До змісту

Після загибелі Бронецького городища в Боржавській долині настав спокій. Але ненадовго. Швидко в цій стороні появився розбійник. Ніхто не чув про нього раніше. Ані ймення його не знали, ані звідки він тут узявся. Люди назвали його Бриндою.

Це був не простий розбійник. Він був вродливий і сильний. Ходила чутка, що він не полагодив з королівською владою. А інші казали, що його хтось із рідні скривдив і він мстився за кривду. Словом, ніхто нічого про нього не знав до ладу, але здогадувалися, що то був лицар.

Своє кубло розбійник Бринда влаштував далеко в горах серед лісової пущі, в ущелині, де тече річка Бронька. Це була складна підземна споруда із прихованими виходами. Звідси він і виходив на розбій у далекі краї.

Простих людей він не чіпав. Грабував і карав вельмож. Часто він просто викрадав родових панів і за них правив великі викупи, які треба було відносити на певне місце й у певний час. Якщо його умови були порушені, то він просто вбивав свого заставленця.

Бувало, що йому влаштовували пастку, але він був дуже й дуже обережним. У нього були спільники серед людей околиці. Бідних він не чіпав, і народ йому співчував і не виказував його. Навпаки, якщо наближалося військо, то його відразу попереджали, і він своєчасно зникав.

Свої жертви Бринда ховав на галявині, серед лісу, далі від свого сховища, в долині тої ж річки Броньки, де з часом утворилося ціле кладовище. Його можна впізнати по надмогильних плитах, що стоять сторч.

Проте ніяка таємниця не може вічно лишатися таємницею, і кінець кінцем його схованка була знайдена. Але й після того Бринду не могли впіймати. Траплялося так, що військо оточувало схованку, але розбійникові завжди вдавалося втекти, бо ходи під землею були заплутані, а він завжди мав де сховатися й вийти далеко таємним виходом у ліс і сховатися в горах.

Дружини в Бринди не було. Але була коханка з місцевих селянок. Вона з ним зустрілася в лісі, коли ходила по гриби. Сподобався їй стрункий, гарний лицар-розбійник. Звали її Лейлою.

Одного разу, коли у них було побачення в лісі, їх застала страшенна гроза. Щоб заховатись, Бринда повів коханку в свою схованку через таємний хід. Вона запам’ятала місце. Це було нагромадження скель, кам’яних брил, і серед них зяяли щілини, входи у печери. Одна з цих щілин і була входом до підземелля Бринди. Найдосвідченіше око не могло помітити тут нічого, крім лігва дикого звіра.

Час ішов. Почуття Бринди до Лейли почало згасати — він закохався в іншу красуню й уникав зустрічей з Лейлою. Вона почала стежити за ним — ходила тихо, як дика кішка, по слідах. Одного разу їй пощастило переконатися в зраді коханця: вона побачила його на побаченні зі своєю суперницею Василиною.

У Лейли спалахнула ненависть, яка тільки може з’явитись в ошуканої, зрадженої жінки. Вирішила помститися зрадникові.

Того ж дня вирушив великий загін, щоб упіймати розбійника. Частина війська засіла з Лейлою біля таємного виходу, інші з великим галасом оточили схованку.

Бринда вирішив таємним ходом вийти з облоги, не підозрюючи, що там чекає на нього пастка. І коли він вийшов із підземелля, на нього з усіх боків напали озброєні люди.

Бринда довго бився з ними, як поранений звір, і багатьох тут же повбивав, але кинутий спис поклав край боротьбі.

Лейла підійшла до вмираючого Бринди і в’їдливо, тріумфуючи, кинула:

− Це тобі за зраду! Щоб ти знав!

Так загинув лицар-розбійник Бринда. І тільки нагадують про його діла могили на лісовій поляні з кам’яними брилами в головах. Камінь мовчить і береже свою таємницю. Мовчить і таємне підземелля.

Джерело: Легенди нашого краю. Ужгород : Карпати 1972. 216 с.

Tags: легенда