропонував йому негайно відмовитися від алкоголю й нікотину.

Альтенберг мовчки взяв пальто, капелюх і хотів іти.

– Дозвольте, а гонорар за пораду?

– Тобто як? — здивувався Альтенберг.— Я ж вашої поради не прийняв!

*

Про одного поета казали:

– Він мов кухоль пива: перш ніж випити, треба здмухнути піну.

*

Якось за обідом ліцейський товариш Пушкіна Семенов потрапив між Гречем і Булгаріним.

– Ти сьогодні як Христос на Голгофі! — прошепотів Пушкін (Христоса, за «святим письмом», розіп’яли між двома розбійниками).

*

Молодий драматург прочитав Бернардові Шоу свою першу комедію.

– Скажіть, яка ваша думка?

– Таку слабеньку п’єсу дозволяється писати тільки маститому драматургові, молодий чоловіче,— відповів Шоу.

*

Якщо читач не знає письменника, то винен у цьому письменник, а не читач.

Ілля Ільф

*

– Він лірик чи гуморист?

– Рекламіст… Перекладає віршами газетні оголошення.

*

Поет Кребільйон не любив свого сина, придуркуватого і аморального хлопця. Одного разу хтось запитав його:

– Скажіть, будь ласка, яке з ваших творінь, на вашу думку, найкраще?

– Найкраще — не знаю, але найгірше, без сумніву, ось це,— відповів Кребільйон, показуючи на сина.

*

Крамниця мала велику бібліотеку — книги скарг.

*

– Заходьте до мене увечері…

– А ви не читатимете своїх віршів?

*

Часто купують книжку для того, щоб мати право сказати:

– Так, вона у мене є, я можу дати її вам прочитати.

*

– Що це продають?

– Вальс Грибоєдова.

– Отого самого?..

– Виходить, і йому було важко прожити однією літературою.

*

Поета, який бував у родині скнари, запитали:

– Хто їсть за одним столом з оцим чоловіком?

Він відповів:

– Мухи.

*

Одного разу Крильон, один з улюблених генералів Генріха IV, надіслав йому листа — по-своєму зразковий твір короткого змісту:

«Ваша світлість, три слова: грошей або відпустку».

Генріх відповів:

«Крильон, чотири слова: ні того, ні іншого».

*

– Я завжди пишу вірші тільки на березі моря!

– А ти у відкритому морі спробуй, глибше буде!

*

Звертайте увагу на температуру вірша. Нехай буде хоча б 37 градусів. Тільки сорока градусів не треба. Вийде марення.

Михайло Свєтлов

*

Не досить бути дотепним. Треба ще знайти дотепного редактора.

*

Стислість — сестра таланту, але теща гонорару.

*

У наказі від 16 серпня 1912 року тамбовський поліцмейстер пише про свого губернатора Муратова:

«Оголошую по міській поліції, що в його ясновельможності начальника губернії несподівано відкрився літературний талант величезної величини, котрий цим і наказується всім чинам визнавати та шанувати. Панам же приватним приставам ставиться за особливий обов’язок ретельно стежити за нижчими чинами та пожежними командами, щоб вони в усіх публічних місцях голосно і виразно захоплювалися творами нашої чудової геніальної ясновельможності і тим спонукали б розсудливих обивателів до купівлі його книг».

*

Про все вже написали; на щастя, ще не про все подумали.

Станіслав Єжи Лец

*

Молода письменниця М. прийшла до Михайла Свєтлова і почала читати йому п’єсу. Він терпляче слухав. Дочитавши перший акт, М. сказала, що, мабуть, п’єса слабка і їй соромно продовжувати.

– Вам соромно читати,— відповів Свєтлов,— а як же мені слухати?

*

Кажуть, у семидесятих роках Карл Маркс, що жив тоді в Лондоні, одержав листа від видавця Брокгауза з Лейпцига: «Шановний пане докторе, Ви затримали на півтора року здачу другого тома Вашого твору «Капітал», який Ви зобов’язалися написати для нашого видавництва. Якщо означений рукопис не надійде до нас через півроку, ми будемо змушені замовити цю роботу іншому авторові».

*

Голландський гуморист Карміхелт пише:

«Я всюди натикаюся на цю людину. Мабуть, у дитинстві я проковтнув магніт, а він — шматок заліза».

*

Утерті слова, на жаль, рідко коли бувають утерті до смерті.

*

Василь Стефаник підходить у кав’ярні до письменника Гната Хоткевича, який сидить за столом і завзято пише сторінку за сторінкою.

– Я не розумію, як ви можете так багато і так легко писати?

Хоткевич на це відповідає:

– Бачите, така вже несправедливість на цьому світі. Вам досить написати кілька сторінок, щоб сказали, що ви маєте талант, а мені треба — цілу книжку.

*

Чи може людина вважати себе автором непрошених думок?

