Регіональний інформаційний центр "Карпати"
enruuk
 

Незважаючи на окультурення усіх природних ландшафтів заходу України, значення диких тварин тепер і в майбутньому залишатиметься суттєвим, що слід враховувати при загальному плануванні народногосподарських заходів. Дикі тварини впливають на сільське та лісове господарство, мають велике санітарно-епідеміологічне і промислове значення.

У сільському господарстві хребетні відіграють подвійну роль. З одного боку, вони приносять велику користь, знищуючи безхребетних і гризунів – шкідників сільськогосподарських культур, з другого – завдають шкоду посівам, садам, тваринництву. У Закарпатській, Тернопільській, Львівській та інших областях земноводні винищують велику кількість шкідливих комах, що має велике значення для сільського господарства. Тритони, жаби поїдають тих комах, яких не знищують птахи через їх криптичне забарвлення або неприємний запах (наприклад, клопи рапсовий, люцерновий, ягідний). Тому за амфібіями можна визнати цілком самостійну роль у знищенні і обмеженні чисельності шкідників сільського господарства.

Проведений P. C. Павлюком аналіз вмісту 748 шлунків земноводних, зібраних у районах Львівської області, дозволяє зробити висновки відносно практичного значення окремих видів, зокрема звичайного і гребенястого тритонів, червоночеревої кумки, квакші і жаб роду Rana. Виявлені в шлунках тваринні кормові залишки ділились на три групи; шкідливі, корисні та нейтральні форми.

До шкідливих відносяться рослиноїдні безхребетні, серед яких багато справжніх шкідників – коники, довгоносики, листоїди, гусениці, лускокрилі (совки, п’ядениці та ін.), кровососні комахи (комарі родини Culicidae), п’явки, хижі водяні жуки, молюски – проміжні господарі паразитичних черв’яків.

До корисних комах належать опилювачі рослин (бджоли, джмелі), хижі форми, що живуть за рахунок рослиноїдних комах (кокценеліди, жужелиці, бабки, мухи-сирфіди та ін.), а також ґрунтоутворювачі (дощові черв’яки, мурашки) та павуки.

Нейтральні форми – це безхребетні, що живляться органічними залишками (жуки-гнойовики, трупоїди, водні безхребетні – дафнії, личинки дергунів, волохатокрильці, подури).

Знаючи загальну кількість знищених особин, а також окремо число корисних, шкідливих та нейтральних форм, легко визначити коефіцієнт корисності (Красавцев, 1935):

V = n · u · 100,
t

де n – шкідливі форми; и – корисні; t – загальна кількість тварин у проаналізованих шлунках. Аналіз вмісту шлунків показує, що всі амфібії Львівської області корисні, але коефіцієнт корисності змінюється у широких межах.

Перелік поширених на заході УРСР земноводних за ступенем їх практичного значення можна подати в такій послідовності (Полушина, Кушнірук, 1962):

Тритон звичайний –V = 57,9% (n = 67,6%, u = 9,9%, нейтральних – 22,5%).

Квакша звичайна – У=50,0% (n = 63,7%, u =13,8%, нейтральних – 22,5%).

Кумка червоночерева – V=42,6% (n = 4-8,1%, u = 5,7%, нейтральних – 46,2%).

Жаба гостроморда – V=38,0% (n = 62,Л%, u = 23,9%, нейтральних – 17,4%).

Жаба озерна – V = 24,8% (n = 44,4%, u =19,5%, .нейтральних–36,1%).

Жаба трав’яна – V = 33,l% (n = 57,9%, u = 24,7%, нейтральних – 17,4%).

Тритон гребенястий – V=20,0% (n = 42,9%, u = 29,9%, нейтральних – 34,2%).

Жаба ставкова – V= 19,1% (n = 47,2%, u = 27,9%, нейтральних – 24,1%).

Господарське значення земноводних у північній частині Тернопільської області (Кременецький район) видно зі співвідношення окремих компонентів живлення (в %) у складі їжі такого масового виду, як ставкова жаба, жуки (листоїди, плавунці, жужелиці, пластинчатовусі та ін.) –41, молюски – 19, двокрилі – 18, перетинчастокрилі – 8, клопи – 6, прямокрилі – 3, павукоподібні – 2, хребетні (риби) – 2, рівнокрилі – 1 (Марисова, 1961). Аналіз вмісту шлунків інших видів амфібій показав, що на півночі Поділля вони винищують слимаків і комах, у тому числі таких небезпечних шкідників сільського господарства, як довгоносики, листоїди, дротяники.

Слід підкреслити важливу роль звичайної ропухи, яка активна в сутінках і вночі. Поїдаючи нічних комах, вона «доповнює» ту винищувальну роботу, яку вдень проводять комахоїдні птахи. Корисні звичайний і гребенястий тритони, котрі живляться личинками мух та комарів.

