До змісту

Дуже давно, тоді, коли боги стародавніх греків сиділи на Олімпійській горі й панував серед них громовик старий Зевс, багато прикростей і клопоту всім завдавав п’яничка і гультяй Вакх (Бахус). Надаремно намагався Зевс умовити його не зловживати доброзичливістю богів. Вакх посилався на те, що він бог виноградарства й виноробства і йому не пристала тверезість. Що, мовляв, було б, якби він проповідував вино, а сам воду пив?! В очах людей він був би брехуном! Отак відповідав непутящий бог і продовжував свої вакханалії.

Надокучило це старому Зевсу. І вирішив він випровадити непокірного бога на заслання. Але куди? Не можна ж його вислати туди, де люди займаються виноградарством!

І раптом його погляд спинився на бовваніючих на півночі від Олімпу горах Карпатах, саме там, де ріка Уж виривається з гірських ущелин на рівнину. Адже богові та ще з високого Олімпу все видно!

Придивляється і бачить, що коло села Горян на спадистому горбочку, крім густого чагарника шипшини й терну, нічого нема.

— Ось куди! — вигукнув Зевс і одразу видав наказ про заслання Вакха. «Отам він виправиться,— думав старий бог,— там він серед місцевих варварів позбудеться своєї звички. І від спраги не помре. Може пити скільки влізе тернове вино. А як його не вистачить, то досить води в річці Ужі!»

Так наказ і був готовий: «Вислати бешкетника й гульвісу Вакха на виправлення в село Горяни!»

А Вакх тим часом не ловив гав. Коли до нього прийшла сторожа, яка мала його супроводжувати на заслання в далекі Горяни, у нього під тогою вже була схована виноградна лоза.

Наші предки прийняли доброзичливо веселого засланця, який відразу припав їм до душі. І вони не помилилися. Новий громадянин не втрачав свого веселого характеру й на засланні.

Щоб не нудьгувати, а головне, щоб не втрачати дорогого часу, він одразу ж почав навчати горянців виноградарства. Не минуло й кількох років, як на сонячних горянських схилах замість колишніх заростей колючих чагарників уже красувалися виноградники.

Що сталося далі, про те ми можемо самі здогадатися — горянці дуже легко засвоїли й таємниці виноробства, після чого лишалося тільки пити чудове вино. Засвоєння цього діла пішло легко і грунтовно настільки, що навіть нащадки не забули.

А Вакхові тільки цього й треба було. Знову почалося в нього веселе життя!

Тим часом на Олімпі настали тиша і спокій, які непомітно обернулися на нудоту.

Почуття гніву в Зевса потроху вляглося. Нудно стало старому. Як-не-як, а була хоч якась розвага, коли починав бешкетувати Вакх під час своїх вакханалій.

Згадав Зевс і свою молодість. Не без гріха й він був. Недарма заслужив славу бабія. Адже всім було відомо, як він викрав Європу, коли вона ще молодою цнотливою дівчиною була… Словом, надокучило Зевсу без вакханалій. І згадав він бідолашного Вакха — що то він там робить у тій далекій стороні? І почав виглядати старий.

Глянув у бік Горян — і мало не остовпів: побачив підпилого Вакха в супроводі веселих від хмелю горянців.

Пияцтво Зевс ладен був йому простити. Але звідки в Горянах вино? І що найбільш обурливо — не зважає Вакх на свою божеську гідність, дозволяє собі пити й гуляти зі смертними!

Розгнівався Зевс і наказав негайно вернути Вакха на Олімп.

Зі сльозами на очах проводжали горянці свого улюбленого вчителя. Проте й після нього вони не лишили виноробства.

З Горян виноградарство і виноробство перейшло в сусідній Ужгород, а вже звідти потім поширилося по цілому Дунаю,

І від того часу став виноград емблемою міста Ужгорода, в стародавньому гербі якого красується виноградний кущ з двома золотими гронами.

Вакх у Горянах.— Записав /7. Сова від /. Контратовича у м. Ужгороді. Надрук. у зб. «Легенди Карпат».

Джерело: Легенди нашого краю. Ужгород : Карпати 1972. 216 с.

Tags: легенда