Станіслав Єжи Лєц

*

У вітрині однієї книгарні в ірландському місті Дубліні було виставлено таку об’яву:

«В Ірландії заборонено близько 8 000 книг. Якщо випадково якусь з них побачите на нашій вітрині, повідомте, будь ласка, нам, щоб ми її зняли».

*

Йде суперечка про те, що таке талант і як його пізнати.

В.І. Самійленко не бере участі в розмові.

– А ви, Володимире Івановичу, коли вперше усвідомили, що у вас поетичний талант? — питають його.

– Коли надрукували те, що я написав.

– А не траплялось вам, що на вас находили сумніви щодо вашого таланту?

– Находили: тоді, коли мені друкували все, що я написав.

*

– У романах я звичайно читаю ті розділи, які мені подобаються, двічі, а ті, які не подобаються, зовсім не читаю,— заявила кінозірка журналістам, що прийшли взяти в неї інтерв’ю.

*

Найбагатослівніший номер газети у світі — недільний випуск «Нью-Йорк Таймс» від 7 квітня 1963 року. В цьому номері 702 сторінки. Він важить майже три кілограми.

*

Письменник, що не заглиблюється, утримується завжди на поверхні.

Станіслав Єжи Лєц

*

Коли входиш у літературу, чисть черевики! Не забувай, що там був Пушкін, був Гоголь, був Шевченко! Обітри черевики!

Остап Вишня

*

Відомий англійський письменник Герберт Уеллс почав свою кар’єру без великого розмаху. Він і його друг заснували тижневик, у якого було тільки чотири передплатники.

Одного разу побачили друзі перед вікном похоронну процесію. Уеллс, дуже схвильований, сказав своєму другові:

– Тільки б це не був наш передплатник.

*

Тільки через п’ятнадцять роки я зрозумів, що в мене нема літературного обдаровання, але на той час я став таким відомим, що не міг залишити письменство.

Роберт-Чарлз Бенчлі

*

Що дрібне у серйозній формі, те може бути глибоким у формі дотепності.

Жан Лабрюйєр

*

Коли автора якоїсь праці не розуміє одна людина, тоді того, хто не розуміє, називають дурнем. Коли автора не розуміє багато людей, їх називають розумними, а дурнем залишається незрозумілий автор.

Ян Райніс

*

Купив дюжину записних книжок і не зробив жодного запису: шкода було псувати гарний папір.

*

Геніальні твори вміщаються в серці однієї людини. П’єсам партачів мало місця і на велетенській сцені.

Станіслав Єжи Лєц

*

В Олександра Дюма було багато літературних секретарів, котрі писали за нього книги на задані сюжети.

Одного разу він спитав свого сина:

– Ти читав мою останню книгу?

– Ні,— відповів син.— А ти?

*

Не спеціалізуйтесь у галузі пародії — в цій галузі тепер поширене самообслуговування.

Габрієль Лауб

*

До французького видавця Гастона Галлімара якось підійшов маститий автор і спитав, чи читав він його останній роман.

– Так-так,— відповів Галлімар.— Він нагадав мені меч Карла Великого.

Зацікавлений автор кинувся до довідників. З них він довідався, що меч Карла Великого був довгий і плаский.

*

Якби я був царем, я б видав закон, що письменник, котрий вживе слово, значення якого він сам не може пояснити, позбавляється права писати і одержує сто ударів різок.

Лев Толстой

*

Буває, що сучасники живуть не в один і той самий час.

*

Знаю таких здібних письменників, котрі на 20—30 сторінках говорять те, що я висловлюю в двох рядках.

Юліан Тувім

*

У перші дні адвокатської практики Марка Черемшини до нього звернувся селянин-бідняк з проханням захистити його перед поміщицьким економом. У той час у Снятинському суді, як і в інших судах Австрії, панувало підкреслено кастове ставлення до прохачів. Панський адвокат, щоб відрізнити свого клієнта і показати його привілеї, підвів його до судді і звернувся вишуканою польською мовою:

– Маю честь представити мого клієнта, адміністратора поміщицьких маєтків — пана Юзефа Кенчинського.

Суддя схопився зі свого крісла, улесливо кланяючись і подаючи обом руку.

Побачивши цю сцену, яка справила гнітюче враження на селян і особливо на підзахисного Черемшини, мужицький адвокат взяв під руку свого клієнта, підвів до судді і офіційно звернувся до нього:

– Маю честь представити мого клієнта — господаря Гриця Западенюка.

Суддя не сподівався, що справа так повернеться, розгубився і змушений був устати з крісла, щоб простягнути мужикові хоч кінці пальців своєї випещеної руки.

*

Іноді ювілей потрібен письменникові для того, щоб люди могли дізнатися про його творчість.

Ірина Вільде

*

Палка дискусія про письменників та їхні твори. Питають Осипа Маковея:

– А кого ви вважаєте найвидатнішим сучасним галицьким письменником?

