Закарпаття розташоване на південному схилі альпійської геосинклінальної області Карпат і характеризується складною геологічною будовою. В його межах з північного сходу на південний захід виділяють Кросненську, Чорногірську, Поркулецьку, Дуклянську, Магурську і Рахівську структурно-фаціальні зони – Зовнішні Карпати; Марамороський кристалічний масив, Марамороську і Пенінську стрімчакові зони – проміжну ланку між Зовнішніми і Внутрішніми Карпатами; Мукачівську і Солотвинську улоговини з накладеною на них Вигорлат-Гутинською вулканічною грядою – Закарпатський внутрішній прогин. До останнього з півдня прилягає Паннонський серединний масив. Ці структурні елементи відрізняються один від одного особливостями поширення в них різних типів гірських порід, морфологією та часом формування складчастих і розривних тектонічних порушень, корисними копалинами і формами рельєфу.

Стратиграфія. На Закарпатті поширені осадочні, магматичні утворення, від верхньопротерозойських до четвертинних.

Найдавніші гірські породи складають Марамороський кристалічний масив і представлені білопотоцькою і діловецькою світами. Білопотоцьку світу відносять до верхнього протерозою – нижнього палеозою. Вона складена гнейсами і кристалічними сланцями. Потужність світи перевищує 600 м. Відклади діловецької світи, що належать до рифею – нижнього палеозою, представлені головним чином карбонатно-сланцевими метаморфічними породами, які утворилися в результаті перекристалізації піщано-глинистих і карбонатних, а також основних магматичних порід та їх туфів. У складі цієї світи трапляються потужні горизонти темно-сірих мармуризованих вапняків. Потужність світи близько 1 км.

Кам’яновугільна система представлена кварцитоподібними й філітоподібними сланцями, філітами, кварцитами, конгломератами та пісковиками. Закінчується розріз чергуванням пісковиків і сланців, серед яких зустрічаються кластолави й андезитові туфи. Загальна потужність кам’яновугільних відкладів близько 500 м.

Пермська система, відклади якої виходять на поверхню в Рахівських горах, складена в нижній частині розрізу – конгломератами, пісковиками й алевролітами; в середній – туфітовими пісковиками й конгломератами, а також кластолавами; у верхній – аргілітами і гіпсоносними аргілітами, сумарною потужністю до 280 м.

Тріасова система виявлена кузинською світою, яка складена доломітами, кварцитами та філітами. До тріасу належать також сірі та строкатоколірні переважно карбонатні породи, які подекуди виходять на поверхню у Марамороському масиві. У зоні Пенінських стрімчаків до тріасу належать пудінгові конгломерати та гравеліти. Вони утворюють ізольовані стрімчаки у смузі крейдових відкладів.

Відклади юрської системи зустрічаються у всіх тектонічних зонах Закарпаття. Утворення переважно нижньої та верхньої юри виявлено в Марамороському масиві. Крім карбонатних порід, є аргіліти, алевроліти, пісковики, конгломерати та горизонти туфів, радіоляритів, яшм і лав основного складу. Розріз верхньої юри закінчує карбонатно-вулканогенна товща потужністю 800 м. Найповніший розріз юрських відкладів відомий у зоні Пенінських стрімчаків. Нижній і середній відділи юри тут представлені сірою теригенно-карбонатною товщею, а верхній відділ складають кремові та рожеві масивні кристалічні вапняки.

Крейдова система на Закарпатті представлена трьома різними типами відкладів. У Закарпатському прогині до крейди відносять теригенно-карбонатну флішоїдного типу товщу, складену чорними аргілітами, алевролітами, пісковиками, мертелями й вапняками. Потужність цієї товщі сягає кількох сотень метрів. Вона бере участь у будові фундаменту прогину і розкрита свердловинами на площах Тереблі, Сокирниці й ін.

У зоні Пенінських стрімчаків крейдові відклади мають малу потужність і розділяються на три пачки. Нижня – складена білими тонкошаруватими вапняками з прошарками кременів; середня – виявлена зеленими та сірими мертелями, інколи з горизонтами строкатого забарвлення і вапнистими мертелями; верхня – утворена чорними мергелями. які у верхній частині розрізу змінюються нашаруванням порід флішоїдного типу невеликої потужності. Розріз крейди Марамороського масиву представлений соймульською світою. Вона починається трансгресивним комплексом, складеним базальним горизонтом, який залягає різко незгідно на всіх давніших утвореннях. Далі слідують конгломерати, пісковики та темно-сірі алевроліти. Потужність світи близько 100 м. Соймульська світа перекривається строкато забарвленими мергелями, що нормально залягають на ній, утворюючи пухівську світу.

