За часів Австро-Угорщини директором державної школи був п. Шенкер, а церковної греко-католицької — п. Шолтес. У період Чехословацької республіки теж були дві школи: чеська (директор — Бедерніх Шішунек гарно малював, захопив тоді ще учня Антона Петера) та народна. В народній школі першим управителем був Дудаш, потім директорував Семен Медвідь (емігрант з Тернопільщини, очолював “Просвіту”, організував читальну, виступи хору, ставив п’єси, дружина теж була вчителькою). За спогадами Івана Фекети: в ту пору вчителювали Степан Пукан, Юрій Сухій, Юрій Славік, Неймов, Ірина Мейсарош, Стрипська. Про народну господарську школу невідомо, але ось документ Марії Король 1924 року:  

За часів Чехословаччини Ужгородську гімназію закінчив Юрій Мешко, а Петро Маньо — Ужгородську торгівельну школу.

Поступили на навчання Михайло Попович, Іван Данило, Карло Буняк, брати Лустіги, Йосип Уйлокі, в горожанці вчилися Олекса Симочко, його сестра Марія, Іван та Юрій Фекети, Антон Петер, Олександр Рот.

У період окупації 1939- 1941 років угорську школу очолював Еден Горват, народну — Юрій Когутка.

Після визволення села директорував січовик Олексій Симочко, в 1945 році він виїхав у Чехословаччину. З тих пір школа стала семирічною (директор Петро Балога, його змінив Андрій Глуханич).

Першими випускниками УжДУ були Ганна Попович, Марія та Іван Фекети, а надалі Василь та Ганна Вороничі, Василь Король, Ганна Сендрей,

Мар’яна Буковинська, Марія Скубенич, Антоніна Петер.

Про розвиток освіти 1944-45 роки деталізує Антон Петер:

— Навчальний рік розпочався 12 грудня. Вчителями були Марія Осиф, Ганна Симочко, Валерія Неймет, Єлизавета Опаленик, Омелян Лайнер (ручну працю дівчат вела його дружина), релігію вчив греко-католицький священник Іван Неймет. Школа на ту пору була восьмирічною за системою освіти Чехословаччини. Я вчив тоді комплект 6-8 класів, всього 73 учні. Програма різна, до того ж були учні з угорської школи, а вони володіли тільки латинським шрифтом, та незабаром навчилися писати і читати українською мовою. Не було жодного підручника, не вистачало зошитів і діти писали на тому, що вдома знайшлося.

На районній січневій нараді в 1945 році були 25 вчителів. Завідував відділом освіти Іван Макара. З тодішніх учнів пізніше стали вчителями Микола Скубенич, Емма Кунак, Ганна Король, Ганна Біган.

У тому навчальному році на громадських засадах організували вечірні курси для тих, які прагнули навчатися в Перечинській горожанці. Уроки проходили при гасових лампах. Курси відвідували: майбутній хірург Василь Воронич, майбутній енергетик Іван Симочко, майбутня вчителька Ганна Воронич.

У 1953-62 роки директорував Андрій Ворожильчак. З 1954 року школа стала середньою. 32 роки директором був Михайло Куштан. З 1947 працювала й вечірня школа, а з 1954 року — вечірня середня школа робітничої молоді, яку очолював Антон Петер.

Деталізує окремі моменти з життя школи Михайло Куштан:

— При директоруванні Андрія Ворожильчака підвищилась якість навчання та виховання учнів. Добре налагоджено виробниче навчання. Під керівництвом Федора Скубенича учні виготовляли в столярній майстерні лінійки, роздатковий матеріал з геометрії, парти для шкіл області. Маргарита Шлосар допомагала дітям освоювати швейну справу, а Марія Мулеса — основи сільськогосподарського виробництва на базі колгоспу. В цей період заступником директора по навчально-виховній роботі працювали Галина Юрченко, Катерина Молдаванова, Іван Брич (пізніше став викладачем УжДУ), Любов Кедюлич. Під керівництвом вчителя фізвиховання Івана Федора учні з молоддю села обладнали футбольне поле. Заслуговує на увагу праця вчителя української мови і літератури Федора Станка, який упродовж десятиліття викладав музику і співи, організував своєрідні колективи художньої самодіяльності…

Того часу 40 учителів навчали 500 учнів. Школа щорічно випускала майже 60 випускників з неповною середньою та 45-50 випускників з середньою освітою, з яких 5-7 були відмінники медалісти. Більшість із них поступали на навчання в УжДУ, ставали вчителями, лікарями, інженерами, а окремі захистили наукові дисертації. Так, Володимир Фекета — доктор біологічних наук, завідуючий кафедрою фізіології медичного факультету, його сестра Ксенія Заяць — кандидат медичних наук, Наталія Маньо-Хрипак — кандидат хімічних наук, Ганна Воронич — кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник інституту мовознавства імені Потебні, Марія Король-Бочко — доцент кафедри української мови і літератури УжДУ, Магдалина Бешені — старший науковий співробітник інституту ім. Глушкова, Ольга Гуштан-Воронич — кандидат хімічних наук.

