До змісту

Недалеко від Малого Березного, під горою, є невеличке село Іновець. Від назви цього села пішла і назва гори — Іновецький Діл.

У підніжжі гори ще й нині видко великі скелі, в них колись були довгі-предовгі печери. За переказом, у тих печерах жили опришки. Частина народних месників, що уціліла після повстання ватажка Беци, переховувалася тут, оберігала бідний люд. Опришки нападали на багатих, забирали в них гроші й у неділю, коли вірники йшли на богослужіння, ділили між найбіднішими. Але настали страшні часи, військо почало полювати на опришків, і вони, заховавши тут великі скарби, подалися на Словаччину. А в тих печерах-сховах з’явилися якісь злодії-заблуди. Проте вони теж видавали себе за опришків. Спочатку тутешні мешканці їм вірили, допомагали їм збіжжям, та коли п’яні «опришки» напали на вівчарів, які пасли овець на Данковому Верху і забрали в них не лише сир, але й овець, горяни вирішили відплатити злодіям. Одного дня зібралися вівчарі разом з навколишніми селянами, щоб порадитися, як і коли напасти на тих «опришків». Дорадилися так, що наступного вечора, як стемніє, вирушать до печер, позабивають усіх злодюг, а награбованим майном поділяться.

Можливо, все би так і сталося, якби їх не підслухав один злодій. Він прибіг до ватажка і оповів йому почуте. Ватажок скликав свою раду, на якій було вирішено залишити печери й податися далі. Лиш один злодій висловив свою незгоду, бо хотів знайти опришківські скарби. Його на місці забили, залишивши труп при вході до центральної печери, а самі дали ногам знати.

Прийшли увечері селяни, вівчарі, озброєні косами, сокирами, але нікого не знайшли, лиш при вході малого чортика, який вартував полишені скарби. Найбільш сміливі рушили в печеру, чортик злякався, зник, однак замість чортика з’явилося інше лихо — потекла вода, яка перегородила шлях до печери. І вже ніхто не наважився ризикувати.

Вівчарі та селяни вернулися у село, раді з того, що у печерах Іновецького Діла вже більше немає злодіїв.

Правда, пізніше знаходилися нові смільчаки, які хотіли заволодіти тими скарбами. Вже при вході не було ні чортика, ні вода не текла, але й скарбів не стало.

Ще й тепер оповідають про ті скарби, що у сховах Іновецького Діла, але ніхто їх не може добути, бо вони зачаровані і є пам’яткою про славні діла опришків із загону сміливого ватажка Беци.

Джерело: Легенди нашого краю. Ужгород : Карпати 1972. 216 с.

Tags: легенда