– Чому ви не спитали мене про це за життя Івана Франка? А тепер ви хотіли б пересварити мене з усіма найвидатнішими галицькими письменниками?

*

– Автора цієї книги вчора вбили…

– А затримали цього читача?..

*

У купе вагона мій сусід перед тим як заснути витягає з портфеля книгу.

– Що читаєте? — питаю.

– Перед сном ніколи не читаю цікавих книг. Не заснеш потім. А це в мене — чи Тургенєв, чи Толстой…

Григорій Риклін

*

Бідний той фейлетоніст, який не скупиться на образи Щедріна.

*

Коли немає натхнення — нічого не попишеш…

*

Лесь Мартович сказав Василеві Стефанику:

– Ти пам’ятаєш, Василю, як ми колись хотіли написати разом одну річ? Напишемо тепер. Ти маєш таке ім’я.

– Добре, Лесю, поділимо працю. Ти пиши, а я підпишу,

*

Повертаючи рукописи, редактор пред’явив сатирикові переконливе звинувачення:

– Те, що ви написали, просто смішно!

*

Стара статуя Байрона була куплена в Лондоні і поставлена в Гуакіле (Еквадор) на честь відомого поета Хозе Ж. Ольмедо, оскільки було підраховано, що спорудження оригінального пам’ятника коштувало б надто дорого.

*

Для нас, письменників, лайка нічого не означає, ми живемо для того, щоб про нас кричали: одне тільки мовчання нас губить.

Бен Джонсон

*

Плоди роздумів були з’їдені черв’яком сумніву.

*

– Гнате Мартиновичу! — звертається до Хоткевича один його приятель.— Я насправді забув, який день ви найкраще любите святкувати — іменини чи день народження?

– Іменини та народження своїх приятелів.

*

Редактор був поетом і віршів інших авторів не друкував тільки в двох випадках: якщо вони йому не подобались або дуже подобались.

Еміль Кроткий

*

Поряд з арабськими казками «Тисяча і одна ніч» існують перські казки «Тисяча і один день».

*

До редакції товстого літературного журналу заскочили моторні хлопчики: чорнявий і білявий. В руках у них по великому мішку. Зайшли до першої кімнати.

– Макулатура є?

– Нема!

Заскочили до другої кімнати.

– Макулатура є?

– Не приготували.

І в третій кімнаті відповіли — «нема». Чорнявий не витримав:

– Не дуріть нас! Пишете, пишете… Повинна бути макулатура!

І як воно догадалося?!

Лаврін Гроха

*

Дівчина (закоханому в неї юному поетові). Ось вам ваша збірочка. Вірші чарівні.

Юний поет. Але сторінки зовсім не розрізані.

Дівчина. Справді? Ой, я так захопилася вашими чудовими віршами, що забула розрізати сторінки.

*

Для штатних поетів слід би призначити штатних читачів.

*

Уміти писати вірші не означає ще бути поетом. Усі книжкові крамниці завалені доказами цієї істини.

Віссаріон Бєлінський

*

Маяки нагадують критиків. Вони впевнено вказують шлях тим, хто в морі. Однак самі ніколи не відважуються пуститися в плавання.

*

Поети схожі на ведмедів, які завжди смокчуть власну лапу.

Йоганн-Вольфганг Гете

*

Скажи мені, що ти читаєш, і я скажу тобі, у кого ти вкрав цю книгу.

Ілля Ільф

*

Часто лають твір письменника тільки тому, що самі не вміють написати так.

Василь Ключевський

*

Успадкував відоме прізвище, але імені не здобув.

*

Почуття, іронія, пристрасть, навіть одноманітність, коли вона характерна,— все доступне музиці, за винятком поганих віршів.

Андре Грєтрі

*

Маяковський! Ви вважаєте себе пролетарським поетом, колективістом, а всюди пишете: я, я, я.

– А як ви гадаєте, Микола II був колективістом? Адже він всюди писав: «Ми, Микола II».

*

Легше пізнати генія, коли він пише про комара, ніж коли він пише про слона.

Юліан Тувім

*

Поки був холостяком — писав вірші. Одружився — став прозаїком. Розвівся — став критиком.

*

Афоризми мають ту перевагу, що редакція або прийме їх, або не прийме, але, в усякому разі, не скоротить.

Мілан Ружічка

*

– Дорога моя! Ось нова книжка моїх віршів, скоро ти будеш купатися в променях моєї слави!

– А який купальний туалет я повинна придбати?

*

Дамі, яка сказала, що не читала «Тристама Шенді», тому що її попередили, що таку книгу дамам читати непристойно, англійський письменник Стерн сказав:

– Не вірте пустим словам, пані моя,— книга подібна до трирічної дитини, яка качається на підлозі і невинно виставляє на людське око багато такого, що звичайно ховають.

*

Коментарі на берегах книги схожі на сережки у вухах молодої жінки.

Абуль-Фарадж

*

Вживання іноземних фраз — справа щасливого випадку. Інколи щастить сказати правильно.