Господарське значення земноводних Закарпатської області досліджене І. І. Колюшевим (1956). Наводимо наслідки аналізу (в %)

28 шлунків зеленої ропухи: мурашки – 100, жужелиці – 80, довгоносики – 70, комарі – 50, листоїди – 12;

32 шлунків звичайної ропухи (в %): мурашки – 100, листоїди – 25, жужелиці – 90, довгоносики – 80, ковалики – 70, пластинчастовусі 50, вусачі – 40, чорнотілки – 5, мертвоїди – 1, карапузики – 1;

14 шлунків звичайної квакші (в %): листоїди – 90, мухи – 50, довгоносики – 50, павуки – 20, коники – 20;

11 шлунків гостромордої жаби (в %): мурашки–100, жужелиці – 80, довгоносики – 75, скакуни–15, личинки – 12;

30 шлунків трав’яної жаби (в %): листоїди – 95, жужелиці – 90, довгоносики – 60, м’якотілки – 5, слимаки – 4, гусениці – 4, мокриці – 4, пиляри – 1;

4 шлунки прудкої жаби (в %): ковалики – 100, павуки – 50, вуховертки – 50.

Чимале значення у винищуванні шкідників сільського господарства західних областей УРСР мають птахи. Вивчення складу їжі дроздових показало, що більшість з них живиться виключно комахами (Марисова, 1963). Однак серед окремих видів виробилася спеціалізація у виборі їжі.

Дрозди (горобинник, або чикотень, омелюх співочий, меншою мірою – чорний) у гніздовий період винищують лісових жуків – хрущів, вусачів, довгоносиків, листоїдів. Під час перельоту (навесні та восени) в їх раціоні переважають шкідники сільськогосподарських культур – клопи-черепашки (Eurygaster integriceps, E. maura, Aelia acuminata), личинки і дорослі жуки-ковалики (Lacon mirinus, Selatosomus latus, Agriotes lineatus, A. sputator, Prosternon tessellaturn), чорнотілки (Opatrum sabulosum, Pedinus femoralis), листоїди (Phyllotreta vittula, Cassida sp.), довгоносики (Mylacus rotundatus, Tanymecus palliatus, Otiorrhynchus raucus, O. ligustici). Клопи-черепашки на зиму забираються в лісову підстилку, де є недосяжними для багатьох комахоїдних птахів. Дрозди, риючись в опалому листі, вишукують і поїдають цих комах.

Малинівки у гніздовий період поїдають шкідників дерев і плодоягідних культур (Strophosomus rufipes, Pteleobius Kjastzi, Polydrosus inustus, Lochmaca sp.). Під час перельоту вони знищують клопів-черепашок і небезпечних для злаків, картоплі, городніх та просапних культур жуків Mylacus rotundatus, Cassida nobilis, Eusomus ovulum, Athous paemorroidalis, Opatrum sabulosum. На півночі Поділля і в інших пунктах УРСР з 78 видів комах, що входять до складу весняно-осіннього аспекту живлення малинівки, 44 види належать до шкідників сільського господарства.

Аналіз живлення східного соловейка свідчить, що він активно винищує у весняний і літній періоди комах-шкідників плодово-ягідних культур (Bycfuscus betulae, Valgus hemipterus, Chlocophanus viridis, Phyllbius piri, Byturus tomentosus) і таких карантинних шкідників полів та городів, як Phosphuga strata, Ogriotes lineatus, Phaedon cochleariae, Tanymecus palliatus, Mylacus rotundatus, Sitona flavesceps, Opatrum sabulosum, Gonocepłialurn pusillum, Melanimon tibiale.

Майже виключно, на винищенні комах-шкідників польових, город-них та баштанових культур «спеціалізуються» звичайна кам’янка, лучний і чорноголовий чеками, кам’яний дрізд. 75% комах, яких поїдають ці види птахів,– небезпечні шкідники цукрових буряків, соняшників, кукурудзи, пшениці, ячменю. Це – клопи-черепашки (Eurygaster intergriceps, Aelia sp., Eurydema oleracea), ковалики (Athous paemorroidalis, A. niger, Prosternon tessellatum, Melantus brunhipes), довгоносики (Tanymecus palliatus, Thylacites pilosus, Chromoderus fasciatus), хлібні жуки-кузьки (Anisoplia austriaca) тощо. Синьошийка, живлячись Sitona flavescens, Rhinoncus pericarpius, Mylacus rotundatus, Ceuthorrhynehus symphiti, Opatrum sabulosum, Elateridae, Acrididae, приносить значну користь землеробству, оберігаючи посіви кормових трав (конюшини, люцерни, тимофіївки) і поля зернових. У табл. показана цінність окремих дроздових для різних господарських угідь УРСР.

