ЦІННОСТІ ТА КРИТЕРІЇ ВИЗНАЧЕННЯ ПРАЛІСІВ ЗАКАРПАТТЯ.
Ф. Д. Гамор, Я. О. Довганич, В. Ф. Покиньчереда, Д. Д. Сухарюк, И. И. Бундзяк, Ю. Ю. Беркела, М. І. Волощук, Б. Й. Годованець, М. В. Кабаль.
Відомий європейський еколог Маріо Броджі у статті „Чим для нас є праліси Закарпаття”, опублікованій 20.09.1999 р. у популярній швейцарській газеті „Моє Цюрхер цайтунг”, наголосив, що „для Федерального науково-дослідного інституту лісових, снігових та ландшафтних досліджень (WSL) праліси та культурні ландшафти біосферного резервату на Закарпатті (Україна) є ідеальною базою для порівняння з актуальними в Швейцарії темами ведення лісового господарства та охорони природи і ландшафтів”. Але це лише один з аспектів практичної цінності пралісів. З наукової точки зору праліси є найбільш важливими для встановлення історії розвитку рослинного покриву у післяльодовиковий період, їх вивчення є необхідною передумовою для ведення лісового господарства на природних засадах, оскільки тільки вони можуть служити еталоном для формування біологічно стійких і високопродуктивних лісових угруповань. Екологічні процеси, що вибуваються тут, можуть, по суті, служити віртуальною моделлю для сталого лісокористування.
По-друге, динаміка старіння і розпаду деревостану, перебіг тут природних стихійних явищ, широкий діапазон структури та умов існування є надзвичайно сприятливим для збереження біологічного різноманіття. Це справжній рай для зростання та проживання великої кількості характерних тільки для цих умов видів рослин і тварин, особливо для грибів, комах та птахів.
По-третє, праліси – це своєрідний прояв свободи та вічної краси. З цих міркувань вони мають виняткову естетичну цінність. Товстелезні свічкоподібні стовбури старих дерев утворюють гігантську колонаду справжнього храму природи, що вражає своєю могутністю, величчю і древністю. Дикість, первинність і незайманість пралісів, яка обумовлена відсутністю будь-яких слідів людської діяльності, наявністю великої кількості велетенських відмерлих стоячих і повалених дерев, що вкриті килимами мохів і бородами лишайників, формує неймовірну гармонію хаосу, дозволяє нашим сучасникам поглянути на світ природи очима античних філософів.
По-четверте, велику цінність представляють праліси як природні лабораторії, як об’єкти для екологічної освіти та туризму тощо.
Важлива природоохоронна, наукова та практична цінність пралісів потребує уважного підходу щодо критеріїв їх ідентифікації. В літературі (Парпан, Стойко, 1999; Чернявський, 1997; Korpel’, 1989; Fanta, 2003, 2005; Brändli U.-B., Dowhanytsch, 2003 та інші) з цього приводу є різні трактування. Але тут ми підкреслимо, що офіційно Всесвітній фонд природи (WWF) та Міжнародний союз охорони природи (IUCN) до пралісу або первинного лісу відносять такий ліс, який не зазнав жодних змін під впливом людини. А згідно з рішенням Європейської конференції міністрів лісового господарства (MCFPE, 1996) “праліс – це лісовий масив, який ніколи не зазнавав людського втручання і у своїй структурі та динаміці демонструє природний розвиток”, причому “його ґрунти, клімат, флора, фауна і життєві процеси не зруйновані, не змінені через лісокористування, випас худоби або інший штучний чи не прямий вплив людини”.
Проте, реально оцінюючи ситуацію на нашій планеті, зараз практично немає куточка, який би не зазнавав прямого чи опосередкованого антропогенного впливу. Тому, згідно з першою частиною цього визначення, пралісів у Європі майже не існує. Але відомо, що лісові екосистеми мають здатність до самовідтворення.
