До змісту

Жив давно-давно в королівському замку король та мав він полководця на ймення Гудя, який йому дуже вірно служив. •

Раз сів король обідати й сказав своєму полководцеві:

— За твою вірну службу дарую тобі стільки землі, скільки об’їдеш на коні, доки я пообідаю.

Сів Гудя на коня, взяв гостру шаблю у руки й маленькі папірці у торбину. В тих часах на цій околиці були чисті поля, були й густі ліси. Де їхав Гудя через ліс, там стинав шаблею корчі та дерева; де їхав полем, там кидав за собою папірці. Так позначив землю, яку він об’їхав.

Ще король сидів при обіді, вже Гудя вернувся. Король подивився на поле, яке Гудя об’їхав, і подарував йому справді ту землю. Там оселився Гудя зі своєю родиною. Потім оселилися там інші люди.

Джерело: Легенди нашого краю. Ужгород : Карпати 1972. 216 с.

Tags: легенда