Серед гірських боліт Закарпаття виділяють субальпійські улоговинні болота у льодовикових цирках, улоговинні лісового поясу, висячі (схилові) й присхилові. Усі вони невеликі, мають вигляд окремих плям, здебільшого позбавлені торфового покладу або він неглибокий (до 1 м). Найпотужніші торфові поклади (до 6 м) є в улоговинних болотах субальпійського та лісового поясів.

Гірські болота не мають великого практичного значення, запаси торфу тут мізерні, до того ж, переважно сфагнові, кислі, малопридатні для сільського господарства. Проте вони є осередками зростання цілої низки рідкісних видів.

Субальпійські улоговинні болота у льодовикових карах поширені на Чорногорі й Свидовці. Інколи вони спускаються у смугу рідколісся. Виникли внаслідок заболочування озер. Такі болота на Чорногорі описані під г. Брескулом (1450 м), під виступом г. Говерли (1450 м), г. Бербенескулом (1700 м), на сідловині між полониною Брескул та Пожижевською (1800 м), в урочищі Озірний (1750 м). На Свидовці вони є в боковому карі г. Апшинець (1350 м). Болота мають невелику площу, часто вони округлої форми, що свідчить про їх виникнення шляхом заростання озер. Інколи улоговини, де розміщені болота, розташовані амфітеатром.

Рослинний покрив цієї групи боліт буває різним залежно від ступеня його розвитку. Переважна більшість з них сфагнові, здебільшого мезотрофні (перехідні), рідше оліготрофні (верхові). Лише на болотах цієї групи відмічені дуже рідкісні для України (і для СРСР в цілому) ценози формації гірсько-сосново-сфагнової, характерні для гірських боліт Західної Європи. Кущі гірської сосни жереп розкидані по болотах групами (зімкнутість 0,1-0,2), пригнічені, заввишки 1–2 м. У трав’яно-чагарничковому покриві переважає пухівка, зрідка співдомінує осока малоквіткова. У моховому покриві переважає сфагн Руссова, відмічено і сфагн Магеллана. Такими ж рідкісними є ценози рододендроново-сфагнової формації, що відмічені на болоті між Брескулом та Пожижевською і під г. Бербенескулом. Рододендрон східнокарпатський тут пригнічений, але зростає щільно, покриття становить 50–70 %. Як у трав’яно-чагарничковому, так і в моховому покриві є типові гірські види – сольданела гірська, підбілик альпійський, сфагн Руссова.

У льодовиковому карі на г. Апшинець наявна дуже рідкісна для УРСР мезотрофна формація осоки малоквіткової – сфагнова. Ценози цієї формації займають периферійну, менш обводнену частину болота. У розрідженому трав’яному ярусі, покриття якого становить 40 %, крім домінанти – осоки малоквіткової, зустрічаються лише види дрібних осок – чорна, сірувата, щетиниста. У сфагновому покриві переважають сфагни обманливий та Гіргензона. Торфові поклади боліт цієї групи, що мають у глибину 1–4 м, переважно мезотрофного типу. Цікавою особливістю їх є те, що вони повністю або частково складені гірсько-сосновим та гірсько-сосново-сфагновим торфом, які ніде більше на Україні не зустрічаються. Це вказує на початок процесу болотоутворення у заростях жерепа, які вже існували, а також на тривалість цієї стадії.

Улоговинні болота лісового поясу. В Карпатах це найбільш численні й значні за площею болота. Проте на Закарпатті трапляються рідше. Більшість цих боліт з пригніченою ялиною та безлісні є оліготрофними, рідше оліго-мезотрофними. Вони трапляються на терасах гірських річок на висоті 600–1000 м. Такими є болото по р. Чорній (Глуха Млака), Чорній Тисі (Чорне Багно) та її притоці Станіславу (Станіслав). Характерним для цих боліт є невелика опуклість поверхні, значна участь у трав’яно-чагарничковому покриві рідкісних і специфічних видів – осоки малоквіткової та журавлини дрібноплодої. Малопоширені або зовсім відсутні на цих болотах «супутники сосни» – багно болотне, верес звичайний.

Зімкнутість ялини на болотах коливається від 0,1 до 0,3, збільшуючись у напрямі до периферії. Низькі, пригнічені ялини часто бувають суціль вкриті лишайниками, частково або повністю посохлі, досягаючи лише 1 м заввишки. Покриття трав’яно-чагарничкового ярусу в центрі боліт становить 40–60 %, по краях збільшується до 70 %. Як і взагалі на оліготрофних болотах, флористичний склад ценозів характеризується бідністю, нараховує 6–8 видів на ділянці. Домінує здебільшого пухівка піхвова, співдомінує часто журавлина болотна, інколи водянка чорна. Наявність та значна участь водянки на болотах Закарпаття – рідкісне й цікаве явище, оскільки на рівнинних болотах України цей вид відсутній. У звичайно суцільному моховому покриві переважають сфагни звивистий та Магеллана, на підвищеннях і горбах трапляються сфагни бурий, зрідка рожевий. Цікаво відмітити, що сфагн дібровний на карпатських болотах теж є «супутником сосни», і рідко, лише як домішка, трапляється на болотах з пригніченою ялиною. На мезотрофних окраїнах боліт переважають осоково-пухівково-сфагнові ценози з пригніченою ялиною та сфагн обманливий.