ТАБЛИЦЯ Повидова користь дроздових у різних угіддях (за І. В. Марисовою, 1963)

Види

Типи угідь

ліси

ягідники

городи

злаки (насінні)

луки

Дрізд горобинник ДК К ДК
Дрізд деряба ДК К К
Дрізд співочий ДК К ДК
Дрізд білозобий ДК
Дрізд чорний ДК К ДК
Дрізд кам’яний К К
Камінка звичайна ДК ДК ДК
Чекан луговий МК ДК ДК
Чекан чорноголовий ДК ДК
Горихвістка звичайна ДК ДК К
Горихвістка чорна К К К
Соловей східний ДК ДК К
Синьошийка ДК
Малинівка ДК К К

Умовні позначення: ДК – дуже корисні, К – корисні, МК – мало корисні.

З таблиці видно, що дрозди, малинівка, горихвістка звичайна, соловейко східний в основному винищують комах-шкідників лісу і меншою мірою – шкідників орних земель. Звичайна кам’янка, чекани, кам’яний дрізд, горихвістка чорна – основні винищувачі комах-шкідників польових, городніх і баштанних культур, а синьошийка – посівів кормових трав.

Позитивне значення птахів і у знищенні насіння бур’янів та зерна-падалиці, яким живляться комахи-шкідники та мишовидні гризуни. Велика кількість насіння бур’янів зумовлює масове живлення птахів цим видом кормів.

На заході України не лише птахи відкритих просторів – жайворонки, коноплянки, чечітки, вівсяники, щиглики, сірі куріпки, перепели та інші, але й пернаті лісів і населених пунктів вилітають на поля, луки, балки і каньйони подільських рік у пошуках насіння дикорослих трав. У весняно-зимовий період майже всі осілі і перелітні птахи живляться насінням бур’янів, обмежуючи природне насіннєве поновлення бур’янів і скорочуючи кормову базу мишовидних гризунів у стаціях їх зимового проживання. М. І. Черкащенко (1965, 1967) зробив аналіз вмісту 171 шлунка зерноїдних, всеїдних і комахоїдних птахів, здобутих па заході України. У 124 (74,5%) з них виявлено залишки рослинної їжі.

Насіння 20 видів бур’янів знайдено в 62 шлунках 19 видів птахів, насіння 5 видів чагарників – у 13 шлунках 7 видів, насіння 4 видів дерев – у декількох шлунках 7 видів, зерно-падалиця – у 58 шлунках 14 видів. У шлунках чорноголової гаїчки, білозобого дрозда, повзика, лиски виявилось насіння конюшини, суниці та малини. З табл. видно, що насіння 20 видів бур’янів є об’єктом живлення 18 видів зерноїдних птахів. Зерно-падалицю збирають всеїдні та комахоїдні птахи Серед насіння бур’янів є отруйне для великої рогатої худоби і овець – частуха подорожникова, насіння якої споживає омелюх, і жовтець повзучий, насіння якого виявлено в шлунках крижнів.

ТАБЛИЦЯ Насіння бур’янів, виявлене у шлунках птахів

Види Птахи, у шлунках яких було сім’я збірних рослин Кількість шлунків У процентах до кількості шлунків
Гірчак пташиний Вівсянка звичайна, зяблик, лиска, омелюх, горобець польовий, крижень 11 8,9
Гірчак шершавий Вівсянка звичайна, зеленяк, крижень, лисуха 4 3,2
Витка гречка березковидна Чирок-свистунок, сойка 2 1,6
Куряче просо Вівсянка звичайна, жайворонок польовий 3 2,4
Щитниця зелена Вівсянка звичайна, горобець польовий 4 3,2
Щитниця сиза Галка, горлиця, омелюх, жайворонок польовий 7 5,0
Шавлія Повзик, підкоришник, зяблик, чорноголова гаїчка, горобець польовий 8 6,4
Лобода біла Галка, зяблик, вівсянка звичайна, горобець польовий 7 5,6
Волошка Горобці хатній і польовий 2 1,6
Зиглінгія Вівсянка звичайна, горобець польовий 2 1,6
Зірочник середній Горобці хатній і польовий 2 1,6
Грицики Зеленяк 1 0,8
Лисохвіст лучний Вівсянка звичайна 1 0,8
Сведа висока Галка 1 0,8
Щавель звичайний Чапля сіра 1 0,8
Щавель малий Лиска, дрізд білозобий 2 1,6
Частуха подорожникова Омелюх 1 0,8
Жовтець повзучий Крижень 1 0,8
Незабудка Крижень 1 0,8
Жабрій Лиска 1 0,8

