Для вирощування одного покоління лісу – від появи самосіву чи посадки сіянців до отримання стиглого насадження – потрібен тривалий час. Залежно від деревної породи, грунтово-кліматичних умов, технічних вимог до сортиментів деревини, повинно минути від кількох десятків до 100 і більше років. Головні рубки у віці стиглості щороку здійснюються на відносно малій лісовій площі. А для забезпечення рівномірності користування деревиною потрібно вести господарство на великих територіях, де представлені лісостани різного віку. В експлуатаційній зоні лісів слід мати певні площі молодих, середньовічних та пристигаючих насаджень, що поступово досягають віку стиглості. На зрубах знову проводиться лісовідновлення.

Нормальним вважається рівномірний розподіл лісової площі на основні вікові групи. Проте в лісах області вікова структура насаджень порушена. У листяних лісах на молоді лісостани (до 40 років) припадає 31 % за площею, середньовікові становлять 38 %, пристигаючих всього близько 8 %. Серед хвойних порід молодники займають 40%, насадження середнього віку–28%, пристигаючі – 15 %. Такий розподіл зв’язаний з надмірними рубками в дорадянський період та в роки відбудови. Отже, у молодих лісах відповідно зосереджено й великі запаси деревини. Ці вікові групи дають найбільший приріст за масою не тільки через великі площі, але й тому, що інтенсивність приросту дерев з віком знижується.

Деревина молодих лісів – величезне природне багатство. По-перше, це той резерв, який, пристигаючи, поступово переходить у старші вікові групи і стає основою лісоексплуатації.

Догляд за лісом (рубки догляду) полягає в періодичному зменшенні густоти насаджень. Вилучаються дерева гірші за якістю, відсталі у рості, пошкоджені, небажаних порід, щоб поліпшити умови росту дерев, які залишаються. Головне значення рубок догляду – лісівниче, тобто підвищення якості та стійкості лісостанів, створення умов для посилення приросту кращої частини насадження. Тому рубки догляду також звуть «вихованням молодих лісів». Це найбільш тривала лісівнича робота. Починається вона від змикання молодняка й повторюється протягом життя одного покоління лісу 10–12 разів, закінчуючись у віці пристигання. Методи догляду зміняються зі збільшенням віку насаджень: у молодняках – це освітлення, прочистки, далі йдуть прорідження, прохідні рубки. Техніка й технологія цих робіт детально опрацьовані залежно від головної деревної породи, складу насадження (чисті, змішані), умов місцезростання тощо. Звичайно повноту лісостану не знижують менш ніж до 0,7. Отримання деревини при рубках догляду має назву проміжного користування лісом.

За існуючої вікової структури лісів проміжне користування становить близько половини всього обсягу деревини, що заготовляється в області. Обсяг вирубки в ліквідній деревині досягає щороку понад 800 тис. м3. Площа лісів, на яких щороку проводяться рубки догляду, становить у середньому 25–26 тис. га. Рівень використання деревини, що заготовляється в процесі рубок догляду за лісом,– понад 85 % і з року в рік збільшується.

Пошук шляхів більш повного використання всієї деревини від рубок догляду – важливий лісосировинний резерв. У цій справі привертає увагу глибока переробка маломірної деревини (хімічна). Крім того, частина молодих дерев при догляді за хвойними молодниками йде на новорічні ялинки, виготовлення хвойно-вітамінного борошна для тваринництва тощо. Способи, технологія і рівень механізації рубок догляду за лісом удосконалюються постійно.

Проблема підвищення продуктивності лісів – настійна вимога нашого часу. При цьому йдеться не лише про збільшення біологічної продуктивності лісових фітоценозів, у першу чергу, отримання максимальної кількості деревини, але й про поліпшення корисних функцій лісу, вплив його на навколишнє середовище. На Закарпатті з розвинутою деревообробною, меблевою і лісохімічною промисловістю та сприятливими кліматичними умовами саме такий комплексний підхід до використання лісів найбільш перспективний.