Лише на Закарпатті відмічено мезотрофні та оліготрофні болота, позбавлені деревного ярусу (Глуханя і Мочари, Багно, Синє озеро). Вони харктеризуються значною опуклістю поверхні і переважанням чагарничкових угруповань. До оліготрофних боліт належать Багно в Іршавському та Глуханя (Негровець) у Міжгірському районі. Багно є унікальним витвором природи Закарпаття. Воно цікаве значною опуклістю поверхні, глибиною покладу торфу (6 м) та наявністю значної кількості вересу звичайного, який у Карпатах є рідкісною рослиною. У трав’яно-чагарничковому покриві болота, крім вересу, переважають водянка чорна, пухівка піхвова, зрідка співдомінує осока малоквіткова. З рідкісних видів флори Карпат, крім вересу, зустрічається журавлина дрібноплода, росичка круглолиста, андромеда багатолиста. У моховому покриві переважає сфагн дібровний, що зближує це болото з гірськими болотами Західної Європи. Переважання вересу та сфагна дібровного дає можливість припустити, що в минулому болото було вкрите пригніченою сосною, яка з наростанням опуклості поверхні, поступово розріджуючись, зовсім зникла.

Основна частина болота Глуханя також у центральній частині вкрита сфагном дібровним, на горбах трапляються сфагни бурий та рожевий. У трав’яно-чагарничковому ярусі переважають пухівка піхвова та андромеда багатолиста. Цікавою особливістю є наявність на болоті мочажин з ринхоспорою білою та сфагном загостреним. Тут зростає дуже рідкісна як для Карпат, так і для рівнинної частини України лікоподіела заплавна, відмічена на болоті Синє озеро у Вулканічних Карпатах біля с. Синяк (Мукачівський район). На болоті Глуханя зростають також види, які у Карпатах трапляються спорадично: росичка круглолиста, образки болотні, сизюринхій вузьколистий.

Торфові поклади цієї групи боліт бувають як оліготрофного, так і мезотрофного типу. Майже всі вони мають у нижній частині шар деревного або деревно-сфагнового торфу із сосни та ялини, що свідчить про їх утворення в улоговинах шляхом заболочування лісу, який з наростанням сфагнового покриву поступово розріджувався.

Висячі болота схилів. Ця група об’єднує болота, пов’язані з виходом джерел і струмків на гірських схилах, ухил яких досягає 10–15° у верхньому лісовому поясі та смузі рідколісся. Кількість таких боліт на Закарпатті, як і взагалі в Карпатах, значна, але площа їх невелика – менше гектара. Такі болота були описані на полонинах Рівна і Обнога на висоті 750–800 м та в Привододільних Горганах. Болота знаходяться в днищах неглибоких жолобин, виповнених глинисто-щебенистими відкладами. Глибина торфу дуже незначна – 0,2–0,5 м, часто він зовсім відсутній. Болота мають вигляд плям або стрічок по долинах потоків, розміщуючись на пологих заломах, інколи амфітеатром на схилах. Зволоження біля струмків і джерел значне, біля суходолу значно менше.

Рослинний покрив боліт відзначається різноманітністю та строкатістю, незначною площею окремих ценозів. У трав’яному покриві переважають найчастіше дрібні осоки – сірувата, жовта, чорна, щетиниста, а також пухівки широколиста, рідше струнка та осока розсунута. Осока волотиста, звичайний вид, на Закарпатті трапляється дуже рідко. Із різнотрав’я звичайні калюжниця болотна, бобівник трилистий, хвощ болотний. Специфічним видом гірських боліт є валеріана цілолиста. Зростають деякі види орхідних – коручка болотна, пальчатокорінник Фукса, билинець комариний, траунштейнера куляста. Моховий покрив відзначається строкатістю й специфічністю. Переважають здебільшого кілька видів, найчастіше калієргонела загострена, філонотис джерельний та кратоневрум папоротевий. Останні два є специфічними видами гірських боліт.

Присхилові болота займають рівнинні ділянки підніжжя схилів і розміщені на терасах гірських річок – Тереблі, Чорній (Озерянці) і Білій Тисі. Вони мають звичайно стрічкоподібну форму, площа їх невелика (1–2 га).

У зв’язку з тим, що рослинний покрив розвивається тут в умовах бідного мінерального живлення, переважають мезотрофні й еумезотрофні ценози – хвощово-сфагнові, осоково-сфагнові, пухівково-сфагнові. У трав’яно-чагарничковому покриві панують осоки – жовта, чорна, здута, різні види пухівок і хвощ річковий. Сфагновий покрив представлений видами, властивими ступеням оліготрофізації – сфагнами круглуватим, однобоким, Варносторфа. На таких болотах трапляються кущі вільхи сірої. Шар торфу незначний або зовсім відсутній.

Утворення боліт на Закарпатті продовжується і тепер, про що свідчить наявність сплавин на гірських озерах. Такі сплавинн описано у боковому карі г. Апшинець, на озерах Несамовите, Марічейка. Дуже своєрідною є сплавина на г. Гропі (Міжгірський район), де процес заболочування йде з обох боків – з центру і з периферії озера. В центрі озера сплавина товщею близько 2 м має оліготрофну рослинність із переважанням пухівки піхвової, осоки малоквіткової, журавлини болотної на килимі із сфагна рожевого. На сплавині біля берега, де рослинність має мезотрофний характер, зростають дуже рідкісні види – зозулині сльози серцелисті та сфагн береговий.

Гірські болота Закарпаття – це своєрідні витвори природи, притулки рідкісних для Українських Карпат видів і рослинних угруповань. Вони є також базою для робіт по дослідженню історії флори й рослинності цієї території, оскільки лишають у процесі існування літопис свого життя – торфовий поклад. У гірських умовах болота мають також ґрунтозахисне й гідрологічне значення. Тому ряд гірських боліт охороняється як заказники і пам’ятки природи, а деякі входять до складу території Чорногірського масиву Карпатського державного заповідника. На Закарпатті нещодавно режим охорони встановлено і на цінному для науки болоті Чорне Багно.

Джерело: Природні багатства Закарпаття. Ужгород: Карпати, 1987

Tags: болота