Слід враховувати роль хижих птахів як біологічного фактора, що впливає на чисельність мишовидних гризунів у сільськогосподарських угіддях заходу України. До основних видів цієї групи належать сипуха, вухата і болотяна сови, сіра сова, звичайний канюк, зимняк, звичайний боривітер. Ми проаналізували вміст погадок сипух, зібраних у Закарпатській (1947 р.) і Львівській (1952–1953 pp.) областях. З табл. 40 видно, що в північних районах Паннонської низовини провідне місце в живленні сипух займають різні види мишовидних гризунів (понад 58%), далі йдуть землерийки (понад 25%), горобині (близько 15%)- Комахи в раціоні сипух становлять лише дещо більше 1%. В. С. Талпош (1964) взимку 1960–1961 pp. зібрав у м. Ужгороді 106 погадок сипух, у яких виявив 325 дрібних ссавців та птахів, що належать до 12 видів. Головне місце в живленні цього хижака в міських умовах займали дрібні гризуни (72,3%), комахоїдні (16,3%), горобині (10,5%), рукокрилі (0,3%). Серед мишовидних гризунів переважали звичайна полівка – 52,9% і миша хатня – 11,4%.

ТАБЛИЦЯ Аналіз погадок сипухи із Закарпатської області

Види, виявлені у погадках

К-ть екземплярів

У % до загального числа екземплярів

Ссавці
Бурозубка звичайна 88 5,00
Бурозубка мала 9 0,54
Бурозубки 4 0,24
Білозубка білочерева 140 7,93
Білозубка мала 200 11,54
Довгокрил звичайний 2 0,12
Ласка звичайна 3 0,18
Пацюк 2 0,12
Миша хатня 123 7,12
Миша малесенька 12 0,72
Миша польова 65 3,64
Миша лісова 132 7,76
Миша жовтогорла 30 1,76
Полівка лісова 4 0,24
Полівка водяна 1 0,06
Полівка звичайна 649 36.37
Полівки 11 0,66
Птахи
Горобець хатній 202 14,70
Птахи 4 0,24
Земноводні
Часничниця 1 0,06
Комахи
Жужелиця 12 0,72
Ведмедка 4 0,24
Жук-олень 3 0,18
Бронзовка 2 0,12
Усього 1763 100,00

Склад їжі сипух у Закарпатській області (Татаринов, 1960; Талпош, 1964) перебуває у певній залежності від погодних умов року, характеру населеного пункту або місцевості. В умовах міста основу живлення сипух становлять шкідливі мишовидні гризуни (72,3%), а на частку корисних тварин припадає 27,7%. Отже, позитивне значення сипух у містах Закарпаття досить велике. У сільській місцевості в посушливі роки шкідливі види не перевищували 58, а в нормальні роки (с. М.Березний, 1960 р.) становили 67%. Таким чином, роль сипухи в окультуреному ландшафті північних районів Паннонської низовини полягає у винищуванні дрібних гризунів – шкідників сільського господарства. І. Г. Підоплічко (1937, 1963) зазначає це саме у центральних областях УРСР.

У Львівській області (Татаринов, 1965) зібрано 70 погадок сипух, у яких виявлено 3796 кісток різних хребетних (табл. 41) і нечисленні залишки безхребетних (хітинові фрагменти жуків). У цій частині УРСР у кормовому раціоні сипухи переважають дрібні ссавці (89,7%). З гризунів на першому місці – звичайні полівки (27,6%), а з комахоїдних-малі білозубки (12,5%). На частку горобиних припадає 6,0%.

У сільському господарстві західної частини УРСР позитивну роль відіграють граки, птахи-еврифаги. Аналіз вмісту їх шлунків показав, що в роки масового розмноження звичайної полівки вони знищують цих гризунів у значній кількості, а навесні і під час осіннього орання винищують личинки хрущів, дротяників та інших шкідників зернових культур. У шлунках кожного птаха в цю пору міститься в середньому 4 екз. дорослих хрущів та їх личинок. У дубових лісах, гаях, в усіх місцях, де росте дуб (на Закарпатській рівнині, Поділлі, Волинському Поліссі), граки – важливі винищувачі дубової листовійки (Tortrix viridana) і жука-оленя. Великі зграї граків помітно знижують чисельність шкідників, а інколи повністю звільняють від них площі лісу або технічних культур. У районах інтенсивного бурякосіяння – Тернопільській, Хмельницькій областях – у весняно-літній період в їжі граків переважають бурякові довгоносики та інші шкідники буряка.

ТАБЛИЦЯ Живлення сипухи у Львівській області

Види, виявлені в погадках

К-ть екземплярів

У % до загального числа екземплярів

Ссавці
Бурозубка мала 10 2,4
Бурозубка звичайна 29 7,0
Бурозубки 24 5,8
Кутора звичайна 9 2,1
Білозубка мала 52 12,5
Білозубка білочерева 24 5,8
Вовчок горішниковий 1 0,2
Миша польова 16 3,9
Миша лісова 25 6,0
Миша жовтогорла 26 6,2
Полівка лісова 37 9,0
Полівка-економка 2 0,5
Полівка темна 3 0,7
Полівка звичайна І15 27,6
Полівка підземна 1 0,2
Птахи
Горобині 25 6,0
Комахи
Гнойовик звичайний 13 3,1
Жужелиця хлібна 3 0,7
Жужелиця червононога 1 02
Жужелиця 1 0,2
Усього 4-17 100,0