Юліан Тувім

*

– А вам ніколи не траплялося, щоб особи, яких ви висміяли у творі, образились?

– Траплялось.

– А що ж ви їм сказали?

– Я вдавав ображеного.

*

Одного разу Еміль Фішер, великий майстер органічного синтезу, був на прогулянці. До нього підійшов письменник Зудерман і сказав:

– Який я вдячний, ваша ясновельможність, за ваш чудесний снотворний препарат веронал. Ви мене врятували. Причому мені навіть не треба вживати його, досить того, що веронал лежав на моєму нічному столику.

– Дивний збіг,— з посмішкою відповів Фішер,— коли мені важко заснути, я звертаюсь за допомогою до вашого роману. Це діє безвідмовно: мені досить бачити вашу прекрасну книгу на моєму нічному столику.

*

Історія — це роман, у який вірять. Романи ж: — історія, в яку не вірять.

*

Драматургові аплодували за сміливість: після вистави він ризикнув вийти на сцену.

*

Коли англійський поет Теннісон опублікував поему «Видіння гріха», математик Беббедж написав йому такого листа:

«Добродію, у вашій поемі є такі рядки:

Кожну мить народжується людина.

Кожну мить умирає людина.

Це не точно, тому що приріст населення земної кулі збільшується. Я раджу вам виправити вашу поему і написати так:

Кожну мить умирає людина.

Кожну мить народжується 1 й 1/6 людини.

Насправді треба було б помістити більш складний дріб, але хай так і буде — для поезії добра й ця цифра».

*

П’єса «На дні», поставлена в Московському Художньому театрі, принесла Максимові Горькому загальне визнання й гучну славу. Його фото в Москві та інших містах продавалося в книгарнях і кіосках. Бували випадки, коли з Горьким віталися незнайомі йому люди. Якось на Тверській Горький подав милостиню жебракові:

– Та це ж Максим Горький! Щиро вітаю вас!

Одразу ж біля письменника зібралася юрба прихильників. Поліція розігнала «порушників порядку». Поліцейський, дізнавшись, у чому справа, звернувся до Горького:

– Дуже прошу вас не ходити пішки по Москві. Беріть візника, це буде краще для вас і для нас.

*

Одна настирлива дама спитала Бернарда Шоу, як краще писати, щоб стати відомим письменником.

– Зліва направо,— відповів Шоу.

*

П’єса примушувала думати: додивитися її чи піти геть після першої дії?

*

Одного разу Анварі, проходячи базаром, помітив великий натовп. Протиснувшись крізь нього, він побачив чоловіка, який читав його твори.

Анварі підійшов до нього і спитав:

– Слухай, чиї вірші ти читаєш?

– Вірші Анварі,— відповів той.

– А самого Анварі ти бачив коли-небудь? — спитав його поет.

– Що ти мелеш?! — вигукнув той. – Анварі — це я!

Анварі розсміявся і сказав:

– Багато чув я в житті украдених віршів, та не знав, що можна вкрасти не тільки вірші поета, але й саме його ім’я.

Алі Сафі

*

Випущену нью-йоркським видавництвом «Атлантік-сіті» куховарську книгу довго не розкуповували. Тоді видавництво передало по радіо і телебаченню оголошення:

«Кожний, хто знайде у книзі навмисно пропущену друкарську помилку, одержить премію в 300 доларів».

Протягом одного тижня всі 20 тисяч примірників книги були розпродані. Помилки були знайдені, і не одна. Проте нікому з читачів досі не вдалося довести, що вони пропущені навмисно.

*

Славетний французький байкар Лафонтен був, подібно до нашого Крилова, людиною дуже мирною і спокійною. Але коли йому траплялося схвилюватися, він часто вибухав на диво кумедними промовами.

Так, на першій виставі своєї ж власної опери «Астрел» він раптом, страшенно незадоволений власним твором, почав його вголос лаяти на чому світ стоїть. Якісь дами, його сусідки по ложі, вирішили його втихомирити і почали переконувати, що опера не така вже й погана, та й не може бути поганою, тому що написав її сам славнозвісний Лафонтен.

– Ех, добродійки, це зовсім не перешкода до того, що п’єса все-таки ні к чорту не годиться. Та й хто такий Лафонтен?.. Що ви мені розповідаєте про Лафонтена? Повірте, я краще за вас знаю, що він дурень, бо я сам — Лафонтен!

Після першої ж дії він пішов з театру, подався до ресторану, забився там у куток і заснув. Хтось із його знайомих побачив, що він спокійно спочиває, розбудив його і висловив надзвичайне здивування: як це він такого вечора, коли п’єсу його показують вперше, спить у ресторані.

– Був я, бачив,— відповів позіхаючи Лафонтен.— Таке паскудство, що я тільки дивуюся, як це парижани дивляться і терплять її. Дивовижно невимогливий народ!

