Тож ходімо в ліс — у його глибокі нетрі, під просвітлене шатро, на зелені, помережані різнобарв’ям квітів галявини. Ходім у його весну, ранню весну, коли ще тільки вчувається її подих, і кожна рослина й рослинка, причаївшись, жде своєї пори, щоб вибухнути зеленою силою назустріч сонцю.

Сміливо, але обережно вже в березні — квітні з-під снігу з’являються поодинокі пониклі квітки. Це зацвітає підсніжник — розвідник природи. Він — з родини амарилісових, тобто родич того красеня-нарциса, що в древніх греків породив легенду, точніше міф про закоханого в свою вроду юнака, який обернувся в квітку холодної краси. Родич того нарциса, що на Закарпатті дав назву цілій заповідній долині.

Та якщо нарцис — символ самозакоханості, підсніжник у народному сприйнятті став символом надії. Адже це не просто красива квітка, а провісник весни, пробудження природи від зимового сну.

Підсніжник породив у народі свою легенду. Коли Адам та Єва були вигнані з раю, на землі панував холод, падав сніг. Єва дуже змерзла. Щоб її втішити, подати надію на кращі часи, кілька сніжинок перетворилися у ніжні білі квітки підсніжника. Українську назву цієї рослини зайво пояснювати — вона говорить сама за себе. Щодо наукової — то вона в перекладі з давньогрецької означає “молочно-квітковий”.

На Україні відомі два види підсніжника: звичайний і складчастий. Останній з них росте в Гірському та Південному Криму. Щодо підсніжника звичайного, то він досить звичайно зустрічається в Карпатах і прилеглих районах, зрідка — в Лівобережному Лісостепу, розсіяно — у Правобережному. В нашій республіці проходить південно-східна межа ареалу цього виду.

Підсніжник звичайний (подснежник обыкновенный) —

Galanthus nivalis L.

Родина: амарилісові — Amaryllidaceae

У Карпатах підсніжник звичайний зростає в листяних лісах, по чагарниках, на галявинах. Це багаторічна цибулинна рослина, до 8—15 см заввишки, з продовгуватими ланцетовидними плоскими листками. Квітки тричленні, пониклі, в пазухах плівчастих приквітників. Квітконіс під час цвітіння вдвічі довший за листки. Рослина декоративна. її отруйні цибулини останнім часом з успіхом використовують для лікарських потреб. Вони містять алкалоїд галантамін, результативний при лікуванні складних невралгічних захворювань.

Перші квітки весни, а серед них підсніжник, найбільше терплять від самолюбивих рук і зникають подекуди безповоротно. Щоб зберегти їх від цілковитого винищення, недопустимо масово викопувати цибулини і, само собою, потрібне бережливе ставлення до ніжних провісників весни кожного з нас.

Своїми квітками дещо схожий на підсніжник ще один із провісників весни, якому судилося потрапити до “Червоної книги СРСР”,— білоцвіт весняний. Саме тому одна з його німецьких назв передається на українську мову як великий підсніжник. Образно звучить також інша його німецька назва, яка в перекладі означає “березневий келих”. А наукова назва роду пов’язана з давньогрецькими словами, що означають “білий” і “фіалка”: за білий колір квіток і фіалковий аромат. Щодо української літературної назви — пояснень вона не потребує. Зрозумілі й такі народні назви як скороспілка весняна, лісовий нарцис. Подекуди рослину називають жовткою: певно, ця назва виникла тому, що на пелюстках квіток є жовтувато-зелені плями, ніби кожна квіточка розмальована рукою вмілого майстра.

Білоцвіт весняний (белоцветник весенний) —

Leucojum vernum L.

Родина: амарилісові — Amaryllidaceae

Білоцвіт весняний — рослина невисока, до 35 см заввишки, з лінійними темно-зеленими, ніби полакованими прикореневими листками. Після того як остаточно розтане сніг, вона викидає квіткову стрілку з приквітковим листком на верхівці. З пазухи листка на квітконіжках звисають по одній-дві тендітних квіточки дзвонико-кулястої форми з шістьма сніжно-білими пелюстками. Пониклість і дзвоникоподібність квіток зумовлені потребою захистити органи розмноження — тичинки й маточки — від весняних дощів і сніговіїв.

Зустрічається білоцвіт весняний звичайно на Закарпатті, в Карпатах. Його природне середовище — вологі луки, лісові галявини, узлісся під наметом дерев. Причина зменшення його запасів — знову ж таки зривання квітів на букети, хоч цю рослину можна успішно розводити в парках і садах. До речі, цей ранній провісник весни на Закарпатті розквітає на початку березня, коли в Прикарпатті ще лежить сніг.

Невеликий рід білоцвіту нараховує тільки дев’ять видів, які поширені в Європі, Середземномор’ї, Малій Азії, Криму і на Кавказі. А в Радянському Союзі відомі всього-на-всього два види. Крім білоцвіту весняного, на вогких і болотистих луках на Закарпатті, в Гірському Криму і подекуди на півдні України трапляється ще білоцвіт літній.

Білоцвіт літній (белоцветник летний) —

Leucojum aestivum L.

Родина: амарилісові — Amaryllidaceae

Щоправда, літнім він названий не зовсім виправдано, бо зацвітає у квітні — травні. Цей вид має на квітконосному стеблі від двох до семи квіток, зібраних у зонтикоподібне суцвіття. Свіжі його цибулини дуже отруйні.

Причини зменшення запасів білоцвіту літнього — ті ж самі, що й білоцвіту весняного. Насолоджуватися ранньою красою квітів білоцвіту можна, не завдаючи помітної шкоди природі. Його стійкість до несприятливих умов, здатність до вегетативного розмноження справжні цінителі природи використовували здавна: білоцвіт відомий у культурі ще з XV століття. Ця рослина дуже легко розмножується цибулинами-дітками. Розростаючись, утворює цілі гнізда-букети. Добре приживається на пухкій, перегнійній, досить вологій землі. Можна розмножувати його і насінням, проте в такому разі першого цвітіння доведеться чекати шість-сім років.

Квітки білоцвіту можуть прикрасити не тільки парки, сади, а й кам’янисті гірки, береги водойм, лише не треба боятися праці заради краси, не треба красу від природи відбирати — нам під силу її примножувати.

Джерело: В.І.Комендар, П.М. Скунць, М.Ю.Гнатюк Зелені перлини Карпат. – Ужгород: Карпати, 1985.- 88с