До змісту

Жили два сусіди — багач і бідняк. У багача сто гектарів, у бідняка гектар землі. Та багачеві все мало. І він усе переорював межу. По борозні в рік відорював багач у бідняка. По борозні, по борозні — і вже у бідняка лише десь із пів-гектара землі. І дав бідняк багача в суд. Суд пообіцяв прийти на місце і встановити правильно межу.

Багач став думати, як би не віддати вкрадені півгектара землі. І придумав: під межовим каменем викопав уночі яму, сховав там свого сина, прикрив колодами, заклав дерном — не видно, що там яма, лише межовий камінь стирчить. І наказав синові:

— Як рано вчуєш, що тут хтось ходить, кричи: «Тут межа!»

На другий день судді приїхали глядати межу. Син багача загойкав з-під каменя межового:

— Тут межа!

Судді хотіли, аби правда була багачева. Бо знали, що багач заплатить. А від бідняка лише «дякую» почуєш. І судді сказали:

— Сам камінь проговорив, де межа.

А вночі пішов багач викопати свого сина. Але сина в ямі не було. Викопав чорну киртицю. Так багач висудив від бідняка півгектара поля і позбувся свого сина.

І дує киртиця землю. Хоче показати, де має бути межа.

Джерело: Легенди нашого краю. Ужгород : Карпати 1972. 216 с.

Tags: легенда