*

Скаррон присвятив маленькому песикові своєї сестри мадригал, який назвав так: «Собаці моєї сестри».

Через деякий час він посварився з сестрою і в друкарських помилках звелів умістити: «Замість: «собаці моєї сестри» читайте: «моїй сестрі-собаці».

*

До відділу листів одного тижневика надійшов лист такого змісту:

«Мені 19 років. У неділю я повернувся додому о 2-й годині ночі. Марч вчинила мені скандал. Скажіть, чи зробив я щось безглузде?»

Редакція відповіла:

«Спробуйте пригадати».

*

…Повторення — мата навчання, але смертельний ворог творчості.

Леонід Мартинов

*

Якось в англійському коледжі студентам було дано завдання написати вірші про кохання.

Один вірш різко виділявся серед усіх інших. Викладач попросив його автора встати і урочисто сказав йому:

– Я дуже радий з вами познайомитися, містер Шекспір, тільки я думав, що ви давно вже померли.

*

Якийсь поет-нездара сказав:

– Привиділось мені цієї ночі, ніби влив мені в уста свою благословенную слину сам пророк, хай буде над ним мир!

– Ти погано роздивився,— відповіли йому,— він хотів плюнути тобі в обличчя, а ти рота роззявив, от він і попав тобі в рот.

*

Навіть у його мовчанні були орфографічні помилки.

Станіслав Єжи Лєц

*

Німецького письменника-сатирика Георга Ліхтенберга попросили висловити свою думку про один новий твір. Він написав рецензію на два рядки:

«Я відчув величезне задоволення, коли нарешті поклав книжку на стіл. Під час читання я цього не відчував».

*

– Ти зможеш вислухати мої вірші? — запитав він.

Вона ласкаво подивилася на нього і відповіла:

– Я так тебе кохаю, що зможу.

*

– «Поетом можеш ти не бути!» — сказали йому в редакції, прочитавши його вірші.

Він послухався і став критиком.

*

Мистецтво писати полягає, власне, не в мистецтві писати, а в мистецтві… викреслювати погано написане.

Антон Чехов

*

Перо пише погано, коли в чорнильницю не додати хоч би кілька крапель власної крові.

Володимир Одоєвський

*

Закрався в літературу, як друкарська помилка.

*

Покупець. Я хотів би купити книгу.

Продавець. Щось легке?

Покупець. Мені однаково, я приїхав машиною.

*

Молода дівчина говорить своїй подрузі:

– Обожнюю російську літературу.

– А хто твій улюблений письменник?

– Толстоєвський.

*

М. Грушевський, щоб вколоти Франка, сказав якось у присутності Гнатюка та членів редакції «Літературно-наукового вісника»:

– Я просто не розумію, як ви можете писати твори по-польськи.

– Може, тому, що вмію,— відповів коротко Франко.

*

Бездарний поет написав вірша і сказав:

– Хочу почепити його на міських воротах, щоб усі читали і славили.

– Якщо люди дізнаються, хто написав цього вірша,— зауважив один дотепник,— то тебе повісять поряд з ним.

*

З усіх злодіїв тільки літературний не має свого власного почерку.

*

Найсмішніше — два аркуші про те, що слід писати коротко.

Ілля Ільф

*

Йому подобалося, що журнал не повертає рукописів: це якоюсь мірою давало втіху його самолюбству.

*

Нудота, яка пронизує деякі книги, йде їм на користь: критика, котра підняла свого списа, засинає, не встигнувши його кинути.

Марія Ешенбах

*

Контора «Утильсировина» вирішила видавати премії авторам поганих книжок.

*

Стаття про кар’єру голлівудської зірки робиться за такою схемою:

Вона перемогла на конкурсі краси.

Її запросили в Голівуд.

Про неї заговорили газети.

Вона набула світової слави.

Вона збирає газетні статті про себе.

Вона вчиться читати.

*

Мати скаржилася, що в її сина дуже мінливий смак. Сьогодні одне й те саме яблуко йому здається кислим, вчора було гірким, а позавчора — солодким.

– Що ви мені порадите робити? — питала вона.

– Зробіть його критиком.

*

Письменник Зет вважав себе послідовником графа Льва Толстого. Може, саме тому його вважали великим графоманом.

Василь Підмайстрович

*

Славетний романіст Чарлз Діккенс розмовляв у себе на дачі з людиною вельми «позитивного» напрямку. Цей пан картав поезію і особливо нападав на дитячі казки.

– Ніколи,— казав він,— не варто дітям розказувати ніяких казкових історій: треба, щоб вони починали своє життя вільними від будь-яких забобонів.

Діккенс нічого не відповів, тільки посміхнувся.

Саме тоді у вікно влетів метелик з чудовими чарівними крильцями.

Діккенс спіймав його і стер кольоровий пилок, з якого складалися візерунки на його крильцях.

– О, який же ви варвар, мій друже! — вигукнув його співбесідник.— Навіщо ви це зробили?

