До змісту

Колись на місці теперішнього Берегова простягався широкий степ. Сюди пригнав із сусідніх Великих Берегів своє стадо на пасовисько якийсь Сас.

Тут його стадо зустрілося з іншою чередою, яку господар пригнав сюди теж пасти.

В такій зустрічі не було нічого незвичного, на пасовищі цьому було місця доста, й на ньому могли пастися десятки інших стад, не перешкоджаючи одне одному.

А вийшло зовсім інакше.

Замість того, щоб мирно пройти один повз одного, бики-вожаки обох черед сердито кинулись у бій.

Це були два бики-велетні. З диким риком, з налитими кров’ю очима, риючи копитами землю й здіймаючи куряву, вони тіснили один одного, зіткнувшись лобами.

Надаремно господарі намагалися спинити бійку, нещадно б’ючи обох тварин; вони озвіріло знову й знову кидалися один на одного.

Довго тривав цей герць, аж поки не переміг Сасів бик і прогнав свого суперника з його чередою. Сас лишився єдиним господарем на пасовищі.

Коли він підійшов на місце бою, де стояв його бик-переможець, то побачив на покопирсаній, розритій копитами й рогами землі щось блискуче.

Це були золоті гроші. Сас почав на тому місці розкопувати землю й знайшов там цілий корець золотих дукатів. Величезний скарб.

Від того часу Сас свого бика-переможця утримував у великій пошані. Шовковою травою годував, джерельною водою напував. І щоб увічнити для нащадків його перемогу, дав вирізьбити на камені його голову й поставив цей камінь підпорою склепіння храму в своєму селі Великих Берегах. Ще й нині той камінь красується над олтарем.

Сас на знайдені гроші збудував місто, яке назвали його ім’ям — Берегсас. На тому місці, де відбувався бичачий герць, він збудував на правому березі річки Верки великий храм, де над північним, обернутим у бік гір порталом з лівого боку замурував витесане з каменя зображення своєї голови. А з правого боку він замурував зображення лева як герба нового міста.

Джерело: Легенди нашого краю. Ужгород : Карпати 1972. 216 с.

Tags: легенда