За Л. О. Портенком (1957), в одному шлунку грака знаходили 733 бурякових довгоносики. У шлунках граків виявлено 93 види комах, з яких 56 – серйозні шкідники сільськогосподарських рослин, а серед інших видів є «потенціальні шкідники сільського господарства» (за термінологією Є. Н. Павловського). Восени граки збирають на полях зерно-падалицю, позбавляючи мишовидних гризунів їх кормової бази. У цьому випадку вони також приносять користь землеробству. В оцінці господарського значення граків існують протиріччя, але в основному їх вважають корисними птахами, про що свідчать описані нами спостереження на заході УРСР.

Роль польових і хатніх горобців на заході УРСР ми розглядаємо в такому ж аспекті. Польові горобці у весняно-літній період приносять суттєву користь, винищуючи масові види шкідливих комах. Спостереженнями доведено, що пара польових горобців за 15 днів прилітала до гнізда 4500 разів; один день горобці годували пташенят павуками, а потім, поряд з іншою їжею, приносили не менше 400 личинок пилярів та гусениць, їх роль велика тому, що вони чисельно переважають інших дрібних птахів, а отже, пропорційно загальній біомасі зростає користь, яку вони приносять. Восени під час збирання врожаю горобці переключаються на зерно, але в основному збирають падалицю, а отже, не завдають шкоди зерновому господарству і в цей період.

У пізньоосінній і зимовий періоди їх основна їжа – насіння бур’янів. Таким чином, навіть у посезонному розрізі важко побачити, за словами деяких, «велику» шкоду, якої завдають польові горобці.

Економічне значення цього виду змінюється не за сезонами року, а залежно від географічного розміщення того чи іншого району. Якщо на заході України вони не можуть вважатись небезпечними, то па півдні УРСР, в Молдавії, Казахстані шкода, яку завдають ці пернаті, досить відчутна, особливо на полях соняшника, проса, коноплі.

Хатні горобці досягають високої щільності в усіх містах заходу України. Навесні та влітку вони очищають паркові насадження, фруктові сади, сквери від різних гусениць. Наші спостереження в парках м. Львова (1950–1972 pp.) показали, наскільки ефективно очищують ці птахи міські насадження від комах-шкідників. В інші сезони року хатні горобці живляться різноманітною їжею і лише на півдні Поділля (м. Заліщики), в південно-східній частині Чернівецької області та в рівнинних районах Закарпаття, де вирощують виноград, восени можуть завдавати шкоди виноградарству.

Значення ссавців у сільському господарстві обстеженої частини України досить велике. Немає необхідності додатково говорити про шкідливу діяльність мишовидних гризунів, які спустошують орні поля, оскільки на цьому питанні ми зупинялись у своїх попередніх працях. Не зовсім вивчена шкідлива діяльність малої водяної полівки на субальпійських луках Українських Карпат, на що слід звернути увагу.

Площа карпатських полонин становить понад 100 тис. га. Вони служать літнім випасом великої рогатої худоби і овець, а деякі з них використовують для сінокосу. Чорничникові асоціації – місце збирання ягід, урожай яких майже щорічно високий. Карпатська субальпіка багата на цінні види лікарських рослин. Ось чому полонини потребують охорони і збереження природних, найбільш продуктивних рослинних формацій. Мала водяна, або гірська, полівка на полонинах Шешулі, Квасівському Менчулі, Рогнесці, Гаджині, Маришевській, Брескулі та в інших місцях досягає високої щільності. З водоймами цей гризун не пов’язаний, веде виключно підземний, прихований спосіб життя. У гірсько-карпатському поясі в першу чергу заселює асоціації альпійського щавлю, щучки, чорниці, зеленої вільхи, які характерні підвищеною вологістю ґрунтового горизонту. Іншими, не менш характерними місцями заселення цієї полівки є оброблювані ділянки в гірських і передгірських районах Українських Карпат. Найбільша щільність її на посівах картоплі. Трапляються ці гризуни на полях кукурудзи, бобів, моркви, капусти, але відсутні на площах, зайнятих пшеницею, житом, вівсом. В Єуцькій долині (Румунія) цю полівку знаходили на посівах конюшини на висоті 800 м над рівнем моря (Хамар, 1959). Типова стадія малої водяної полівки в Закарпатській області – долини гірських рік з різноманітною лучною рослинністю. На цих луках гризуни прокладають свої підземні ходи, які простягаються на 25–30 м на глибині 0,10–0,15 м. І. І. Турянин (1956, 1957) зазначає, що ці звірята живуть на лісових полянах («царинках») з густим травостоєм. Дослідник виявив цей вид у Рахівському, Великоберезнянському, Перечинському та Іршавському районах Закарпатської області. Під полониною Рахівський Менчул на висоті близько 600 м у молодому смеречнику на краю галявини, зарослої ситником, здобуто один екземпляр цього гризуна. Другий екземпляр спіймано в свіжій бучині недалеко від Великого Березного на березі болота, зарослого ситником та різними вологолюбними рослинами. За нашими спостереженнями, у Чорногорах у 1959–1972 pp. полівки гірські навесні та влітку в масі концентрувались у кущах зеленої вільхи на південних схилах гір Туркуль, Пієтрос та Говерла і коло верхньої межі букового лісу на полонині Квасівському Менчулі. Коли в карпатській субальпіці зникає сніговий покрив, добре видно наслідки діяльності цього гризуна.