Добрим словом згадують учні вчительку німецької мови Марію Скубенич-Мельник, української мови — Марію Ворожильчак, Емму Кунак, Єлизавету Манзулич, Ганну Кидору, російської мови — Галину Візерську, Ганну Куштан, вчителів математики — Петра Фекету, Ганну Петер, Миколу Домище, вчителя малювання Антона Петера, фізики — Михайла Гапака, музики — Федора Глуханича, німецької мови — Юрія Граба, історії — Ельвіру Ганич, керівника початкової військової підготовки Миколу Скубенича, класоводів Маргариту Домище, Юлію Легезу, Ганну Гуранич, Ганну Глуханич, Ірину Воронич, Ганну Кучак. Високу педагогічну майстерність набула Віра Роля, свої знання передала дочці Антоніні та сину Мирону.

Школа працювала в одну зміну при шестиденному навчанні. У зв’язку з переходом на обов’язкову середню освіту, постала вимога забезпечити умови кабінетної системи. А в ту пору школа розташовувалася в тринадцяти пристосованих приміщеннях на відстані один кілометр. Це призводило до значних труднощів організації навчання. Для опалення щорічно змушені були завозити майже 400 складометрів дров. Майже 30 років їх порізку забезпечував Михайло Король. Акуратні в прибиранні класів і опаленні були Марія Король, Ганна Скубенич, Катерина Білей. Перша з них працювала від молодості до похилого віку. Багато років на господарській роботі були Михайло Скубенич, Іван Галас.

Михайлові Куштану вже снилася нова школа. Спільно зі своїм заступником Антоном Петером, головою сільради Іваном Боднарем не раз порушували цю проблему на районному і обласних рівнях. А відповідь була: не нарікайте, є школи в ще гірших умовах… Під час зустрічі з депутатом Верховної Ради Феодосієм Колесником вже вимагали розпочати ініціативне будівництво!

Їх підтримав тодішній голова колгоспу Іван Костьо. Замовили технічну документацію школи на 560 учнів та інтернатом на 50 місць для приїжджих учнів.

1 вересня 1974 року на святі першого дзвоника закладено меморіальну плиту. А вже наступного року райміжколгоспбуд заклав фундамент. Але надалі, упродовж семи років, будівництво велося черепашими темпами — то нема коштів, то будматеріалів… Доводилося оббивати пороги навіть у Києві. Допомагали зростати новобудові і вчителі, і школярі. Правління колгоспу, яке очолив Іван Боднар, виділило транспорт для перевезення панелей і цегли, спомагали будівельники фабрики “Тур’янки”. Це приспорило роботи. Та ось нова проблема для директора треба думати про меблі, знайти гроші для їх оплати, обладнати кабінети, майстерні, спортивний зал, їдальню… А тим часом вже готувалися спортивні майданчики з початкової військової підготовки, географічний.

Роботи вистачило для всіх. Із часом не рахувалися Михайло Ганич, Степан Кунак, Іван Скубенич, Роман Танчук, Михайло Мартиненко, Микола Скубенич. З допомогою батьків велося озеленення. З високим естетичним смаком оформили кабінети: Марія Ковач з чоловіком Юрком —біологічний, Ганна Фленько— народознавства, Марія Гусар — хімічний, Марія Кедюлич — фізичний, Олена Горват — обслуговуючої праці, Ольга Боярищева та Наталія Майдич — математичний, Марія Гапак — російської мови та літератури, Марта Мешко і Тетяна Скубенич — інформатики, Ельвіра Ганич та Микола Романюк — історії. Було поновлено експозиції шкільного музею села.

1 вересня 1982 року — найщасливіший день у житті вчителів, учнів. На свято відкриття нової школи приїхали: від міжколгоспбуду — Михайло Пузакулич, Іван Натуркач, Михайло Чура, керівники району — Антон Філіп, Ірина Кепич, Лариса Коростильова, від обласного відділу освіти — Павло Кохан, Іван Бабидорич, від колгоспу — Іван Боднар, Марія Кучак, голова сільради Марія Король, від фабрики “Тур’янка”— Василь Борисенко, Павло Летнянчин.

