Гірчак почечуйний (Polygonum persicaria L.). Російська назва — почечуйная трава, горец почечуйный; місцева — блошпик, бурячки, герчак, гірчак женський, гірчак мужеський, древесен, дрясен плямистий, дрясен східний, краков’як, лапки сорочі, переступень, просо дике, просо турецьке, стільчики.

Гірчак почечуйний.

Однорічна трав’яниста рослина з родини гречкових (Polygonaсеае). Стебло в нижній частині припідняте або пряме від основи. Листки здебільшого ланцетні або лінійноланцетні, довгозагострені, майже сидячі, зверху з бурою плямою або без неї. Квітки в густих колосовидних суцвіттях, здебільшого рожеві або білі. Цвіте в червні—вересні. Плоди — горішки.

Росте по берегах водойм, ровів, на вологих луках, в садах та інших місцях.

В медицині використовується надземна частина — трава гірчаку, яка містить танін (1,5%), ефірну олію, віск, слиз, пектинові речовини, галову кислоту, флобафени, «персикаріол» з камфароподібним запахом, оцтову і масляні кислоти; з флавоноїдів — гиперозид, авикулярин, кверцитрин. В коріннях знайдено оксимети лантрахинони.

Настій або рідкий екстракт гірчаку має ніжні проносні властивості, застосовується при лікуванні атонічних і спазматичних запорів, крім того, його використовують як кровоспинний засіб при маткових кровотечах і для лікування геморою. Препарати гірчаку посилюють діяльність серця, звужують судини, не впливаючи на артеріальний тиск, тонізують матку і кишки, підвищують скипання крові.

О.П.Попов (1965) пропонує при виготовленні відвару взяти одну частину трави на 20 частин окропу й настоювати протягом 20 хв., вживати по столовій ложці З рази на день.

Джерело: Комендар В.І. Лікарські рослини Карпат. Карпати.Ужгород 1971