Третій тип крейдових відкладів Закарпаття становлять флішові утворення. Найдавніші серед них – це кілометрова товща темно-сірого флішу, складеного топкими прошарками пісковиків, мергелів і аргілітів (рахівська світа). Більш зовнішнє положення, порівняно з рахівською світою, займають сірі теригенні тонкоритмічні відклади білотисийської світи. Над ними залягають чорні аргіліти та піщані ритмічні кварцитоподібні відклади шипотської світи. До альбу відносять і кілометрову товщу масивно-верствуватих сірих пісковиків буркутської світи, що вінчають розріз гори Петрос і переривчастою смугою тягнуться аж до р. Уж. Повсюдне поширення має малопотужний строкатий горизонт аргілітів, мергелів, а також підпорядкованих їм алевролітів і пісковиків поркулецької світи. Вони змінюються піщано-глинистими осадками яловичорської світи. Завершується розріз крейди потужними сірими масивно-верствуватими пісковиками чорноголовської світи, верхня частина якої ділянками належить вже до палеогену.

Палеогенова система у Закарпатському прогині представлена флішоїдною теригенною товщею вульшавської світи, яка поширена в крайній північно-західній частині прогину. Еоцен зони Пенінських стрімчаків виявлений типовою флішевою вільхівчицькою світою, що залягає на крейдових породах. Палеоген у зоні Марамороських стрімчаків складений двома світами. Нижня тричленна метовська світа представлена конгломератами, пісковиками і строкатими мергельноглинистими породами. Верхня – лузька світа виявлена чорними аргілітами та мергелями. У більш внутрішній (Монастирецькій) підзоні Марамороських стрімчаків палеогенові відклади мають інший вигляд. Нижня – шопурська світа строката, тонкоритмічна з рідкими пачками пісковиків. Потужність її близько 1 км. На ній нормально залягає верхня – драгівська світа потужних пісковиків з окремими горизонтами зеленувато-сірого тонкоритмічного флішу. Потужність драгівської світи також близько 1 км. На Марамороському масиві палеогенова великобанська світа складена конгломератами і строкатими алевролітами, які змінюються глинистою товщею олігоцену. У Поркулецькому та Дуклянському покривах палеоген починається чорноголовськими пісковиками. Над ними залягають строкаті пісковики еоцену і темноколірні аргіліти і мергелі дусинської світи олігоцену. Закінчується розріз маловиженськими пісковиками. У Кросненській зоні олігоцен представлений сірим флішем кросненської світи.

Неогенова система складена моласовим комплексом порід, що знаменує новий, орогенний етап розвитку Карпат. Породи цього комплексу поширені тільки у Закарпатському прогині. В основі залягають сірі карбонатні пісковики, що належать до бурдигалу. Їх змінюють різногалечні конгломерати з червоним і сірим цементом. Вище залягають зеленувато-сірі новоселицькі туфи з прошарками туфітів, аргілітів і мергелів. Потужність конгломератів до 100 м. Вони належать до гельвету. Товщина туфів до 700 м, їх вік – тортон. Крім новоселицьких туфів, до тортону належать також потужна товща глинистих порід з прошарками пісковиків і туфів. У нижній частині цієї товщі, серед глин, залягають пласти кам’яної солі значної потужності (тереблянська світа), у верхній – частіше трапляються прошарки туфів, пісковиків і конгломератів. Загальна потужність тортонських відкладів не менше 2–2,5 км. Відклади сармата складені в нижній частині розрізу переважно глинами, алевритами й пісковиками, у верхній – глинами. їх потужність до 1 км.

Наступний стратиграфічний комплекс – паннон, що включає відклади верхнього сармата, меотису і понту. Вони виявлені головним чином глинами, подекуди приєднуються андезити, туфи й туфіти.

Для верхнього пліоцену характерне нагромадження потужних вулканогенних і континентальних вугленосних відкладів. Причому ділянками різко переважають вулканогенні продукти значної потужності, в інших – важливого значення у розрізах набувають континентальні осадки, що перешаровуються з вулканічними породами. Потужність цих осадків на окремих ділянках досягає багатьох сотень метрів. До пліоцену відносять також різноманітний за будовою вулканічний комплекс Вигорлат-Гутинської гряди, складений андезитами, андезито-базальтами, ліпаритами та їх туфами.

