ЧУМА
Було колись народу стільки, як трави та листу. В той час появилася велика пошесть — чума, а інакше її називали мор або вимітка, бо все, що живе, вимітала із села, як віником.
Та чума ходила з села на село, з хати до хати людиною або твариною, а то якоюсь негарною дівчиною, або перекинеться в чорного кота чи в собаку.
Чума-дівчина раз прийшла до одного бідного селянина, а жінка його й каже:
— Нема в мене багатства та розкошів, а що маю при своїй душі, та й з того вділю, аби ти не голодувала, бо хто його знає, може, й мені ще доведеться колись ходити за милостинею…
— Мені не дивно з вас,— каже дівчина-чума,— що все віддали, тому й живими залишитесь.
Чума-дівчина далі пішла селом і повернула до одного багача.
— А де є твій тато? — запитала чума-дівчина малого хлопчика, який сидів біля хати.
— Тато пішов на поле,— відповів малий хлопчик.
— А чого пішов? — запитала, мовби нічого й не знала.
— Казав, що по селу ходить якась чума і щоб його вдома не знайшла…
— Ага, щоб не знайшла,— повторила чума-дівчина.
Тоді знову запитала в малого хлопчика:
— А твоя мама де поділася?
— А мама в димар сховалася.
— Ой, хитра ж твоя мама…— сказала чума-дівчина.— Ану йди і поклич маму, най прийде сюди.
Хлопчик побіг за мамою, а вона мертва. Чума-дівчина за селом перекинулася в чорного кота, йде полем і стрінулася з тим самим багачем, що втік від неї.
— М’яв, м’яв,— зам’явкала чума-кішка і втерлася багачеві в ногу, — Не йдеш ти від мене до дідька! — закричав багач і копнув кота.
Недалеко пройшов багач і на дорозі впав неживий.
Дорогою йде чума-кішка й стрінулася з бідним чоловіком.
— М’яв, м’яв,— біля нього зам’явкала.
— Кішечко, небого, ходи до мене.
Селянин взяв кішку-чуму на руки, погладив, пригорнув до себе й приніс додому та каже жінці:
— Жінко, я знайшов бідну кішку, напевно, зо три дні нічого не їла, голодна має бути… В нас кішки немає, то хай би в нас залишилась.
— А що б їй дати їсти, коли в нас немає молочка? — забідкалася жінка.
— Йди до сусідки і попроси від них молока.
Жінка побігла до сусідки, але та не хотіла позичити молока, сказала:
— За гроші продам, а позичити не позичу, бо чим мені віддаси, коли у тебе немає корови.
— Як не хочеш позичити, то продай за гроші.
Жінка нагодувала кішку-чуму, а незабаром кішка випросилася надвір та прямо пішла до тої сусідки, звідки принесли молока.
Коли жінка побігла за кішкою, багачка вже лежала серед хати мертвою та в руці тримала гроші за продане молоко.
Чума.— Записав Л, Дем’ян у с. Верхніх Воротах Воловецького району. Надрук. у зб. «Легенди Карпат» .
Джерело: Легенди нашого краю. Ужгород : Карпати 1972. 216 с.
Tags: легенда
Коментувати