До змісту

Було то давно, дуже давно. Ще сього світу й не було. Лиш бог небесний носився на своєму троні над великим морем. Йому служили всі ангели, а межи ними найславніший був Луцифер.

Сталося раз, що бог небесний на троні мало заснув. Луцифер подумав собі: «Вержу я бога в море й сам собі сяду на небесний трон».

Подумав і почав тихенько тручати бога з трону. Але чудо чудес: бог не впав із трону, а з ним сунувся й трон; куди сунувся, то під ним зробилася тверда земля, яка плавала морем і не дала богові впасти у воду.

Сяк постали частини світу. Луцифер ще далі хотів воювати. Багато ангелів пристало до нього, але архангел Михаїл та інші добрі ангели були проти нього. Спочатку не могли перемогти, бо Луцифер сильніший був, як вони.

Боротьба була дуже страшна. Так гриміло, так блискало на небі, як би всі хмари воювали одна проти одної.

Архангел Михаїл видів, що лиш хитрістю може перемогти Луцифера. Для того приступив до нього, наче хотів був до нього пристати. Так стали вони добрими друзями.

Раз Михаїл запросив Луцифера на купання. Пішли вони купатися до Червеного моря. Одежу свою, ткану з променів сонця, Луцифер лишив на березі моря. Коли вже на середині моря були, Михаїл сказав:

— Ану, хто може довше зостатися під водою?

— Спробуємо,— каже Луцифер. І нараз понурилися обидва під воду.

Михаїл того лише й чекав. Знав, що Луцифер, як сильніший ангел, дуже довго зостанеться під морем. Скоро підхопився, взяв на себе одежу Луциферову й зачав летіти на небо, до самого трону бога. Вже летячи, просив у бога, щоб дав заморозити воду моря.

Луцифер ще під водою був, коли над ним море замерзло і вкрилося твердим льодом.

Як то утямив Луцифер, дуже розсердився й почав вогнем сапати під водою. Так і розтопив над собою лід та зачав летіти за Михаїлом. Як сильніший, так і скоро догнав Михаїла і вже вхопив за ногу, але Михаїл гаряче помолився, і в повітрі явилася йому шабля, котрою сильно вдарив Луцифера по руці.

Заревів Луцифер од великого болю й упав на землю. Лише чобіт стягнув з одної ноги Михаїла. Зато й малюється Михаїл з одною босою ногою.

Довго падав Луцифер, доки досяг до землі. Так сильно вдарився об землю, що пробив цілу поверхню й упав під землю.

Михаїл знову помолився, і земля над Луцифером зрослася, й він зостався там навіки.

З гніву почав і там вогнем сапати й розшиватися, але не міг вирватися наверх. Лише підняв кору землі тут і там — і так постали гори.

Під Мараморошем дуже сильно розшивався Луцифер, зате там так багато великих гір.

Як постали гори Марамороша.— Записав А. Комятій. Надрук. у зб. «Легенди Карпат», упорядк. П. Лінтур та Г. Ігнатович, Ужгород, 1968 .

Джерело: Легенди нашого краю. Ужгород : Карпати 1972. 216 с.

Tags: легенда