Валеріана лікарська (Valeriana officinalis L.). Російська назва — валерьяна лекарственная; місцева — авер’ян, бедренець, бидрець, болячник, булдир’ян, булуголова, булюголова, вадріян, варер’ян, варагушня, відкасник, грудовка, делян, делянзілля, домобильник, зілля болячкове, зілля чортове, зоря лісна, канфора, каташник, кашир, козелок, козлик, козляк, коріння трясовичне, корінь очний, корінь лихорадочний, кумплига, лавер’ян, ладан кошачий, лихоманник, маріян, мар’ян, мар’янка, мар’ян-корінь, маун аптечний, меднолан, м’ягун, оверян лікарський, оделен, оделян, одеян, одолен лікарський, одолян, одхасник, отношник, павучки, переполох, поганник, п’ятошник, ребро адамове, ребро бісове, ребро дідьче, самар’я, сем’яшник, серпій глухий, смердючка, стоян, трава котяча, трава лихорадочна, трава трясовична, хадрейник.

Валеріана лікарська

Багаторічна трав’яниста рослина з родини валеріанових (Valerіаnасеае). Вид (V. officinalis) так званий збірний. Систематики поділяють його на кілька видів і різновидностей. У нас зустрічаються: валеріана вузьколиста (V. angustifolia Tausch.), що росте на гірських схилах і скелях; валеріана болотна (V. palustris Кг.), що росте на болотах; валеріана висока (V. excelsa Poiret), що росте на берегах річок, вологих місцях, тінистих скелях. Всі ці види відрізняються за кількістю листків, за опушенням і кореневою системою. Всі вони лікарські.

Валеріана лікарська — висока (60—150 см) рослина. Стебло звичайно одиничне, пряме, голе або внизу пухнасте. Всі листки дорослої рослини непарно-перисті. Суцвіття — велике, у вигляді щитковидного півзонтика з дрібними рожево-білими пахучими квітками.

Плід — дрібна сім’янка, вгорі з десятипроменевим перистим чубком. Цвіте в червні-липні.

Росте, як уже зазначалось вище, на вологих місцях, сирих луках, по болотах, в заплавах річок, між чагарниками, а також культивується.

Застосування.

Валеріана найбільш популярна лікарська рослина. З лікувальною метою використовують кореневище з коренями (Rhizoma et radix valerianae). Вони містять 0,5—1,7% ефірного масла, яке містить до 20% камфену і пінену; багато алкоголів — борнеол, 9,5%

борнилестеру; кислоти — ізовалеріанову, мурашину, оцтову і масляну, вільну ізовалеріанову, алкалоїди — валерин і хатинін. Останнім часом як основну діючу речовину валеріани відзначають найдений в ній метил-пірил-кетон (3. Блажек та ін.).

Валеріана дією ряду своїх складових частин заспокоює нервову систему. Крім того, вона застосовується як збуджуючий засіб при послабленні серцевої діяльності, а також при деяких хворобах нервової системи у вигляді капель в ніс.

Настої кореневища з коренями (6—10 г на 200 г води) призначаються по столовій ложці 3 рази на день при серцево-судинних захворюваннях. Цей же настій по столовій ложці 3 рази на день рекомендується як заспокійливий засіб, а також при шлунково-кишкових кольках.

Збирання. Кращим періодом збирання валеріани вважається осінь (серпень—вересень), коли рослина відцвітає і квітконосні стебла висохнуть.

Підземну частину валеріани викопують всю (кореневище разом з численними коренями). Викопані корені струшують від землі, звільняють від надземних частин і швидко промивають в холодній воді. Після цього пров’ялюють на вільному повітрі, під накриттям або на горищі під залізним дахом, а потім досушують у звичайних печах при температурі не вище 35—40°.

Сушити і зберігати валеріану треба в місцях, недоступних для кішок, які люблять запах коренів і псують їх.

Агротехніка валеріани. Валеріана добре пристосовується до умов середовища, тому росте на різноманітних грунтах, в різних кліматичних умовах. Як вологолюбна культура вона витримує грунти з підвищеною вологістю. Найбільш сприятливі для валеріани середні чорноземи, супіщані і легкі суглинисті структурні грунти з достатньою кількістю перегною (Г. Н. Котуков, 1964). Добрими попередниками є чорний пар, просапні й озимі культури, а також культури по удобрених парах.

Восени проводять оранку на зяб на глибину 25—27 см, а на підзолистих грунтах — на повну глибину орного шару плугом з передплужником. Весною грунт, зораний на зяб, боронують в 2—З сліди, перед сівбою культивують і знову боронують. Для вирощування валеріани розсадою культивація з боронуванням повторюється в міру потреби.

Під зяблеву оранку вносять 40 т/га гною, що значно збільшує урожай коренів валеріани. Мінеральні добрива з розрахунку 15 кг/га азоту, 45 кг/га фосфору і 45 кг/га калію також підвищують урожай коренів. Якщо валеріана йде по неудобреному попереднику, рекомендується вносити 30—40 т/га перепрілого гною разом з мінеральними добривами в кількості: фосфору — 40—50 кг/га, азоту і калію — по 25—30 кг/га.

Розмножується валеріана шляхом безпосереднього висівання насіння в грунт і шляхом попереднього вирощування розсади.

Насіння валеріани можна зібрати в кінці липня з дикорослих рослин. Достигає насіння валеріани неодноразово: на одному й тому ж пагоні насіння знизу достигає повністю і осипається, вище починає наливатися, а на вершку ще цвіте.

Висівати валеріану можна в 3 строки: пізно восени — під зиму, весною і влітку (ширина міжрядь 50—60 см). Норма висіву насіння: 7—8 кг/га стратифікованим насінням, а під зиму — 9—10 кг/га сухим насінням. Літні посіви проводять свіжозібраним насінням тільки в тих районах, де випадає велика кількість опадів. При дуже густих сходах на бідних грунтах рослини валеріани проривають так, щоб відстань між рослинами була не меншою 3—4 см.

Розсадники закладають свіжозібраним насінням в липні—серпні. Весною наступного року або в кінці літа розсаду висаджують на постійні місця при міжряддях в 50—60 см і відстані між рослинами в рядках 20—25 см.

Догляд за плантаціями полягає в розпушуванні міжрядь, прополці бур’янів і підживленні.

Кращим часом збирання коренів валеріани вважається третя декада вересня, а корені від весняної посадки розсади викопують восени наступного року. При доброму догляді валеріана дає до 25 ц/га коренів і кореневищ.

Джерело: Комендар В.І. Лікарські рослини Карпат. Карпати.Ужгород 1971