Квітки в рослин цього роду бувають і фіолетові, і білі, і сині. Дзвоники карпатські, що цвітуть у травні — липні, ваблять око ясною голубизною.

Взагалі дзвоники в природі — не рідкість: на Землі їх до 300 видів. Лише на території нашої країни, переважно в помірно теплій зоні,— більше сотні. І все ж декотрі вже потрапили до Червоної книги: дзвоники ардонські — ендемік Північної Осетії, дзвоники Отрана — ендемік Західного Кавказу, дзвоники доломітові — ендемік центральної частини Північного Кавказу, дзвоники інгурські — ендемік Сванетії, дзвоники Комарова — ендемік району Новоросійська, дзвоники дивовижні — теж кавказький ендемік, дзвоники осетинські — ендемік Північної Осетії, дзвоники Скребніца — вірменський ендемік і, нарешті, дзвоники карпатські — рідкісний ендемічний вид Карпат.

Українську назву дзвоників, як і російську та латинську, пояснити дуже просто: вона виникла завдяки дзвоникоподібній формі віночка квітки.

Дзвоники карпатські (колокольчик карпатский) —

Campanula carpatica Jacq.

Родина: дзвоникові — Campanulaceae

Декотрі з описаних у Карпатах 15 видів дзвоників зустрічалися кожному з нас, а от щоб побачити дзвоники карпатські в природних умовах, обов’язково доведеться мандрувати по високогір’ю Карпат. Зустрічаються на скелях деяких вершин Чорногори, під горою Піп Іван Мармароський, а часом па виходах скель і в лісовій зоні, зокрема в долині потоку Квасний поблизу села Квасів.

Дзвоники карпатські надають перевагу вапняковим кам’янистим ґрунтам, де оселяються невеликими групками. Це багаторічні трав’янисті рослини з висхідними стеблами, у верхній частині майже безлистими, до 30—50 см заввишки. Прикореневі листки серцевидно-яйцевидні, з черешками, нерівномірно виїмчасто-зубчасті; стеблові — яйцевидно-серповидні, зарубчасто-зубчасті. Квітки поодинокі, досить великі — до 20—30 мм завдовжки. На ніч у погану погоду дзвіночки, захищаючи пилок від сирості, никнуть.

Частина ареалу дзвоників карпатських охороняється в Карпатському заповіднику, але як рідкісний ендемічний вид їх доцільно охороняти скрізь, де вони збереглися бодай найменшими групками.

Джерело: В.І.Комендар, П.М. Скунць, М.Ю.Гнатюк Зелені перлини Карпат. – Ужгород: Карпати, 1985.- 88с