Регіональний інформаційний центр "Карпати"
enruuk
 

До змісту

Один царський син хотів бачити, як народ живе, як робить, що з ним діється, бо бачив, що народ дуже смутний. Прийшов до пана і каже:

— Пане, беріть мене за робітника.

Пан його прийняв і призначив за десятника, аби поводив народом.

Подивився він на годинника — дванадцять годин. І сказав:

— Люди, можете полуденкувати.

Люди боялися:

— Як пан побачить, що без його наказу ми сіли полуденкувати, буде нас бити!

— Не бійтеся, сідайте лиш, я вам нині наказую.

А в три години прийшов пан і дав наказ іти полуденкувати. Але люди кажуть:

— Ми вже полуденкували.

Пан ступив до десятника, вхопив довгого батога й почав бити і десятника, і людей.

— Більше аби таке не сталося!

На другий день десятник знов ішов робити і знов о дванадцятій годині дав наказ полуденкувати. Та люди не їли, боялися пана. А десятник наполіг:

— Не бійтеся, сідайте і їжте.

А як прийшов пан, знов побив десятника і людей.

Тоді десятник прийшов до пана й каже:

— Виписуйте мене геть із роботи. Я у вас не хочу робити, бо ви з народу знущаєтеся.

Зібрався і пішов. На торзі купив собі трьох коней: одного сліпого, другого худого, а третього тучного. Зав’язав тих коней у трійку і – прискакав додому. У дворі розв’язав їх.

Худий кінь нараз пішов попід плоти шукати траву, бо був голоден. Сліпий стоїть посеред двору, бо не бачить. А тучний грається, бо ситий.

А сам царевич зайшов до свого батька.

— Но, синку, чи ти побачив, що діє наш народ?

— Побачив. Увесь народ я пригнав у наш двір, аби й ти побачив, як живе.

Цар вийшов, дивиться — троє коней.

— Що це за народ?

— Та толкуй, бо ти цар!

— Но, сину, цей худий кінь, видно,— народ.

— Правда,— підтвердив син.— А тучний кінь? Толкуй!

Думає, думає цар.

— Видно, панство, бо добре підскакує…

— А сліпий? Толкуй!

І толкував, і не міг утолкувати цар. Тоді син каже:

— То, няньку, ти! Лишив ти народ на панщині. А панщина народом дуже вробляє. І це недобре, няню. Ти землю відбери від панщини, поділи межи народом і будеш бачити, що буде ліпше жити.

Джерело: Легенди нашого краю. Ужгород : Карпати 1972. 216 с.

Tags:

Коментувати

Використання матеріалів сайта можливе лише при наявності активного посилання на  https://carpaty.net

Copyright © Регіональний Інформаційний Центр "Карпати" E-mail: carpaty.net@gmail.com