На Закарпатті розповсюджені і мають складну будову антропогенові відклади. В Мукачівській улоговині вони представлені чопською і мінайською світами. Чопська світа виявлена глинами, алевролітами, пісковиками, пісками й галечниками. Інколи зустрічаються туфи й лігніти. Потужність світи 60–200 м. Мінайська світа складена валунно-гравійно-галечниковими і піщаними відкладами потужністю до 100 м. По периферії Мукачівської западини поширена копанська світа, що виявлена валунно-галечниковими утвореннями внизу і глинисто-суглинистими вгорі. її потужність перевищує 100 м. У Солотвинській улоговині четвертинні відклади беруть участь у будові різновікових річкових терас. Вони складені валунно-галечним матеріалом і перекриваються субаеральними утвореннями. В гірській частині Закарпаття зустрічаються льодовикові відклади і різноманітні схилові нагромадження.

В геологічній історії Закарпаття важлива роль магматизму й метаморфізму. З цими процесами пов’язано утворення не лише різних типів гірських порід, але й ряду родовищ і рудопроявів корисних копалин. Найдавніші магматичні утворення Закарпаття виявлено в Марамороському масиві. Тут вони представлені основними інтрузивними породами, локалізованими у вигляді пластових покладів, а також тіл дайко- і штокоподібної форми в білопотоцькому верхньопротерозойському комплексі.

Про значний прояв магматизму в палеозойський час свідчать реліктові основні та кислі ефузивні породи, що утворюють невеликі включення січних пошарових жил, дайки і штокоподібні тіла в діловецькому комплексі. Продукти вулканізму пізнього палеозою представлені кластолавами, а також їх уламками середнього й основного складу (карбон) і класто- та туфолавами кислого складу, а також туфогенними пісковиками (перм.).

У ранній юрі відзначаються потужні виливи спілітів і близьких до них порід. Пізньоюрський-ранньокрейдовий вулканізм основного ряду проявився по зовнішній периферії Марамороського масиву в межах зони Марамороських стрімчаків. Трапляються основні ефузивні породи по зовнішньому краю Рахівського покриву. Ранньо-крейдові діабазові норфіріти, спіліти, туфолави і породи основного складу відомі серед палеогенових відкладів зони Марамороських стрімчаків.

Найпоширеніші на Закарпатті вулканічні утворення неогену. Це ріоліт-дацитові туфи новоселицької світи, які поширені на значній території Закарпатського прогину. Потужну Вигорлат-Гутинську гряду будують стратифіковані магматичні утворення трьох світ. Нижню з них (перечинську) складають видозмінені андезитобазальти, поширені на заході. Середню – гутинську – утворюють туфи. Верхню – бужорську – крупнопорфірові андезити и базальти.

З найдавнішою геологічною історією Закарпаття пов’язаний регіональний метаморфізм порід, що складають фундамент Карпат. Виділяється два древніх цикли метаморфізму. З першим (540 млн. років) пов’язується перекристалізація порід білопотоцького комплексу, з другим (300–330 млн. років) – зміни порід діловецького комплексу. Рахують, що метаморфізм порід білопотоцького комплексу відбувався при тисках 600–300 МПа і температурах 450– 665 °С. Перекристалізація порід діловецького комплексу відбувалася при нижчих тисках і нижчих температурах. В породах чохла виявлені локальні прояви динамотермального метаморфізму.

Тектоніка. У межах Закарпаття, починаючи з головного карпатського вододілу і далі на південний захід, простежуються такі структурні одиниці:

Кросненська зона, що характеризується розвитком вузьких стиснутих кілевидних антиклінальних складок, розділених широкими синкліналями. Часто ядра антикліналей порушені розривами, які круто спадають і обумовлюють лускувату будову зони.

Чорногірський покрив заходить на територію Закарпатської області своєю крайньою північно-західною частиною. Для внутрішньої (Яловичорської) підзони Чорногірського покриву властивий розвиток дуже дрібних і вузьких лусок, а зовнішня (Скупівська) підзона – це монокліналь.

Поркулецький покрив є найкрупнішою структурною одиницею південного схилу Українських Карпат. Її покривна будова виразно простежується по Петроському тектонічному напівостанцеві, що свідчить про насування покриву на північ. Фронтальна частина цього покриву трасується тектонічними відторженцями карбонатних порід, поєднаних з ефузивами. Східна частина покриву (Білотисянська ділянка) характеризується загальним підняттям, і в її межах відслонюються лише крейдові породи, а в будові більш західної частини покриву (Тур’єполянська і Чорноголовська ділянки) широко представлені палеогенові товщі, включаючи й олігоцен.

Дуклянський покрив характеризується розвитком крупних повалених в північно-східному напрямку антиклінальних складок, що часто переходять у круті луски. Магурський покрив поширюється на Закарпаття із ЧССР і в долині Латориці виклинюється. Палеогенові відклади тут утворюють декілька лусок.