З огляду на це, деякі ліси, які зазнали незначного антропогенного впливу (наприклад, якщо на значній площі колись було вирубано всього кілька дерев), теж можуть .демонструвати природний розвиток”, причому „їхні ґрунти, клімат, флора, фауна і життєві процеси залишаються не зруйнованими, не зміненими…”
У зв’язку з цим у науковій літературі зустрічається широкий спектр термінів та визначень пралісів (від природних, наближених до природних, майже природних та давніх до старих, первісних, незайманих лісів). Але, головною ознакою в усіх визначеннях є відсутність будь-яких ознак людської діяльності. Враховуючи, що сьогодні у пралісах, спеціалістів цікавить не сам факт відсутності антропогенного впливу, а збереження ними первинної структури і динаміки, яка може бути використана як еталон для ведення наближеного до природи лісового господарства, багато дослідників для визначення критеріїв пралісів опираються в першу чергу на їх структуру, динаміку, біогеографію, склад біорізноманіття та мінімальну площу (відображення екологічних умов без впливу людини). Опираючись на досвід оцінки стану пралісів у Румунії та Болгарії нами було запропоноване наступне визначення пралісів (Fanta et al, у друці):
за структурою –
“праліси – природні ділянки лісу, де види дерев та кущів представлені на різних стадіях життя (сіянці, підріст, молоді дерева, стиглі та перестійні) та у вигляді мертвої деревини (лежача та на корені) на різних стадіях розпаду з більш-менш повною вертикальною та горизонтальною структурою в результаті природної динаміки”;
за динамікою –
У пралісах динаміка пов’язана з екологічними характеристиками домінуючих деревних видів, впливом абіотичних факторів, що пов’язані з географічними умовами та кліматом, а також із комплексною топографією та характеристиками ділянки (геологічна основа, фунт, поживні речовини та водний баланс), і з впливом інших організмів (наприклад надмірна кількість комах). Комплексний вплив цих факторів може призвести до утворення екологічних вікон чи навіть великих за площею знеліснених територій як стадії сукцесії. За даних умов спонтанна динаміка робить можливим довгострокове існування лісового угруповання в усіх його формах без обмежень у часі.”;
за біогеографією та біорізноманіттям –
“праліси різняться в межах однієї фітогеографічної зони, утворюючи особливі типи лісу з характерним видовим складом, просторовою структурою, динамікою та різноманіттям (включаючи генетичне різноманіття) завдяки умовам місцевості, що пов’язані з висотою над рівнем моря та топографією, макрокліматом, обігом органічних речовин та водним балансом.”;
за мінімальною площею –
“не кожен невеликий за розміром фрагмент лісу, що не зазнав впливу людини, можна вважати пралісом. Крім відповідного часу, лісовій ділянці також необхідний простір для розвитку. Мінімальна площа, на якій можуть бути присутні стадії сукцесії лісового угрупування, у значній мірі залежить від конкретного типу лісу та потенційних загроз.”
Отже, структурні характеристики пралісу (однорідність чи різноманіття видового складу, віку та розмірів) дають достатню інформацію щодо різних стадій його розвитку. Праліс трактується як екоодиниця, що в цілому відображає мозаїчність лісового комплексу (Oldeman, 1990; Emborg, Christensen & Heilman-Clausen, 2000). Причому, під „екоодиницею” розуміють ділянку, в межах якої в певний момент часу почалося лісовідновлення. Лісова мозаїчність – це ряд таких одиниць, які мають різний вік і різні параметри дерев, та утворюють типову просторову структуру. Структурні характеристики дають нам можливість судити про проходження процесів та характер можливих порушень, що впливали на місцевість в минулому.
На основі визначення різних стадій динаміки пралісів та характеристик циклу їх розвитку Штефан Корпель (Korpel’, 1995) розробив схему, яка в основному опирається на типи деструкції (або розпаду) деревини, як основний чинник зміни структури існуючого пралісу. В рамках трьох стадій розвитку він виділив різні фази, що залежать від швидкості процесів розпаду. Його підхід можна розглядати як основу для оцінки структурних характеристик пралісів помірної зони Європи.
Tags: лісоводство
Коментувати