Кипариси асоціюються в нашій уяві неодмінно з гарячим екзотичним півднем. А ми говоримо про Карпати з подекуди досить суворими кліматичними і взагалі природними умовами.

Тягнуться до півдня і ялівці — повноправні представники родини кипарисових. Серед них є дерева і кущі. Яловець звичайний добре освоїв також помірні широти нашої країни. Зустрічається в Карпатах, на Поліссі, на півночі Лісостепу в соснових, дубово-соснових і темнохвойних лісах, а також на відкритих піщаних і кам’янистих схилах. Загальне його поширення — Європа, Сибір, Середземномор’я, Північна Америка.

Цей вид ялівцю ми знаємо найбільше, бо його зрілі шишкоягоди мають цілющі властивості. До речі, їх охоче поїдають хворі тварини. Не тільки плоди, а й саме повітря в густих ялівечниках має лікувальну дію завдяки фітонцидам, які виділяє ця рослина. Не випадково в такі місця часто поспішають хворі тварини по лікарську допомогу. І видужують.

Лікувальною силою наділені не тільки плоди, а й гілки, корені. Можна б чимало говорити і про цінність ялівцевої деревини, смоли, навіть диму від спалювання гілок — словом, і в господарському використанні яловець звичайний — рослина особлива. Близький до ялівцю звичайного яловець сибірський, що зростає в горах Сибіру, Далекого Сходу, Середньої Азії, Казахстану і в Карпатах.

Деякі види ялівцю занесено до “Червоної книги СРСР”: яловець високий і яловець вонючий, що в нашій республіці зустрічаються лише в Криму, а також далекосхідні види — яловець твердий та яловець Саржента. Вчені схиляються до думки, що всі види лусколистих ялівців в тій чи іншій мірі потребують охорони, навіть ті з них, що нині мають ще широкі ареали. Цінувати лише ті види, які мають промислове значення, означало б проявити неприпустиму короткозорість у ставленні до природи. Окремі види ялівцю, що ростуть у посушливих районах (а ростуть вони повільно!) виконують там неоціненну водоохоронну роль, яку ніякими промисловими вигодами не відшкодувати. А в степах півдня європейської частини СРСР і Казахстану зарості ялівцю козачого просто незамінні в ландшафтах.

Яловець козачий (можжевельник казацкий) —

Juniperus sabina L.

Родина: кипарисові — Cupressaceae

He така він і рідкість на території нашої країни: росте в горах Криму, Кавказу, Південного Уралу, Казахстану, Алтаю. Можливо, про його охорону говорити рано? Погоджуємося, подекуди рано. Але в Карпатах, де яловець козачий трапляється лише на вапнякових скелях (урочища Велика і Мала Угольки, 790—840 м над р. м.), ця рослина потребує безсумнівної охорони як зникаючий вид.

Який же він із себе? Низькорослий сланкий кущ. Кора червонувато-сіра, гладенька. Молоді гілки темно-зелені з сильним різким запахом. Листки на молодих рослинах голковидні, м’які, неколючі; на дорослих — лускоподібні, загострені на кінцях, 1—2 мм завдовжки.

Рослина дводомна, 1—25 м заввишки. Цвіте у квітні — травні. Насіннєві шишки ягодоподібні, звисаючі, на коротких ніжках, буро-чорні.

Яловець козачий культивують у багатьох парках нашої республіки. Використовують як лікарську сировину. Та насамперед він цінний для нас як реліктовий вид — давній посланець великої родини кипарисових у високі Карпати.

Джерело: В.І.Комендар, П.М. Скунць, М.Ю.Гнатюк Зелені перлини Карпат. – Ужгород: Карпати, 1985.- 88с