Комендар В.І., Крічфалушій В.В., Луговой О.Є., Ужгородський національний університет

За час коротких відвідин Долини нарцисів побачиш тільки дещицю різноманітної фауни, що населяє це заповідне урочище. Така особливість тварин: одні весь день ховаються в норах і активні вночі, інші, причаївшись у високій траві, дають про себе знати тільки криками, та й то лише рано-вранці або пізно ввечері.

Зоологи заповідника та інших наукових установ області, України, які протягом кількох років вивчали фауну Долини нарцисів, мають більш-менш цілісне уявлення про фауну хребетних тварин цього урочища. Дещо відомо і про його безхребетних мешканців, однак до повних знань ще далеко. Ми поки що погано знаємо великий світ комах та інших дрібних тварин Долини нарцисів. Тому інвентаризаційні роботи тут ще не завершені.

Однак навіть те, що вже відомо, дає можливість з упевненістю стверджувати: тваринне населення Долини нарцисів за своїм складом неоднорідне. Здавалось би, відсутність лісів у цьому урочищі повинна визначити наявність тут лучно-степового комплексу тварин. Але це не зовсім так. Поряд з типово лучними видами тут наявні лісові та лісостепові представники тваринного світу, які свідчать про те, що раніше на місці широких лук були ліси. Це збігається із твердженням ботаніків про те, що на теперішній Долині нарцисів колись росли діброви.

Автори цих рядків, вивчаючи фауну земноводних, сподівалися побачити зелену ропуху, характерну для відкритих просторів, але запримітили масовий нерест сірої ропухи, пов’язаної з лісовими екосистемами. В кінці травня на одній з невеликих водойм Долини нарцисів скопичується кілька сотень цих, на перший погляд, малопривабливих, але дуже корисних тварин. Це свідчить про великий консерватизм у виборі місць розмноження. Очевидно, долина споконвіку була «пологовим будинком» сірих ропух, і вони залишились вірними їй, хоча добиратися сюди цим повільним тваринам з віддалених лісів тепер нелегко.

В кінці весни і на початку літа відвідувачі Долини нарцисів можуть почути красиве токування самця лісового щеврика. Це невелика співуча пташка з родини плискових, з бурими плямами на грудях, звичайно сидить на верхівках одиноких у Долині нарцисів дерев. Вона, як свідчить її назва, мешканка лісів, а не лук.

Лісостепового походження і звичайна вівсянка, що тут спостерігається як літом на гніздуванні, так і взимку. Весною, у заростях вербових кушів, надовго затримується суто лісова пташка – вільшанка, яка, однак, тут тепер вже не гніздиться, як це було, очевидно, раніше. Поряд з наявністю лісових та лісостепових видів у Долині нарцисів дивує відсутність деяких типово лучних птахів – птахів відкритих просторів. Не освоїли ці, здавалося б, вдячні для них місця перебування жовті плиски, нема тут польового жайворонка, просянки тощо. Іншими словами, не всі первинно лісові мешканці покинули Долину нарцисів, вони пристосувалися до нових умов існування, і не всі види відкритих рівнин, які трапляються в Закарпатській низовині, знайшли тут свій новий дім, хоча загальний колорит фауни тепер став лучно-болотним. Екологічні особливості все ж таки є вирішальними, і вони переважають над історичною прихильністю тварин до тих чи інших місць. Не слід забувати, що тварини, як правило, досить рухомі і легко долають відстані, у зв’язку з чим відносно легко заселяють нові екологічно придатні для них місця.

Ознайомимося з окремими представниками тваринного царства Долини нарцисів. Мабуть, найкраще це зробити за порами року, бо сезонні зміни клімату і кормових можливостей Долини нарцисів визначають циклічність зміни її тваринних мешканців.