Для підвищення продуктивності лісів здійснюється чимало лісівничих заходів. Головним є раціональне використання лісових площ відповідно до їх ґрунтових та кліматичних умов. Виконано суцільне грунтово-типологічне обстеження території всіх лісокомбінатів області. Ці матеріали дають уяву про потенціальні продуктивні можливості кожної ділянки, отже, є основою для довготермінового планування у лісовому господарстві. Під час лісовпорядження виділено так звані еталонні – кращі насадження природного походження в різних умовах місцезростання. Вони є наочним прикладом продуктивних можливостей за певних лісорослинних умов, крім того мають лісонасіннєве значення. Тому площу еталонних лісостанів виключено з розрахунку головних рубок. Ними охоплено дубові, букові та хвойні насадження. Такі еталони виділено у кожному лісокомбінаті.

Тепер у карпатському лісівництві панує концепція підтримання та відтворення корінних типів лісу, власне – корінних типів деревостану, бо саме вони є конкретними об’єктами праці лісівника. Корінні типи – це рослинні угруповання, що складалися шляхом природного добору протягом тривалого періоду. Вони найбільш стійкі та продуктивні. Похідні типи деревостану, як правило, спрощеної форми, збіднені, за складом порід їх потрібно поступово замінити на корінні. Типологічні плани вказують площу корінних та похідних лісостанів кожного лісництва. Безумовно, це завдання буде успішно вирішуватися лісівниками області, і на місці похідних, здебільшого чистих, з’являться корінні змішані деревостани.

Напрям господарства на відтворення корінних типів враховується при лісокультурних роботах, проведенні догляду в молодниках тощо. Здійснюються також спеціальні реконструктивні роботи. Площі, зайняті породами другорядного значення (граб та інші, м’яколистяні) поступово замінюються на культури головних лісоутворювачів. За останні роки лісокомбінати здійснили реконструкцію малоцінних насаджень майже на всій площі наявних малоцінних молодників. Для отримання змішаних насаджень широко практикуються часткові лісокультури, при яких у чисті молодняки бука, хвойних порід тощо вводиться домішка цінних супутніх порід.

Резервом підвищення продуктивності є підтримання нормальної повноти насаджень. В достатньо вологих умовах Закарпаття доцільно вирощувати лісостани у зімкненому стані, з повнотою не нижче 0,7. Недостатня зімкненість, а також і надмірна густота ведуть до втрати приросту. Важлива роль у регулюванні повноти належить рубкам догляду.

Говорячи про розведення швидкоростучих та технічно цінних порід, слід зазначити, що такими породами, перш за все, вважаються наші головні лісоутворювачі. Це дуб звичайний та скельний, бук, ялина, ялиця. Справді, стиглі дерева звичайного дуба на кращих ділянках низинних дібров досягають у висоту 38 м, а ясена – до 40 м, є такі ж ділянки бучин. Не мають рівних собі за запасами деревини корінні ялинники. Найстаріші екземпляри ялиці в заповіднику на Чорногорі досягають понад 50 м заввишки. Для відтворення цих чудових властивостей карпатських деревних порід у наступних поколіннях лісу дуже важливою є належна організація лісонасіннєвої справи: збирання насіння тільки з кращих ділянок, використання на площах, що відповідають умовам місця заготівлі.

Кожна деревна порода повинна розводитися в зоні свого оптимуму, де вона стійка, здатна до високої продуктивності, дає якісну деревину. Адже відомо, що екологічні межі можливого зростання виду ширші, ніж його оптимальна зона. Наприклад, наявність у Карпатах деяких острівців природного зростання дуба на висотах понад 1000 м над рівнем моря не повинно орієнтувати господарство на поширення дубових культур до вказаних вертикальних меж. Ялина, висаджена у зоні бука, росте швидко, але нестійка, має м’яку деревину, погіршує грунтові умови. Визначення правильних позицій вирощування кожної породи має велике значення для продуктивності лісів.

До технічно цінних та швидкоростучих порід належать деякі інтродуковані деревні види. Вони теж посідають певне місце у лісовідновленні. Розведення модрини, псевдотсуги Манзіса, сосни Веймутова, дуба червоного, каштана їстівного тощо (звичайно, кожної з цих порід на відповідних місцях зростання) підвищує цінність та продуктивність лісів.