– Наслідуючи ваш погляд,— відповів Діккенс.— Я звільнив комаху від некорисної прикраси, яка йому лише заважає літати.

*

Письменник був, як говориться, з іменем. Шкода тільки, що прізвище його почали забувати.

*

– Автор,— говорив Дідро,— може завести собі коханку, яка вміє компонувати книжку, але дружина його повинна вміти готувати обід.

*

Якийсь поет запитав, чи подобається Шамфору його двовірш.

– Дуже,— сказав Шамфор,— тільки чи не можна його скоротити?

*

Читач був справді ввічливий. Він був вихований. Він був глибоко інтелектуальний. Він прийшов на читацьку конференцію, яка обговорювала новий роман, і, звертаючись до автора, почав свій виступ так:

– Я прочитав ваш, вибачте, роман. Він мені сподобався. Особливо, вибачте, ті думки, які ви подаєте в романі. Ось, наприклад, вибачте, любов…

Сергій Баруздін

*

Я знав людину, таку неосвічену, що їй доводилося самій придумувати цитати з класиків.

Станіслав Єжи Лєц

*

Колись до Вольтера причепився якийсь нудний пан, який мучив його своїми нескінченними запитаннями. Одного разу, коли той зайшов, Вольтер, не даючи йому сказати слова, мовив:

– Шановний добродію, попереджаю вас, я нічого не знаю і нічого не можу вам відповісти на запитання, які ви мені пропонуватимете.

*

– Я, шановний товаришу редакторе, написав маленький вірш.

– Хіба що маленький, тоді Бог простить… Але надалі будьте обережні..,

*

Молодий хлопець запитав на вулиці якогось письменника:

– Котра година?

Письменник відповів:

– Після того, як настане вечір, за ним м’якими кроками надійде ніч, і радісно ми будемо марширувати…

– Хай йому чорт! — сказав юнак.— Я думав, що встигну на останній трамвай.

*

Хвалькуватий письменник сказав Бернарду Шоу:

– Коли мені було двадцять років, лікар заборонив мені палити цигарки, через те що мій мозок міг від цього постраждати.

– Але чому ж ви це послухалися цієї поради? — спитав Шоу.

*

Книжки Вольтера, які викривали церковників, зазнавали цензурних утисків. Одну з книжок цензори приготували до спалення. Вольтер у зв’язку з цим зауважив:

– Тим краще, мої книжки наче каштани: чим більше їх підсмажують, тим охочіше купують.

*

Німецького філософа Канта запитали:

– Чому майже завжди з поганого письменника виходить добрий критик?

Філософ відповів:

– Бо часто з найпоганішого вина виходить добрий оцет.

*

Звичайно прославляють драматурга, який уміє викликати сльози. Але цим талантом володіє найжалюгідніша цибулина, 3 нею він ділить свою славу.

Генріх Гейне

*

Маленька дівчинка питає автора твору про Італію:

– Ви справді написали книжку про Італію?

– Так, написав.

– І ви там були?

– Авжеж.

– А книжку ви написали до поїздки чи після?

*

Джек Лондон вчасно не надіслав видавцеві обіцяного рукопису. Нетерплячий видавець вибухнув телеграмою:

«Пане Лондон! Якщо протягом двадцяти чотирьох годин я не одержу вашої новели, то власними руками примушу вас додержати слова. Попереджаю, що я-то виконаю обіцянку!» У відповідь Лондон протелеграфував:

«Сер, якби я працював тільки руками, я теж завжди виконував би обіцяне».

*

У кабінеті Михайла Кольцова, редактора гумористичного журналу «Чудак», на стіні висів плакат:

«Говори коротше, ти не Гоголь!»

А на дверях було написано:

«Як, ти ще не пішов?»

*

У сиву давнину в Пекіні виходила газета «Цзін-Пао». В редакції цієї газети був такий бланк для повернення авторам неприйнятих рукописів:

«Преславний брате Сонця і Місяця!

Раб твій розпростертий біля ніг твоїх. Я цілую землю перед тобою і благаю дозволити мені говорити і жити. Твій шановний рукопис удостоїв нас свого освіченого лицезріння, і ми з захопленням прочитали його. Клянуся рештками моїх предків, що я ніколи не читав нічого такого піднесеного. Зі страхом і трепетом відсилаю тобі назад. Якби я дерзнув надрукувати цей скарб, то президент звелів би, щоб він завжди правив за взірець і щоб я ніколи не смів друкувати нічого іншого, що було б нижче нього. При моїй літературній досвідченості я знаю, що такі перли трапляються один раз на десять тисяч років, і тому я повертаю його тобі. Благаю тебе: пробач мені. Схиляюся до твоїх ніг. Слуга твого слуги, редактор (підпис)».

*

Доля поета і винограду однакова: у пресі з них обох вичавлюють сік і залишають одну луску.

*

Пишуть тільки втрьох: розум, чорнило та перо.