Підземні розгалужені ходи полівок тягнуться на десятки метрів, залягають на різній глибині (в середньому 20–25 см) майже паралельно поверхні. У куртинах, де коріння зеленої вільхи не дає глибоко зариватись у грунт, ходи йдуть над поверхнею у вигляді земляних валиків діаметром 7–10 см. Через кожних 4–5 м видно купки наритої землі. Діаметр підземного ходу досягає 6–8 см. Враховуючи довжину ходу і його діаметр, легко обчислити кількість переміщеного грунту за формулою об’єму циліндра:

y = π • d2 • h = 3,14 • 82 • 10000 = 502400 см3 = 0,5 м3
4 4

Отже, лише під час прокладки одного нерозгалуженого ходу діаметром 8 см і довжиною 100 м полівки перемішують понад 0,5 м3 грунту. У місцях масової концентрації (наприклад, на полонині Рогнеска) вони утворюють дуже складну систему підземних лабіринтів, викидаючи на поверхню десятки кубометрів грунту. На крутих гірських схилах ця їхня діяльність сприяє інтенсивній ерозії. Особливо велика кількість грунту змивається під час весняного сніготанення. Такі явища навесні 1955, 1959, 1964, 1972 pp. ми відзначили не лише на схилах Пієтроса, а і на вершинах Шешули, Квасівського Менчулу, Говерли, Туркули. Крім переміщення грунту і підгрунту, шкідлива діяльність гірської водяної полівки полягає у знищенні підземних органів деяких культурних і дикорослих видів рослин. Цей гризун у підземних камерах влаштовує кормові запаси вагою від 0,5 до 3,0 кг. Аналіз живлення показує, що звірок знищує кореневища, бульби, надземні паростки різних рослин.

Список зареєстрованих у його кормовому раціоні рослин включає 28 видів, серед яких є цінні кормові трави – вівсяниця червона, люцерна, тимофіївка альпійська, конюшина, пахучий колосок та інші. Отже, цей звір – кормовий конкурент свійських тварин, які пасуться на субальпійських луках. У другій половині літа (липень–серпень) і восени (вересень–жовтень) найбільш щільно заселює городи, поїдаючи картоплю. Таким чином, мала водяна полівка в умовах гірсько-карпатського сільського господарства, в якому посіви картоплі – основної культури в цих місцях – займають більше половини площі всіх оброблених земель, належать до небезпечних шкідників.

Заслуговує на увагу аналіз живлення деяких хижих звірів, зокрема лисиць, оскільки багато працівників сільського і мисливського господарства обстоює необхідність їх цілорічного відстрілу, мотивуючи це шкідливістю лисиць відносно свійських птахів та рослиноїдних видів мисливської фауни (борова дичина, зайці, козулі та ін.).

Лисиця. Взимку – з листопада до початку березня – у її живленні переважають гризуни і зайцеподібні, у тому числі, лісова полівка (47,3%), заєць-русак (31,4%), водяна полівка (26,3%). Інші види гризунів – звичайна і підземна полівки, лісова і жовтогорла миші та ін. – трапляються зрідка. Другорядну роль у живленні відіграють птахи, які становлять 15,7%.

Навесні (друга половина березня – кінець травня) у живленні лисиць переважають гризуни і зайцеподібні (понад 55%). Змінюється співвідношення видів: лісова полівка посідає перше місце (40,0%), далі йдуть підземна (13,2%) і звичайна (6,6%) полівки. Заєць-русак трапляється рідко. Птахи (в тому числі яйця) становлять 20,0%. Додаткові корми – комахи (26,6%), зокрема Copris lunaris, і ящірки (13,2%). Влітку (червень–серпень) живлення лисиць стає більш різноманітним. В екскрементах трапляються залишки 11 видів гризунів і зайцеподібних, різних комах, ягоди. Залишки дрібних ссавців виявлено майже в усіх екскрементах (93,2%). Найбільше виявлено лісових, підземних, водяних, звичайних полівок, мишей роду Sylvimus. Поодиноко виявлені заєць-русак, сірий вовчок, снігова полівка, а також землерийки та їжаки. Комахи – великі лісові жуки роду Geotrupes та ін. відмічені часто (40,0%). Птахи суттєвої ролі не відіграють (9,3%). З ягід зареєстровано чорницю, малину (5,0%). Восени (вересень– жовтень) у живленні лисиць зростає значення рослинних кормів (передусім ягід чорниці). Однак дрібні ссавці все ж переважають. Мишовидні гризуни становлять 73,5, чорниця – 57,8, комахи – 26,7, птахи-10,4, плазуни – 5,2% (Полушина, Владишевський, 1960).