Рахівський покрив простягається від Боржави до кордону з СРР. Він складений нижньокрейдовими відкладами рахівської світи.

Марамороський масив має також покривну будову. Однак на відміну від флішевих Карпат, де поширені покриви чохла, тут поширені покриви фундаменту. В межах масиву виділяються Білопотоцький і Діловецький покриви.

Зона Марамороських стрімчаків, хоча й невелика за площею, однак має складну будову. В її межах виділяються дві підзони. Зовнішня, або Вежанська підзона має загальну структуру горстоподібної монокліналі з переміщенням порід, що її складають, на північ. Внутрішня, або Монастирецька, підзона – складна крупна монокліналь, що занурена під зону стрімчаків.

Зона Пенінських стрімчаків рахується гігантською зоною змикання і розглядається як природна межа між Зовнішніми і Внутрішніми Карпатами. У напрямку на північний схід вона насунута на Магурську й Марамороську структурні одиниці, на південному заході перекривається неогеновими відкладами, що залягають трансгресивно.

Закарпатський внутрішній прогин характеризується поздовжньою тектонічною зональністю. З північного сходу на південний захід тут виділяють Крайову, Центральну й Припаннонську зони. Крайова зона має моноклінальну будову з нахилом шарів до центру прогину. Центральна зона – нечітко виражена синкліналь. У вісьовій частині Центральної зони простежуються соляні куполи й брахіантиклінальні складки. Найбільша з них Тереблянська. Деякі соляні структури виражені в рельєфі, а на окремі з них соленосні відклади виходять безпосередньо на поверхню (смт. Солотвина). Припаннонська зона морфологічно виражена Берегівським горбогір’ям. До неї приурочені ефузивні й інтрузивні неогенові вулканічні утворення. Зона має горстоподібний характер, а розломи, що її обмежують, древнє закладання і тривалий розвиток. Слід відзначити, що в структурному плані Закарпатського прогину також дуже виразно виділяються дві крупні депресії: Мукачівська й Солотвинська. Вони розділені поперечним розломом.

З південного заходу Припаннонська зона межує з обширним Паннонським серединним масивом.

Історія геологічного розвитку. В геологічній історії Закарпаття виділяють байкальський, каледонський, герцинський і альпійський цикли розвитку.

Протягом найдавнішого байкальського циклу розвитку (1000– 550 млн. років тому) на території сучасного Закарпаття існував морський геосинклінальний басейн, у якому нагромаджувались піщано-глинисті породи з невеликою домішкою вулканогенних утворень (білопотоцька світа). В заключну фазу циклу ці породи були сфалдовані, а територія піднята й осушена.

Каледонський цикл продовжувався від кембрію до силуру, тобто від 550 до 400 млн. років тому. На початку циклу виник прогин, у якому нагромаджувались потужні піщано-глинисті й вулканогенні породи (діловецька світа). Під кінець циклу геосинклінальний режим змінився орогенним. Породи були зім’яті в складки, територія осушена, а північно-східніше Закарпаття виник гірський кряж.

Герцинський цикл тривав від початку девону до пермі (400– 230 млн. років тому). До початку середнього девону гірський кряж, що виник у попередньому циклі, був денудований. Вся територія включилась в прогинання. Утворився обширний морський басейн, у якому відкладались піщано-алеврітові й глинисті породи, а також вулканогенні утворення. В кам’яновугільному періоді тут проходить інтенсивне складкоутворення, метаморфізм і гранітизація. На місці прогину росте гірська споруда.

Таким чином на території Закарпаття в проміжку часу 1000– 230 млн. років тому тричі повторювались умови, за яких спочатку утворювався прогин – трог, у якому нагромаджувались потужні товщі морських осадків, проходила складчастість, територія піднімалась і осушувалась, а гори, або підняті ділянки, що утворювались на місці прогину, руйнувались. Тому земна кора на Закарпатті, де в тріасі почала формуватись нова структура Карпат, була неоднорідною і включала елементи байкальського, каледонського й герцинського циклів тектогенезу.

Альпійський цикл тектонічної еволюції Карпат, протягом якого була сформована сучасна структура і рельєф гір, розпочався у ранньому тріасі, тобто 230 млн. років тому, і продовжується ще й тепер. Він поділяється на чотири періоди: рифтовий, океанічний, перехідний і орогенний.