Бенгальська мудрість.

*

Скаржитись на неприємну річ — це подвоювати зло; сміятися з неї — це нищити його.

Конфуцій

*

Один письменник одержав від маленької дівчинки листа.

– Я теж хочу стати письменницею, як ви,— пише вона.— Тільки чомусь у мене нічого не виходить. Напевно, це тому, що у мене зовсім нема ніяких думок. Я вас дуже прошу: якщо у вас будуть залишатися зайві думки, надішліть їх, будь ласка, мені.

*

Погані книги мають ту позитивну якість, що після них особливо тягне до гарних.

*

Заповіти одного спортивного журналу сатирикам та гумористам:

– Не стріляй у мішень, в котру вже багато разів влучали.

– Не втрачай якості за рахунок виграшу темпу.

– Рівномірно витрачай жарти по всій довжині дистанції.

*

Марк Твен, як редактор газети, одержав пачку поганих віршів під заголовком: «Чому я живий?».

Повертаючи рукопис, Твен відповів авторові:

«Тому, що надіслали вірші поштою, а не прийшли в редакцію особисто».

*

Якийсь поет прочитав своєму другові уривки з досить довгої поеми, яку він щойно написав, і попросив його зазначити місця, які йому більше подобаються.

– Ті,— відповів друг,— яких ти мені не читав.

*

Образити дією може кожен. Але образити трьома діями здатен лише драматург.

*

Якось Ходжі Насреддіну доручили написати доповідь. Сім днів і сім ночей трудився Ходжа. Сім аршинів найкращого паперу витратив він, і нарешті доповідь була готова. У визначений час зібрався народ, і Ходжа, піднявшись на трибуну, почав свою доповідь. Сім довгих годин слухали його ті, що зібралися, але всьому на світі буває кінець, і закінчив свою доповідь Ходжа. А скінчивши, запитав, знімаючи окуляри:

– Зрозуміли ви мене, друзі мої?

– Ми зрозуміли, про що йде мова в кінці твоєї доповіді, Ходжа,— відповіли присутні,— а ось початок уже забули.

Ходжа повторив першу половину доповіді і знову запитав:

– Ну, а тепер ви зрозуміли?

– Так, Ходжа,— відповіли йому,— ми зрозуміли, про що йде мова в початку твоєї доповіді, але тепер ми забули кінець.

І тоді розумний Ходжа зрозумів, що не слід писати нічого довгого, та й почав складати короткі й смішні анекдоти і баєчки.

*

Сомерсет Моем, знаменитий англійський письменник, сказав з приводу свого 90-ліття, яке він справив 1964 року:

– Я вже довго йду під руку зі смертю. Все ще моя рука тепліша від руки смерті. Але я не хотів би розпочати своє життя знову. Це було б так, немовби я знову читаю хвилюючий детективний роман, кінець якого знаю.

*

Життя треба перемішувати частіше, щоб воно не закисало.

Максим Горький

*

Один письменник, якому високопоставлена особа дала зрозуміти, яка між ними віддаль, сказав:

– Я пам’ятаю про те, про що повинен пам’ятати, але я не забуваю і про те, що бути вище за мене легше, ніж стати нарівні зі мною.

*

Редактор питає кореспондента:

– Що вам сказав президент?

– Нічого.

– Чудово. Негайно напишіть репортаж, але не більше шести сторінок на машинці.

*

Відомий професор оглядав пацієнта. Закінчивши огляд, він сказав:

– Вам слід утриматися від розумової праці. Ви чим займаєтеся?

– Пишу лібретто оперет.

– Це можна.

*

Після виходу в світ оповідань «Не можна бабі Парасці вдержатися на селі» та «Благословіть бабі Палажці скоропостижно вмерти» до І. С. Нечуя-Левицького приходила одна баба із Стеблева позиватися.

– Нащо, паничу, ви мене в книжці описали? Тепер мені проходу на вулиці не дають.

*

Один московський поет запитав Чехова, який щойно одержав Пушкінську премію:

– Що поробляєте, Антоне Павловичу?

– Та ось учуся говорити генеральським басом.

*

Марк Твен одержав анонімного листа, в якому було одне слово: «Свиня». Наступного дня у своїй газеті він умістив відповідь:

«Звичайно я одержую листи без підпису. Вчора я вперше одержав підпис без листа».

*

Книга так захопила його, що він захопив книгу.

Еміль Кроткий

*

Британське товариство «Друзі Шекспіра» опублікувало дуже оригінальну довідку, з якої видно, що сьогодні Шекспір годує приблизно 800 тисяч чоловік в усіх країнах світу. Серед них є письменники, видавці, книготоргівці, палітурники, актори, балетмейстери, оратори, агенти бюро мандрівок, продавці сувенірів…

Таке невичерпне джерело великого генія, що приносить ось уже близько чотирьох віків мільйонам і мільйонам людей величезну насолоду, а багатьом тисячам і… прожиток.