Куниця лісова. Основний корм куниці взимку – мишовидні гризуни, залишки яких виявлено у 80,0% проб. Найчастіше трапляється лісова полівка (41,0%), миші роду Sylvimus (23,0%), підземна полівка (10,0%) та інші. Білки і птахи становлять по 9,8%.

Навесні живлення стає більш різноманітним. З’являються нові компоненти – плазуни і комахи. Серед гризунів на першому місці – лісова полівка (53,8%), далі йдуть миші роду Sylvimus (30,9%), підземна і темна полівки (по 19,2%). Поодиноко відзначено звичайну полівку, сірого вовчка і білку. Крім гризунів, навесні в раціоні куниць багато комах –26,1, плазунів – 23,0 і птахів – 11,6%.

Влітку різноманітність корму збільшується за рахунок рослинних об’єктів – плодів та ягід. Компоненти корму (в %) можна подати так (у порядку зменшення їх значення): гризуни – 80,0, у тому числі лісова полівка – 37,7, миші – 11,4, підземна полівка – 9,8, водяна полівка – 8,2, темна полівка – 6,5, звичайна полівка і білка по 3,2; комахи – 62,3; рослинна їжа – 22,9 (чорниця–18, черешня, вишня і слива поодиноко); комахоїдні (кріт, бурозубки) –8,2; птахи – 4,9; плазуни – 1,6.

Восени різноманітність їжі куниць не зменшується. На перше місце виступає їжа рослинного походження (в %): чорниця – 35,9, сливи – 12,8, малина – 10,2, ожина – 7,7, поодиноко трапляються білі гриби, горіхи тощо. Гризуни становлять близько 30%, а комахи (жуки, земляні оси та ін.), дощові черв’яки, ящірки є лише зрідка.

Ласка. Протягом року в її раціоні переважають гризуни – 97,0%.. Влітку на першому місці – лісові полівки (40,0%), далі підземні (25,0%) та водяні (11,0%). Інколи трапляються залишки птахів. Восени, взимку і навесні фігурують ті ж види гризунів. Корму рослинного походження в шлунках і екскрементах ласок не виявлено.

Як бачимо, в живленні цих хижаків провідне місце належить мишовидним гризунам, в першу чергу лісовій, підземній, водяній полівкам, лісовій та жовтогорлій мишам. Заєць-русак, білка, сірий вовчок відіграють другорядну роль. Для лисиці найбільш доступні тварини, що селяться в лісі і на полонинах безпосередньо на поверхні і неглибоко під землею; лісова куниця здобуває тварин, які живуть у лісі на поверхні землі і в нижньому ярусі дерев, ласка виловлює дрібних гризунів на полонинах і в лісі. Тому немає підстав вважати лисиць, куниць, тхорів, ласок та подібних хижаків небезпечними шкідниками птахівництва і мисливського господарства. Це – корисні види, які винищують мишовидних гризунів – шкідників сільського і лісового господарства. Цілорічний відстріл лисиць невиправданий і його необхідно заборонити.

Дискусійним залишається питання про значення вовка в природних біоценозах і окультуреному ландшафті. Цій темі приділяється багато уваги вітчизняними (В. М. Песков, О. П. Корнеєв, І. Г. Рурський, І. І. Акимушкін, М. А. Лавов, О. Б. Кістяківський та іп.) та зарубіжними (Д. Лек, І. Т. Боуд, Ж. П. Арруа, Ф. Маует та ін.) натуралістами. Частина з них вважає вовка корисним, оскільки він сприяє вибракуванню ослаблених рослиноїдних тварин, у зв’язку з чим популяції цих тварин не знижують своєї життєвості. Незначна кількість вовків повинна залишатись і в угіддях західних областей України для збереження споконвічної природної залежності «хижак – жертва» та самого вовка як виду.

Чисельність вовків в Українських Карпатах за останні 24 років (1946–1970) зменшилась від 8 до 17 разів, у середньому в 10,5 раза. Скорочення чисельності популяції карпатського вовка ілюструє його здобування. З 1946 по 1963 рік в Закарпатті, за І. І. Туряниним, було вбито 813 хижаків, у середньому 45,2 вовка щорічно, а з 1964 по 1968 рік – всього 36, або 7,2 особини па рік. У Прикарпатті, за нашими даними, у 1946–1957 pp. здобули 426 вовків, у середньому 35,5 особини щорічно, а з 1962 по 1966 рік тут знищено 141 хижака, або 28,2 особини на рік. З 1965–1966 pp. в Українських Карпатах відчутної шкоди від вовків тваринництво не зазнало.

