Серед неметалічних корисних копалин найбільше поширення мають родовища солі, високометаморфізовані (метаантрацитові) вуглисті утворення, рудопрояви бариту, фосфати, цеоліти, перліти, самоцвіти, облицювальні камені та будівельні матеріали.

Сіль. На Закарпатті виявлено понад 30 пунктів солепроявів. Серед них розрізняють стовпоподібні й лінзоподібні морфологічні типи. До першого з них відносяться Солотвинське, Тереблянське, Олександрівське, Данилівське, Боронявське й Округлівське родовища. Лінзоподібний тип представлений невеликими соляними тілами, що зустрічаються в околицях Нересниці, Новоселиці, Ганичів, Солоного та інших.

Геологорозвідувальні роботи проводились на Солотвинському і Тереблянському родовищах. Видобуток солі здійснюється тільки на Солотвинському родовищі. Воно пов’язане з брахіантиклінальною структурою, що ускладнена соляним штоком грушевидної форми завдовжки 1800 м, завширшки – до 760 м. У будові родовища беруть участь відклади тереблянської і солотвинської світ неогену та четвертинні відклади. Тереблянська світа – це потужна галогенно-глиниста товща. Розкрита потужність світи – 1010 м, а потужність солі в ній – 400–600 м. Сіль переважно дрібно- й середньозерниста, забруднена глинистим матеріалом.

На Солотвинському родовищі розробляється 5 різновидностей солей: сіль біла, чиста середньо- й дрібнозерниста, що вміщує незначну кількість домішок і характеризується високою якістю – екстра і вищий сорти; сіль світла й димчаста, злегка забруднена тонкодисперсними глинистими домішками, якість її – І і II сорти; сіль сіра, слабо забруднена глинистим матеріалом, вміщує дрібні включення ангідриту, відноситься до II і III сортів; сіль землиста, темно-сіра, суттєво забруднена глинистим матеріалом; за якістю некондиційна, рідше III сорту; глинисто-соляна брекчія.

Запаси кам’яної солі на Солотвинському родовищі великі. Вони визначаються за категоріями В+С1 для сортів І – 32526,6; II – 316046,4; III – 348573,2 тис. т. Видобуток солі на Закарпатті здійснювався ще в бронзовий вік. У 1913 році лише по Солотвинському руднику він становив 50,9 тис. т. Пізніше видобуток поступово нарощувався (1970 – 450,6; 1980 – 837,8 тис. т). Є реальні можливості і планується довести видобуток харчової солі, в основному за рахунок II і І сортів, до І млн. т на рік.)

Тереблянське родовище солі розроблялось в кінці XVIII – на початку XIX ст. Зараз воно на консервації. Це родовище приурочене до склепінної частини Данило-Тереблянської антиклінальної структури і пов’язане з тереблянським соляним штоком. Запаси солі на родовищі значні. Підрахунки лише по одній ділянці до абсолютної відмітки 230 м по категоріях А2 + В + С1 + С2 показали, що запаси солі становлять 1395328 тис. т. Однак якість солі тут дуже непостійна, тому видобуток її шахтним способом нераціональний.

Високометаморфізовані вуглисті (метаантрацитові) утворення значно розповсюджені серед порід Марамороського масиву. Найбільше їх виявлено в околицях Ділового і верхів’ях потоку Кузі. Метаморфічний комплекс, з яким пов’язані метаантрацити, складений переважно сланцями, а також гнейсами, амфіболітами, кварцитами і мармурами. Метаантрацити зустрічаються майже у всіх різновидностях порід комплексу. Вони представлені тонкими прошарками і лінзами, товщина яких не перевищує 1-1,5 см, гніздами діаметром 10–20 см і тонкорозпиленою домішкою в сланцях і мармурах. Вміст вуглистої речовини в породах подекуди сягає 10-15 %.

За своїми властивостями метаантрацити наближаються до прихованокристалічного аморфного графіту і, можливо, в майбутньому найдуть промислове застосування.

Барити і фосфати. Барити – це сірчанокислі сполуки барію, що утворилися в результаті гідротермальних процесів. Вони використовуються для виготовлення білих фарб, одержання солей барію, в гумовій і паперовій промисловості. На Закарпатті баритова мінералізація розвинена в межах Берегівського, Біганського, менше Вишківського і Рахівського рудних полів. На Берегівському рудному полі баритові рудопроводи зустрічаються у вигляді дрібних друз кристалів на стінках пустот в кавернозному ріолітовому туфі. Розмір кристалів до 1,5 см. У каолінізованому туфі барит зустрічається у вигляді гнізд, утворює невеликі жили і штокверкові зони. Вони складені прихованокристалічним агрегатом. Барит асоціює з кварцом, каолінітом, сульфідами й гідрослюдами. В поліметалічних рудних зонах барит спостерігається у вигляді тонких жил, у пустотах – невеликі друзи кристалів.