Отже, рання весна… Тільки-но зійшов сніг, і Долина вкрита заростями шафрану Гейфеля і білоцвіту весняного. Всі пониження місцевості залиті талою водою. В цей час у житті тварин відбувається багато цікавих явиш. Наприклад, нерест у земноводних. Крім згаданих вище сірих ропух, у болітцях і каналах, заповнених водою, нерестяться трав’яні жаби і гребінчасті тритони, а коли вода потепліє – ставкові жаби і навіть квакші. Про останніх слід сказати кілька слів окремо. Це дрібна жаба південних лісів (знову-таки лісів!), розміри якої не перевищують 5 см. На кінцях пальців квакші є присоски, що дозволяють їй вільно перемішатися по вертикальних стовбурах дерев або сидіти, «приклеївшись» до листочка. Ці симпатичні, салатово-зелені жаби цілими днями перебувають у листі кушів та дерев і тільки на ніч спускаються у водойми, щоб «наростити» вагу тіла, втрачену від випаровування вологи. Адже шкіра у всіх амфібій проникна для води. Звичайно, в період нересту квакші і вдень можуть знаходитися у воді, де відкладають ікру. Серед інших земноводних голос квакші виділяється мелодійністю, і якщо він, до того ж, долинає з дерева, не треба дивуватися, що недосвідчений натураліст легко помиляється, гадаючи, що чує спів пташки.

Весна це не тільки нерест, а й період перельоту птахів. У березневі дні на віддаленому болітці хлюпочуться зграйки качок-крижнів, більшість яких полетить на північ через гірські перевали, але частина залишиться тут на гніздуванні.

Разом з качками на воді, хоч і рідше, сидять перелітні звичайні мартини, їх білосніжне оперення низу разом з голубувато-сірою спиною і майже чорною головою виглядає дуже яскраво на фоні одноманітної, по-весняному бурої рослинності.

Поки що тільки весною нам вдалося зафіксувати у вербово-очеретяних заростях синицю-ремеза – майстерного будівника гнізд у формі рукавички, сплетеної з вербового пуху.

Над болітцями кружляють довгоносі кулики-бекаси, які часом зриваються в пікіруючий політ, створюючи при цьому своїм хвостовим оперенням характерний звук, що нагадує мекання барана. Ці птахи до літа зникають з Долини нарцисів, тут не гніздяться.

Високо в небі пролітають з ґелґотанням то клином, то ланцюжком зграї гусей. Можна бачити десятки і сотні чорно-білих чайок: здавалося б, хіба Долина нарцисів для них не місце для гніздування? Та ні, на літо вони тут не лишаються, хоча гніздяться поблизу, на полях біля Хуста. Кущі весною наче «нашпиговані» перелітними дроздами: чикотнями, співочими і рідше білобровиками. Тут і зяблики, шпаки та граки.

У так звані «мишачі» роки ранньою весною у Долині нарцисів у густих заростях можна побачити болотну сову з невеликими пір’яними «вушками» на голові або спостерігати за плавним льотом польового луня. У самця луня оперення сизе. Разом з іншими пернатими і четвероногими хижаками він регулює чисельність дрібних гризунів. Але до літа ні болотяна сова, ні лунь у Долин і нарцисів не залишаються.

Ранньою весною, коли комах ще мало, приємно побачити тут метеликів-лимонників, які дають тільки одне покоління на рік. Разом з ними оживляють простори метелики-кропивниці і денне павичеве око. Їх можна побачити ще й літом і навіть восени, оскільки ці види дають щорічно два покоління.

Скороминуча весна змінюється літньою спекою… Період міграцій, постійних змін тваринного населення залишився позаду. Травень і червень — період гніздування птахів.

Найчастіше на луках Долини нарцисів трапляються вохристі пташки з чіткою білою «бровою» над оком – лучні чекани. Менш забарвлені самки майже непомітні. Вони висиджують свої голубі яєчка серед густої трави, зате самці демонстративно сидять на поодиноких рослинах будяка, гадючника і вартують свою гніздову територію.

Рідше трапляються їх родичі – чорноголові чекани, крім відображеної в назві ознаки, примітні білими смугами по боках шиї, які різко відокремлюють чорну голову від темно забарвленої спини та крил.

Якщо мандрувати Долиною нарцисів рано-вранці, поки не зійшла роса, або, навпаки, під вечір, в сутінках, будете вражені багатством дуже характерних звуків-хрипким кукуріканням півнів-фазанів, «боєм» перепілки та скрипом коростеля, або деркача. Наукова назва деркача - крекс-крекс є, по суті, звукоподразником. Саме так, або близько до цього, монотонно і довго співає цей птах. Ні перепілки, ні тим більше деркача побачити, як правило, не вдається. Вони спритно маскуються у траві, швидко бігають зиґзаґами і ховаються від людини. На крило піднімаються дуже рідко і неохоче. До того ж деркач літає досить повільно, його довгі ноги при цьому незграбно бовтаються у повітрі. Разом з тим деркачі щорічно здійснюють міграції з Європи в Нейтральну та Південну Африку. Перепілки, деркачі, а також куріпки і фазани гніздяться на землі, серед трави. На незаповідних ділянках цим птахам великої шкоди завдають сінокоси та випасання худоби, при яких гинуть кладки і пташенята. У заповідній Долині нарцисів для таких птахів залишаються нескошені ділянки – ремізи. І, звичайно, концентрація цих птахів у заповіднику зростає.