У 1971 р. їх щільність становила 2,3–3,8 особини на 100 тис. га лісових угідь, а загальна чисельність – 60 особин. У зв’язку з інтенсифікацією мисливського господарства та перспективністю зростання поголів’я копитних кількість вовків в Українських Карпатах повинна бути зменшена ще на 50%.

Ймовірно, що в цих горах у 1957–1958 pp. було близько 90–100 пар вовків-плідників. При середній плодючості 5 вовченят у поносі (з 10 зазначених випадків), за приблизними підрахунками, восени загальне поголів’я карпатської популяції вовків досягло 500–600 голів (200 плідників, 100 переярків, 200–300 прибулих). Ця зграя завдавала певної шкоди громадському і державному тваринництву та мисливському господарству (Колюшев, 1958).

За даними Держстраху, лише по Закарпатській області за 1953– 1957 pp. вовками зарізано 10320 голів свійських тварин, серед яких вівці і кози становили 94,8, коні – 3, велика рогата худоба – 2,2%. У 1963 р. в Карпатах проводились масові облавні полювання і кількість вовків вдвоє зменшилась. По Львівській області (гірські райони) за 1953–1954 pp. вовками знищено 691 голову худоби. Кози і вівці серед них становили 44, коні – 39, велика рогата худоба – 17%. По всьому обстеженому районі щорічні втрати тваринництва від цього хижака в 1950–1956 pp. досягали приблизно 4 тис. голів. З 1946 по 1970 рік тваринництву Українських Карпат вовки завдали втрат у кількості 50 тис. голів худоби (понад 100 тис. крб.).

Шкода від вовків для мисливського господарства Українських Карпат (знищення диких копитних) точно не визначена. Лісничий Нижньоволовецького лісництва Закарпатської області М. О. Дідранцев у 1950 р. виявив 63 козуль та оленів, загризених вовками. За свідченнями лісників Рахівського і Тячівського районів тієї ж області, на території, яку вони обстежували в 1956 p., виявлено 89 оленів, зарізаних вовками. У Путильському лісництві взимку 1962–1963 pp. зареєстровано залишки чотирьох оленів і двох диких свиней, яких з’їли вовки. Особливо терплять від вовків козулі і молоді дикі свині. Значна частина приросту стада оленів винищується цими хижаками. До 1965 р. вовки знищували до 80% щорічного приплоду копитних, зайців-русаків і тетеревиних птахів. З 1951 по 1960 рік в Українських Карпатах зареєстрована загибель від вовків 1280 оленів, а з 1961 по 1969 рік – 408. З 1952 по 1963 рік ці хижаки знищили близько 2800 козуль і понад 4000 молодих диких свиней. У 1971 р. випадки нападання вовків на копитних у Карпатах стали поодинокими, однак і тепер певна кількість кабанів, козуль і оленів гине від цих хижаків. Але вовки завжди загризали слабих молодих або старих копитних, сприяючи оздоровленню стада карпатських диких свиней, оленів та козуль. Щодо свійських тварин, то шкода, якої завдають їм вовки, місцями ще досить значна, і в цьому випадку з ними слід вести боротьбу існуючими засобами, аж до хімічних препаратів (отрут). За 25 років (1946–1970 pp.) в Українських Карпатах знищено понад 2600 вовків, з них у межах Івано-Франківської–911, Львівської – 630, Чернівецької -208 і Закарпатської областей – 853. Незначне зменшення їх популяції характерне для Львівської, Івано-Франківської, Чернівецької, Волинської і Ровенської областей. На Закарпатті кількість вовків різко скоротилась, а в Тернопільській області вони винищені (табл.).

ТАБЛИЦЯ Заготівля вовчих шкур на базах облспоживспілок західних областей УРСР в 1962–1968 pp.

Області УРСР

1962

1963

1964

1965

1966

Разом за п’ятиріччя

Волинська 55 65 60 55 20 255
Ровенська 56 55 60 23 28 222
Тернопільська
Львівська 33 33 33 19 36 154
Івано-Франківська 19 40 20 30 10 119
Чернівецька 6 8 1 5 2 22
Закарпатська 30 38 13 9 6 96
Усього 199 239 187 141 102 868

Джерело:  Татаринов К.А. Фауна хребетних заходу України. В-во Львівського ун-ту. 1973, 257ст.

Tags: ,

Коментувати

Використання матеріалів сайта можливе лише при наявності активного посилання на  http://carpaty.net

Copyright © Регіональний Інформаційний Центр "Карпати" E-mail: carpaty.net@gmail.com