Рифтовий період пов’язується з тріасом. Він продовжувався 25– 30 млн. років. Спочатку відзначається незначне опускання і нагромадження піщано-глинистих і карбонатних осадків, пізніше, але ще в середньому тріасі, тектонічна активність посилюється. В умовах спредінга (розтягування) виникає рифтова зона на зразок рифту Червоного моря. Формується земна кора океанічного типу.

Океанічний період припадає на юру. Він продовжувався 55– 60 млн. років. Повсюдно океанічний період проходив в умовах спредінга, що закінчився не раніше нижньої крейди, тобто 100 млн. років тому. Ширина прогину, що сформувався на океанічній корі, мабуть, не перевищувала 100 км.

Перехідний період охоплює крейду й палеоген. Він почався 120– 110 млн. років тому і продовжувався 80–90 млн. років. В цьому періоді умови спредінга або розширення, змінюються субдукцією, тобто стискуванням, під час якого на Закарпатті виникає зона Беньйофа з утворенням над нею вулканічних дуг. Басейни осадконагромадження скорочуються. Формуються покривні структури Марамороського масиву. Північніше утворюються окраїнні моря, в яких починають нагромаджуватися осадки флішу.

На території сучасного Закарпатського прогину, Пенінської та Марамороської зон, а також Марамороському масиві утворення флішу почалося пізніше: в Закарпатському прогині в кінці ранньої крейди, в Пенінській і Марамороській стрімчакових зонах – на початку еоцену, а на Марамороському масиві – лише в середині еоцену. У крейді і палеогені в гірській частині Закарпаття відбуваються складні тектонічні процеси, що приводять до складчастості і надсувоутворення.

Орогенний період почався на межі палеогену й неогену, тобто 23 млн. років тому, і продовжується ще й тепер. Він викликаний зближенням двох крупних і жорстких блоків земної кори: Паннонської мікроплити з південного заходу і Євразіатської літосферної плити з північного сходу. Це зближення призвело до витискування нагромаджених раніше осадків, остаточного оформлення сучасної внутрішньої структури гір, а також створення інтенсивно і глибоко розчленованого гірського рельєфу. Процес відбувався стадійно. Виділяється три стадії: ранньо-, середньо- й пізньоорогенна.

Ранньоорогенна стадія продовжувалась 7–8 млн. років. У цей час відбулася загальна інверсія тектонічного режиму, в результаті чого Карпати перетворились із області прогинання й нагромадження осадків в область піднять і розмиву. На периферійних ділянках закладаються прогини, в яких відбувається акумуляція осадків, що зносяться ріками із піднятої суші. Підняття карпатської суші спочатку були повільними, далі посилюються. Проходить загальнокарпатська фаза складчастості, що привела до формування складних покривних структур. Після складчастості інтенсивність тектонічних рухів знижується. Денудаційні процеси енергійно руйнують підняту карпатську сушу. Утворюється Полонинська поверхня вирівнювання.

Середньоорогенна стадія охоплює тортон – паннон. Вона продовжувалась близько 6 млн. років. Початок стадії знаменується новими активними підняттями карпатської суші. Нові опускання й зміщення басейну осадконагромадження в напрямку Карпат спостерігаються в Закарпатському прогині. Активно проявили себе і складчасті тектонічні рухи, що привели до утворення крупних насувів. Посилились також і вулканічні процеси. Однак, починаючи з другої половини стадії, тектонічні рухи вигасають. Панує інтенсивна денудація. Під кінець стадії відмічається повне зникнення морських умов седиментації в Закарпатському прогині і утворення Бескидської поверхні вирівнювання в Карпатах.

Пізньоорогенна стадія найкоротша. Вона почалась у верхньому пліоцені (3,5 млн. років тому) і ще не завершилась. Почалась стадія різкою активізацією висхідних рухів. Підняттями були охоплені не лише Карпати. Втягується в підняття Солотвинська улоговина і тільки Мукачівська і надалі відстає у підняттях. Остаточно формується Вигорлат-Гутинська вулканічна гряда. З часом темп піднять наростає. І якщо на початку стадії ще можна припустити, що у формуванні придолинних поверхонь вирівнювання поряд з ерозією важливе значення належало і іншим денудаційним процесам, то в антропогені помітно переважає ерозія. Це приводить до утворення тільки вузьких смужок терас на схилах річкових долин.

Слід також відзначити, що формування рельєфу Закарпаття відбувалося під впливом різких змін кліматичних умов. Про це найяскравіше свідчать сліди древнього зледеніння на Свидовці, Чорногорі й інших гірських масивах, що характеризуються високогірним рельєфом.

Джерело: Природні багатства Закарпаття. Ужгород: Карпати, 1987

Tags: геологія