Чимало тут і білих лелек. У багатьох народів ці птахи є символом добробуту, багатства, сімейного шастя, і тому люди ставляться до білих лелек з великою шаною. Вони не лякливі і гніздяться на дахах будинків. Є гніздові пари в Хусті, звідки білі лелеки прилітають у Долину нарцисів добувати собі нехитру їжу.

Чорному лелеці, порівняно з його білим родичем, не пощастило. В давнину забобони пов’язували чорних лелек з нещастям та бідами, і птахи були витіснені в найглухіші ліси. Зараз чорний лелека занесений до Червоної книги.

З 1 984 р. гніздування чорного лелеки примічається у букових лісах Угольсько-Широколужанського масиву Карпатського заповідника. Але і в самій Долині нарцисів інколи з’являються «схимники» лісових нетрів, які тут лише харчуються…

…Ось звичні сірі кропив’янки, мелодійні пісні-скоромовки яких лунають навіть найспекотнішого дня. Рідше, і тільки в навколоводній рослинності, гніздяться лучні очеретянки та очеретяні вівсянки. Вздовж доріг зрідка трапляються білі плиски та інші представники світу пернатих. Залітають сюди зграйки чорних крячків – невеликих представників з підряду мартинів. А якщо пощастить – побачиш на гілці, що нависла над водами Хустця, голубу рибалочку. Це яскраво забарвлений рибоїд, який зірко стереже свою здобич.

Деколи вдається зустріти в Долині нарцисів, далеко від лісу, граціозну косулю, спостерігали навіть візити диких кабанів. Зайці-русаки тут цілком звичні до зустрічей з людиною.

З яскравими фарбами рослинності Долини нарцисів успішно змагаються численні метелики. Найбільш масовими є два види сатирів – юртина, або бархатниця волоока, і квіткове око та сінниця Памфіл. Гусениці всіх трьох названих метеликів живуть на злакових.

Не можна не вказати і на більш рідкісних представників метеликів. Це в першу чергу махаон, занесений до Червоної книги. Гусениця махаона харчується смовдю болотною з родини зонтичних. Оскільки махаон дає два покоління в році, літаючих метеликів можна побачити як в кінці травня – на початку червня, так і в липні-серпні. Махаон – типовий представник Долини нарцисів, в окремі роки він стає масовим.

Інший червонокнижний представник метеликів Долини нарцисів – ведмедиця – хазяйка. Хоч вона належить до групи нічних метеликів, однак саме цей вид літає вдень. Харчується нектаром квіток. Гусениця – поліфаг, тобто харчується різними трав’яними рослинами.

Та ось на порозі осінь. Затихли пташині голоси. Ми проходимо заповідником, де не лунали постріли в серпні на відкритті полювання… То тут, то там з шумом піднімається зграя сірих куріпок, які в гніздову пору тримались окремими парами, а пізніше виводками. Всюдисущі фазани. За рахунок приплоду кількість їх зросла. А густа підсохла трава шумить від численних землерийок і дрібних гризунів. Особливої згадки заслуговує миша-крихітка. Звірок довжиною всього 7 см має такої ж довжини хвіст. На відміну від інших мишей, живе не в норах, а в кулястих гніздах, які будує серед стебел нескошених трав.

Восени повторюється весняна картина – з’являються птахи-«мігранти», які летять тепер у зворотному напрямку. Правда, серед осінніх перелітних менше водолюбних видів, бо водойми в цей час підсихають. У Долині нарцисів тепер частіше затримуються шпаки, дрозди, дрібні горобині. Трапляються голуби-припутні і синяки. Помітнішими, ніж в інші пори року, стають чорні круки. Збільшується кількість інших воронових метушливих та галасливих сорок, спокійних сірих ворон, інколи залітають сюди і красиві сойки. На поодиноких деревах можна побачити кочівних дятлів: невеликого малого строкатого, вели кого строкатого, чи навіть сирійського. Останній є новопоселенцем фауни Закарпаття. З’явився в наших краях лише всередині XX ст. Він гніздиться в населених пунктах, садах, парках. В ліси, на відміну від інших дятлових, не залітає.

