До змісту

Багато століть тому, коли почали сіль у Солотвині добувати, проживав тут один солекоп. Приїхав здалеку заробляти на щоденний хліб важкою роботою. А був дуже бідний, не мав і хати. Подумав собі, що буде він жити під землею в шахті та весь час, не піднімаючись на землю, сіль добувати, щоб заробити грошей на хату.

Багато часу перебув у шахті спокійно, хоч і лякали його робітники, ніби там демони живуть.

Та одної ночі, коли не спав, а рубав сіль, подумав собі за роботою:

— О, демоне, демоне! Скільки говорять люди, що тут живеш і велику силу маєш! То з’явися й допоможи мені сіль добувати.

Подумав і рубає сіль далі.

Десь коло півночі змучився за роботою та й придрімав. Але очунявся і не кидав роботи, помалу розбивав велику брилу на менші. І проговорив:

— Демоне, демоне! Допоможи мені сіль рубати!

Нараз лиш чує він страшний грім. І бачить — перед ним розкрилася соляна скеля, з неї вийшов демон. Закричав демон громовим голосом:

— Просив ти мене, я тут, то чого хочеш!?

Бідний робітник перелякався, що кінець його життю, і не знав, що й сказати. То демон гучно запитав знову:

— Просив ти мене, я тут, то чого хочеш!?

Упав солекоп на коліна, благає:

— Не хочу я від тебе нічого, тільки життя мені лиши!

На це демон розсердився і закричав утретє, а так страшно, що соляні скелі потріскалися.

— Просив ти мене, я тут, то чого хочеш!?

«Буде як буде,— подумав собі робітник,— все одно раз доведеться помирати». І мовив:

— Поможи мені рубати сіль!

— Щастя твоє, що ти сказав,— прогримів демон.— Інакше був би тобі кінець. А тепер іди спати, я допоможу тобі. Лише заробітком по-братськи ділитися будемо.

Солекоп пішов, але від страху довго не міг заснути і слухав, як демон рубає скелі. А над ранок заснув.

Пробудили його робітники, що прийшли на роботу. Як устав, побачив гору нарубаної солі.

Що трапилося з ним — не сказав нікому.

Виплатили біднякові за сіль 320 срібних і 5 крейцерів. Дуже втішився він: тепер буде за що хату купити. Але подумав, що треба і з демоном поділитися.

Вночі пішов до шахти з грішми.

Раз лиш з явився демон. Почали ділитися, присівши на дошку над великою ямою. Поділились, а останній крейцер не розділити. І каже солекоп:

— Я й так не заслужив цих грошей, бо сіль рубав ти! Бери собі цілий крейцер.

— Щастя маєш, що ти мені присудив його! — відповів на те демон.— Бо пропав би ти інакше навіки.

І віддав усі гроші бідному солекопові. Купив собі хату бідняк і вже не був бідняком. Ще й сьогодні видно, де розкололася скеля від голосу демона шахти.

Джерело: Легенди нашого краю. Ужгород : Карпати 1972. 216 с.

Tags: легенда