*

– Хто з відомих літературних героїв першим здійснив подорож на Місяць?

– Баба-Яга.

*

Роман О. Дюма «Три мушкетери» мав такий великий успіх, що автор вирішив скористатися його змістом для театральної п’єси. Почалися репетиції в театрі. На одній із звичайних репетицій без костюмів і декорацій, при одних стойках для ламп автор протягом шести картин бачив позаду каску пожежника, що уважно стежив за ходом п’єси. В середині сьомої картини каска зникла.

– Чи бачиш ти де-небудь каску пожежника? — запитав Дюма-батько свого сина.

– Ні, її більше не видно.

Коли картина закінчилася, Дюма розшукав пожежника, який не впізнав його, і запитав:

– Чому ви не дослухали сьомої картини до кінця?

– Та вона далеко не така цікава, як попередні,— відповів пожежник.

Дюма негайно після цього пішов до кімнати, зняв жилет і підтяжки, розв’язав галстук, розстебнув сорочку, як робив це завжди, коли ставав до роботи, і попросив рукопис сьомої картини. Коли йому подали рукопис, він негайно порвав його і кинув у вогонь.

– Що ви робите? — вигукнув директор театру.

– Я порвав цю картину тому, що вона не сподобалася пожежникові. Тепер я знаю, чого їй бракує.

Після цього Дюма написав усю картину наново.

*

Життя — сонце, письменник — дзеркало, слова — сонячні зайчики.

Віктор Жемчужников

*

Один молодий письменник скаржиться іншому:

– Просто жах! Що не надішлеш у видавництво, все повертають назад.

– А зі мною такого ніколи не трапляється.

– Як же ти цього домагаєшся?

– Я це пишу зворотної адреси.

*

Нетактовно запитувати про рік народження в жінок і у так званих молодих авторів.

*

Шукаючи позитивного героя, знайшов позитивного боягуза.

Вєслав Брудзінський

*

На честь славетного англійського письменника Вальтера Скотта у Лондоні було влаштовано бал-маскарад. Кожний учасник маскараду мав обов’язково прийти в костюмі одного з героїв численних романів Вальтера Скотта.

На маскарад прибув і Чарлз Діккенс. Він був без маски, у своєму звичайному одязі. Організатор маскараду, звичайно, дуже здивувався.

– Кого ж з героїв свого колеги ви зображуєте? — іронічно запитав він Діккенса.

– Я зображую героя, який є в кожному творі мого талановитого колеги,— його вірного читача!

*

– Подивись на Н.! — переконував він.— У нього завжди є ложка дьогтю в бочці меду. А в мене? Чистий, непідробний дьоготь!

Вєслав Брудзінський

*

Класика — взірець того, як треба писати і як не треба.

*

Найвищі гонорари за свої твори повинні одержувати ті автори, які найбільше намучились над ними, пишучи без успіху.

Михайло Рудницький

*

Комплімент авторові «Колючих рядків»:

– Написано досить-таки гладенько!

*

Було ясно, що для автора статті колгоспне коле — темний ліс.

*

– Який поганий переклад! Чи не знаєте, хто переклав цього романа?

– Ніхто. Це оригінал.

*

Друкувався тільки на друкарській машинці.

*

– Я приніс вам свою першу п’єсу.

– Який сюжет?

– Вона кохає його, а він…

– А він кохає іншу?

– Ні, він теж її…

– Браво! Нарешті щось оригінальне!

*

– Мої вірші тепер читають вдвоє більше людей, ніж раніше…

– Поздоровляю, я й не знав, що ти одружився.

*

Створено цілу літературу з нарікань на її брак.

*

Двоє дивляться вниз. Один бачить калюжу, другий — зорі. Що кому.

Олександр Довженко

*

Мистецтво бути мудрим полягає в умінні знати, на що не слід звертати уваги.

Уільям Джеме

*

Його даремно звинувачують у плагіаті. Для цього він недостатньо начитаний!

*

У день свого сімдесятиліття літератор Н. з гордістю сказав на ювілейному вечорі:

– Я був і лишуся вічним учнем класиків літератури.

Очевидно, не знав тієї істини, що лишатись вічним учнем,— значить ніколи не наздогнати своїх учителів.

Федір Маківчук

*

– Ви знаєте, дуже багато води збігло з тих пір, як я почав писати цей роман!

– А ви пишіть кров’ю серця, а не водою.

*

Про деякі музичні рецензії: той, хто розуміється на музиці, не вміє писати; а той, хто вміє писати, на музиці не розуміється.

Юліан Тувім

Джерело: Книга веселої мудрості. Видавництво “Радянський письменник”, Київ, 1968.

Коментувати

Використання матеріалів сайта можливе лише при наявності активного посилання на  http://carpaty.net

Copyright © Регіональний Інформаційний Центр "Карпати" E-mail: carpaty.net@gmail.com