З насіння клокички перистої добувають олію, за смаком схожу на олію фісташки, тому подекуди в Росії її називають лісовою фісташкою. Можна б її ще назвати лісовою капустою: в Закавказзі її бутони разом з молодими пагінцями квасили, як капусту, одержуючи так звані джонджолі.

На Кавказі і в Закавказзі ця рослина відома й нині. А ще поширена вона в південній частині Середньої Європи, в Середземномор’ї, Малій Азії. З фісташкою її зближує не тільки діалектна назва, а й належність до південних теплих районів.

Мова йде про клокичку перисту, поодинокі місцезнаходження якої на Україні є реліктовими залишками з доісторичних часів, коли клімат тут був значно тепліший. Трапляється вона рідко й розкидано в Карпатах, на Закарпатті, в західному та правобережному Лісостепу. Занесена до “Червоної книги СРСР”.

Родину клокичкових у нашій країні представляє ще клокичка колхідська, що росте в Західному та Центральному Закавказзі і теж занесена до “Червоної книги СРСР”.

Походження української назви клокички в літературі не пояснюється. Відомо тільки, що клокичкою називали дерев’яне калатальце, яке вішали худобі на шию, щоб та не загубилася. Корінь наукової назви роду неважко відшукати в грецькій мові: staphule — в перекладі китиця. Подарував цю назву рослині ще Пліній. Клокичка — дерево, а здебільшого кущ, заввишки до 5 м.

Клокичка периста (клекачка перистая) —

Staphylea pinnata L.

Родина: клокичкові — Staphyleaceae

Росте в широколистяних лісах — на узліссях, серед чагарників. Цвіте в травні — червні. Квітки зібрані в малорозгалужену волоть, пелюстки білі, зовні червонуваті.

І пониклі суцвіття білих квітів, і плоди — пухирчасто здуті коробочки — надають рослині декоративності. В культурі відома з XVI століття. Вирощується в ботанічних садах, парках, а на півдні — в лісових смугах як підлісок. Але для науки дуже важливо, щоб клокичка периста збереглася саме в дикому стані. Це можливо тільки при цілковитій забороні вирубування заростей, поодиноких екземплярів і навіть зривання плодів.

Джерело: В.І.Комендар, П.М. Скунць, М.Ю.Гнатюк Зелені перлини Карпат. – Ужгород: Карпати, 1985.- 88с