На Біганському рудному полі баритові руди складають верхню частину рудних тіл. Головні мінерали руд-барит, кварц і глинисті. Переважають руди з рівномірно-зернистим, подекуди крупнозернистим баритом. Проміжки між кристалами бариту заповнені тонкозернистим кварцом, алунітом, каолінітом, серицитом і гідроокисом заліза. Вміст сульфату барію в баритових рудах у верхній частині рудних тіл від кількох до 80 %, в середньому близько 40 %.

Баритова мінералізація широко розповсюджена на Вишківському рудному полі. Тут барит асоціює з рудними мінералами, виповнює кварц-карбонат-баритові жили, локалізується в зоні брекчій, що перетинають інтрузії гранодіорит-порфіру і кварцового діорит-порфіру. В монокварциті виявлене виділення крупнотаблитчастого бариту у вигляді вкрапленості, жил і гнізд.

На Рахівщині рудопрояви бариту пов’язані головним чином з метаморфічними породами. Вони зустрічаються у вигляді баритових, кварц-баритових і кварц-барит-карбонатних утворень. Невеликі скупчення бариту спостерігаються в басейні Великої і Малої Угольки на контакті ультраосновних порід з юрськими вапняками. Баритова мінералізація супроводжується сульфідами. На потоці Малий Розис серед слюдисто-хлоритових сланців виявлено пошарове кварц-баритове тіло завдовжки 0,3 м при вмісті бариту 63,3 %. Проведені на цій ділянці спеціальні роботи по розшуку промислових покладів баритів поки що не увінчались успіхом.

Фосфати є солями фосфорної, ванадієвої і миш’якової кислот. Це переважно екзогенні мінерали. Вони є сировиною для виготовлення добрив. Фосфати зустрічаються в Марамороській і Пенінській зонах Карпат. У межах цих зон, крім двох незначних родовищ фосфоритів в районі Кобилецької Поляни і потоку Кузя, встановлено підвищений вміст фосфору в доломітах середнього тріасу (потік Малий Розис, гора Соймул), вапняках верхньої юри (околиці Приборжавського, Сваляви, Перечина), а також в експлозивних брекчіях крейдового віку (потік В. Берлебаш). В інших районах гірської зони, що складені крейдовим ,і палеогеновим флішем, підвищений вміст фосфору відзначається тільки у невеликих конкреціях.

Цеоліти – це водні алюмосилікати кальцію, натрію і калію. Вони є продуктом діагенетичних гідротермальних змін осадочно-вулканогенних порід кислого складу. Зустрічаються на Берегівському (натроліт і гарматом), Вишківському (натроліт) рудних полях, Вигорлат-Гутинській гряді (десмін і шабазит), а також у басейнах річок Шопурки, Косовки, Тростянця (ломоніт і тамсоніт). Однак найважливіше значення мають Сокирницьке родовище клиноптилоліту та великі поклади морденіту біля сіл Липча і Водиця. Враховуючи, що цеоліти є дуже ефективними сорбентами, вони мають велику перспективу використання в промисловості й сільському господарстві та охороні навколишнього середовища.

На Закарпатті перліти мають значне поширення. Давно відомим районом перлітової сировини є Берегівське горбогір’я. Тут виявлені родовища світло-сірих, темно-сірих, чорних з різними відтінками обсидіанового типу перлітів і типових перлітів. Запаси перлітів на Закарпатті дозволяють налагодити виробництво надлегких матеріалів та виробів на їх основі.

Самоцвіти представлені гірським кришталем, відомим під назвою марамороських діамантів. Виявлені вони серед флішевих утворень в околицях Кобилецької Поляни, Підполоззя та в інших місцях. Знайдено ряд невеликих родовищ в алювіальних відкладах річок Ріки в Репинному, Вечі у Волівці, Славки у Верхніх Воротах. Діаманти переважно безколірні, рідко зустрічаються кристали з коричневим або сірим відтінками. Одиничні кристали добре огранені, з двома головками. Розміри кристалів від 1 до 12 мм. Рідко зустрічаються розміром 15–30 мм. Габітус їх призматичний і біпірамідальний. Марамороські діаманти мають високі декоративні якості.

Джерело: Природні багатства Закарпаття. Ужгород: Карпати, 1987

Tags: геологія, надра