До змісту

Вище від Волового є село Сойми. Люди в давніх часах, коли на їх околиці було повно лісів, оглядали місця, де би попасувати худобу. Так найшли гору Чорна Ріпа, на вершку котрої не було лісу, тільки смачна трава. В обнозі Чорної Ріпи збудували колибу для доглядачів стада. Ходило тут тоді багато диких звірят. Головна дорога цих звірів вела через вершок, який зв’язував Чорну Ріпу зі Смерековим.

Соймяни, щоби легше обороняти свої стада, робили на тім вершку слопи. До слопів вкладали принаду. Хижаки приходили до принади, зачинали їсти, і слопи на місці присло-пляли їх. Од того часу й носить своє ім’я вершок Прислоп та й село.

Тут у давні часи оселився з близької Галичини чоловік, котрий не міг витерпіти польсько-татарського знущання. Сяких виселенців у таких часах було багато. Від тих часів задержалася в околиці приказка: «Побила би тебе польсько-татарська кара!»

Цей чоловік не стрічав ніде слідів людського життя, жив у природі сам і думав, що він є паном цілої околиці. Одної весни знайшов те місце, де соймяни влітку стада сокотили. Полюбилося йому місце, і почав там орати на хліб. У полуднє пустив воли пасти, а сам пішов додому обідати.

Якраз тоді прийшов туди соймянин і побачив, що їх землю хтось поорав. Соймянин вигадав таке: забив одного вола, одрізав у нього хвоста, другому волові вирізав язик і дав до його рота хвіст убитого вола.

Приходить чоловік назад орати, а з двох волів є тільки один. Дивиться, а тому в роті волячий хвіст, а звідти тече кров. Подумав чоловік: «Дивне диво, віл вола з’їв!». Розгнівався та забив і того вола. Зостався при нім тільки пес.

Одного рана той пес приніс до його колиби шапку з овечої шкури, а в ній — гроші. Зрадів чоловік, бо додумався, що тут на околиці має жити інший чоловік. Повернув пса в той бік, звідки той приніс шапку, та, йдучи за ним, скоро вчув крик:

— Йой, йой, гроші пропали!

На то приступив наш чоловік і сказав:

— Не пропали, тут вони!

Там жила ціла родина. Приселився до них і наш виселенець. З часом розмножилися й заосновали село Прислоп.

Джерело: Легенди нашого краю. Ужгород : Карпати 1972. 216 с.

Tags: легенда