Згодом школа стала опорним методичним центром райвідділу освіти та обласного інституту вдосконалення вчителів. Вивчати набутий досвід приїжджали неодноразово з шкіл області та Гуменського округу Словаччини. В 1986 році відкрито шкільну картинну галерею, в основу її лягли полотна, подаровані художниками Чехословаччини, Угорщини, Румунії— учасниками пленеру, які проводилися під керівництвом Заслуженого художника України Василя Бурча. За багаторічну роботу в естетичному вихованні учнів Антон Петер удостоєний звання Заслуженого учителя України.

Зелений і квітковий вінок довкола школи створювали з допомогою лісництва, яке очолював випускник школи Мирон Головей, щиро спомагали тому вчителька біології Марія Ковач, Михайло Ганич, батьки й учні.

Виховна робота вимагає творчості, ініціативи. Упродовж багатьох років Ганна Скубенич очолювала університет педагогічних знань для батьків. Чимало зусиль для розвитку музичної освіти в селі доклав Юрій Кадар, для прищеплення дітям любові до книги — Ірина Добей, Ганна Боднар. Шефську допомогу школі надавали керівники Юрій Ковач, Василь Василиха, методичному сприянню — Марія Мулеса. Десятки вчителів нагороджені значком “Відмінник народної освіти України”, присвоєно звання “Старший учитель”, удостоєні Грамот Міністерства освіти.

Ці фотокадри, хоч і недалекі в часі, але вже відійшли в історію.

 Педколектив школи у травні 1984 року.

З 1 вересня 1994 року педагогічний колектив очолив Йосип Товтин, уродженець села, випускник школи. Обізнаний з потенційними можливостями педколективу, у свій час працював завідуючим методкабінетом райвідділу освіти, велику увагу надає збереженню та примноженню традицій школи, підвищенню ефективності роботи педколективу, впровадженню комп’ютеризації. Отож, йому слово:

— Активно включившись у процеси реформування освіти, її модернізацію, вчителі домагаються розвитку здібностей учнів, якісному виконанню навчальних програм, забезпеченню школярів міцними знаннями, розвитку їх духовності та культури. Як результат — учні призери районних та обласних олімпіад. Щороку майже 30 відсотків випускників поступають у вищі навчальні заклади, а 9 навчаються за кордоном. Велику роль у прищепленні учням зацікавленості до знань, навиків наукової діяльності відіграє створена в школі у 1999-2000 навчальних роках Мала академія наук Закарпаття (керівник вчитель- методист Марія Кедюлич), роботу якої координують науковці Ужгородського університету.

Згідно вимог Закону України “Про освіту”, програми комп’ютеризації сільських шкіл у 2000 році, нашу ЗОШ 1-3 ступенів одну із перших у районі Міністерство освіти і науки забезпечило сучасним комп’ютерним класом, а 17 серпня 2001 року налагоджено його зв’язок з Інтернетом.

Духовному та культурному розвитку учнів сприяє позакласна виховна робота, організатором якої є Ганна Фленько. Під її керівництвом більшість учнів залучено до гурткової роботи. У школі працюють шість учнівських колективів художньої самодіяльності. Великою популярністю серед учнів, батьків та громадськості села користуються ансамблі “Дударик”, “Козаченьки”, “Радованка”, “Веселка” (керівники Мирон Роля, Ольга Мешко). Вони часто виступають перед жителями села, на районній та обласній сценах, за кордоном. А новостворений у 2000 році на базі школи танцювальний колектив “Тур’янська долина” (керівник — Заслужений працівник культури України Іван Пастеляк) брав участь у звітному концерті області, присвяченому 10-й річниці незалежності України, що відбувся в Києві.

Естетичному вихованню, відродженню народних традицій сприяють краєзнавчий музей (Марія Мешко), картинна галерея (Ярослава Шевченко) та кабінет народознавства (Ганна Фленько). Тут зібрані цінні пізнавальні матеріали.

Значна увага надається фізичному розвитку учнів, їх оздоровленню (вчителі фізвиховання, ветерани освіти Іван Скубенич, Роман Танчук, фельдшер Марія Фекета). У 2000-2001 навчальному році школа здобула перше місце на районній спартакіаді школярів.

З метою збереження навчального корпусу, який почав руйнуватися, довелося докласти чималих зусиль, щоб у 1999 році замінити бітумнорубероїдний плаский дах на шатровий (у селі жартують: Товтин поклав шапку на будову Куштана і Боднаря — від автора.)

Тепер у школі 517 учнів. Навчають і виховують їх 42 вчителі (37 із них із вищою освітою, 40 відсотків мають вищу кваліфікаційну категорію, є керівниками методичних районних об’єднань). Високу оцінку у здійсненні навчально-виховного процесу, виконанні вимог реформи школи педколектив отримав у 2000-2001 навчальному році підчас атестації школи.

Джерело:  Кул Юлій Тур’я-Ремета. Історико-краєзнавчий нарис. Ужгород, 2001

← Попередня стаття    Наступна стаття →