Взірцем служать деякі ділянки культур старшого віку, що мають високу продуктивність, чудово ростуть. Найбільш раціональним шляхом є вирощування інтродуцентів у змішаних лісостанах разом з аборигенними видами дерев. Не виключений проте і шлях створення окремих чистих ділянок плантаційних культур для одержання максимальної кількості біомаси за короткий строк.

Розрив між заготівлею лісу та залісенням зрубів, який раніше становив кілька років, тепер у лісах області ліквідовано. Лісопоновлення здійснюється на свіжих лісосіках, нерідко поточного року. Це не тільки запобігає втратам приросту, але й сприяє швидкому росту саджанців на грунтах, що зберігають кращі фізичні властивості. Проте якість лісокультурних робіт потребує поліпшення. У букових лісах, де проводяться поступові рубки, наступне покоління лісу виникає ще під наметом старого лісостану. З’ясовано також, що дерева бука після першого зрідження посилюють свій приріст. Розмір цього світлового приросту є додатковою перевагою поступових рубок.

У справі підвищення продуктивності лісів важливе значення мають лісозахисні заходи: боротьба з шкідливими комахами (листогризучими та стовбурними), профілактика грибних захворювань, охорона лісів від пошкоджень іншими біотехнічними факторами, пожежами тощо. Чималої шкоди здатні завдати молодникам також дикі тварини, якщо їх чисельність у певному районі перевищить допустиму норму. Лісозахист розглядається як важливий фактор підвищення продуктивності насаджень. Головним напрямом лісозахисту повинні стати своєчасні профілактичні заходи. В області працює спеціальна лабораторія по боротьбі з шкідниками та хворобами лісу, яка організовує й проводить необхідний комплекс лісозахисних робіт.

З розвитком промисловості, прокладанням шляхів, будівництвом нових трубопроводів, ліній електромереж, розширенням кар’єрів по добуванню будівельних матеріалів тощо, неминучим є вилучення певної частини лісової площі для цих потреб. Щороку якась, хоч і невелика відносно, частина земель держлісфонду передається під інше користування. Протиставити цьому процесу лісівники можуть лише залісення площ, що, в свою чергу, надходять до держлісфонду від інших користувачів. Це непридатні для сільського господарства еродовані землі, кам’янисті схили, відпрацьовані кар’єри. Так, Мукачівський лісокомбінат уже проводить вдале залісення на використаних площах андезитового кар’єру біля с. Шелестова. У Тячівському районі значна площа молодих лісів посаджена на берегах водосховища Теребле-Ріцької ГЕС. За останні 10 років до держлісфонду області прийнято від інших землекористувачів понад 10 тис. га земель, призначених під залісення. Тут створюються лісопосадки з різних порід, у тому числі каштана їстівного (Кленовецьке лісництво), горіхові гаї, плантації аронії та обліпихи тощо. Як результат, вкрита лісом площа не зменшилася, а, навпаки, зросла. Для більшості прийнятих площ залісення є найбільш раціональним шляхом їх використання.

Загальному підвищенню ефективності лісогосподарського виробництва служить організація побічних користувань: розвиток бджільництва, збирання у лісах дикорослих лікарських рослин, заготівля грибів, ягід, горіхів, іншої недеревинної продукції. Важливим завданням закарпатських лісівників є також підвищення рентабельності мисливського господарства. Чисельність дичини значно зросла, проте прибуток від цієї галузі поки що не покриває витрат на біотехнічні заходи. Наявність великої мережі гірських потоків – основа для розвитку форелевого господарства тощо. Звичайно, всі роботи по побічному користуванню повинні проводитися так, щоб лісові й природі взагалі, не завдавалося відчутної шкоди. Особливо це стосується збирання лікарської сировини.

Лісівники області енергійно взялися за організацію рекреаційних пунктів у зелених зонах, уздовж автошляхів та інших улюблених місць відпочинку трудящих на лоні природи. Ці роботи навколо Ужгорода, Мукачева, курортної зони Сваляви здійснюються за спеціально розробленими генеральними схемами рекреаційного благоустрою лісів.

Джерело: Природні багатства Закарпаття. Ужгород: Карпати, 1987

Tags: ліс, лісовідновлення