Оскільки ми згадали про сирійського дятла, не можна не назвати і іншого новопоселенця – садову горлицю. Вона також проникла на територію нашої країни з Балканів. Перші зустрічі в Ужгороді були зафіксовані 1944 року. Цей невеликий голуб з чорним півкільцем на шиї за минулі роки заселив практично всю європейську частину колишнього СРСР. Його голос «ту-ууу-ту» можна почути тепер і в Києві, і в Одесі, і в Москві та Казані, і навіть на півночі в Кандалакші. Але першим регіоном, куди проникла кільчаста горлиця з заходу, було Закарпаття. Всюди кільчаста горлиця, як і сирійський дятел, мешкає в населених пунктах, містах. Звична вона також в селі Кіреші, поблизу Долини нарцисів.

В зимову пору біла, вкрита снігом, Долина нарцисів здається мертвою. Але це лише на перший погляд. Пробираючись крізь ранковий туман, запізніле холодне сонце раптом освітлює зграю вівсянок, які відпочивають на вербах, а трохи далі – великого зеленого дятла. Стрічка кушів вздовж Хустця рясніє ягодами терну, калини, якими живляться і дрозди-чикотні, і червоногруді снігурі.

В чистому білосніжному полі помітні сліди зайця, лисиці. Та ось вдалині помічаємо настороженого горностая. Зимове хутро дрібного хижака дуже гарне – воно чисто біле з чорним кінчиком хвоста. Одразу згадується, що королівські мантії шили саме з цього хутра… Та ось серед звіриних слідів знаходимо ланцюжок свіжих відбитків пташиних лапок. Підемо цією лінією і через деякий час налякаємо красеня фазана. Цікава історія розселення цього птаха. Батьківщина європейського фазана Закавказзя. Древні греки, які населяли узбережжя Чорного моря, а тоді воно називалось Понтійським, плавали до берегів Кавказу. Всім відомі легендарні подорожі аргонавтів, які в руслі ріки Фазис (нині ріка Ріоні) в Колхіді шукали золоте руно. Мореплавці побачили там прекрасних птахів золотистого відтінку, які і отримали за географією знахідки наукову назву – фазіанус колхікус (фазан колхідський). Захоплені величністю оперення та ніжним м’ясом птахів, греки завезли їх на батьківщину, де тримали як декоративних. Древні римляни, разом з грецькою культурою, перейняли і фазанів, яких розводили в палацах патриціїв. Римська імперія розросталась, і разом з когортами військових легіонів фазан потрапляв у нові області Європи, прикрашаючи палаци та Столи святкових обідів. І тільки з появою вогнестрільної зброї поступово перетворився на об’єкт полювання. В середні віки фазанівництвом займалися в багатьох монастирях. Особливо великих успіхів у цій справі досягли в Чехії. Тут закавказького фазана схрещували з іншими видами, привезеними з Азії. В результаті з’явилась гібридна форма мисливського, або богемського, фазана. Тепер фазан – звичайний птах не тільки в Європі, але і в Північній Америці. На Закарпатті, після ряду років повної охорони, його чисельність помітно зросла, і розпочато ліцензійний відстріл півнів. Долина нарцисів, де будь-яке полювання заборонено, є своєрідним розплідником цього красивого птаха, корисної і смачної дичини.

Кожна пора року в Долині нарцисів чимось приваблива. Навіть спеціалісти-біологи щоразу в свій приїзд знаходять щось нове, раніше не описане. Багато ще слід вивчити і уточнити. Можливо, що тут у невеликій кількості живуть болотні черепахи, яких зрідка спостерігали в річці Хустець місцеві жителі. І водяного вужа, який, на відміну від поширеного тут звичайного вужа, не має по боках голови світлих напівмісяцевих відміток, зате на тулубі ясно виступає ланцюжок з темних плям та смужок.

Отже, невирішених питань ще багато, але головне досягнуто: тваринний світ Долини нарцисів, як і її рослинність, перебуває під охороною. Нехай цей заповідний острівець серед інтенсивно освоюваних земель служить надійним сховищем і відтворювачем для найрізноманітніших тварин.

Джерело: Комендар В.І., Крічфалушій В.В., Луговой О.Є. Науково-популярне видання “Квітка з легенди”. Ужгород, 2007 –

Tags: Долина нарцисів, КБЗ_, Луговой О.Є.