До змісту

На лівому березі ріки Верки, навпроти села Мужієва, стоїть курган. Курганом Красуні називає його народ.

Дочка берегівського жупана Андрія Добоша Ілка за тридев’ять земель славилася своєю красою. І називали її в народі Ілкою Прекрасною.

Багато лицарів добивалося її руки. Особливо упадали коло Ілки молодий і добрий Валентин і дикий, пристрасний Нялаб, володар названого його ім’ям замка.

Андрій Добош був не від того, щоб віддати дочку за могутнього володаря замка, але серце красуні обрало Валентина. Надаремно умовляв її батько, вона не погоджувалася вийти заміж за Нялаба.

Впертий батько вирішив зрештою, щоб суперечка була розв’язана на герці. Хто переможе, той і візьме Ілку. Він потай сподівався, що переможцем буде Нялаб, про якого слава йшла як про непереможного на полі бою.

До речі, в місті Сас — так тоді звалося місто Берегово — саме готувалися до лицарських ігор. Сюди збиралися витязі в пишному одязі, зі слугами, на добрих конях із дорогоцінною збруєю. Всюди маяли прапори і стяги. Місто було вбране по-святковому.

Нарешті настав день бойових змагань. І ось зійшлися два супротивники — Валентин і Нялаб. Обидва знали, що битимуться не тільки за лицарську славу.

Вершники зіткнулися зі страшенною силою, але надто рівної вони були сили, щоб котрийсь із них був забитий. І почалася вперта боротьба.

Тріщали щити під ударами мечів і списів, іржали коні. Вершники знову й знову розходились, щоб іще з більшою силою і завзяттям вдарити на суперника.

Довго билися, але раптом, коли ніхто не чекав, Валентин блискавично скористався необережністю Нялаба й скинув його з коня.

Нялаб був переможений. Народ радів, бо гордого Нялаба не любили. Ілка була щаслива.

Отак красуня Ілка стала з повним правом дружиною Валентина. Але Нялаб не примирився з невдачею.

— Ні! Ні! Клянуся небом і пеклом, що Ілка буде моєю!

І Нялаб зробився розбійником. Він знайшов собі спільника — свого сусіда Канкова, володаря Виноградівського замка. Своїми наїздами на мирні села й міста, своїм грабунком вони наводили жах на весь край. Сльози, кров, пожежі й плач лишали вони після себе.

Чутки про те, що робив Нялаб зі своїм спільником Капковим, дійшли до самого Будина. Король наказав покарати лицарів-розбійників.

Джерело: Легенди нашого краю. Ужгород : Карпати 1972. 216 с.

Tags: легенда