Тирлич жовтий (Gentiana lutea L.). Російська назва— горечавка желтая; місцева — гензура, гиндзул, гиндзур, гиндзура, гинзура, гинцул, гинцур, гіндзура, гінзора, гінзура, гінцур, гінцура, гінцюра, гінцьора, горечавка, горечавка жовта, горечанка жовта, джинджора, джинджур, джинджура, джінджі, джінджура, дзвіндзура, дід, кінзура, корінь болячковий, коріння тучне, корінячник жолудковий, крижівниця, лиходей, лиходій, лихоманник, матерянка, маточник, молочник, перелет соколій, підзвірник, розмайзілля, свічка, свічки жовті, свічник, свічурник, свічурник жовтий, свічурник лихоманний, свічурник терлич, старець, таралишник, терлич, тирилич, тирлиган, тирлиць, тирліч, тірлиць, тірлич, товстуля, товстуха, товстушка, толстушка.

Багаторічна трав’яниста рослина з родини тирличевих (Gentianасеае). В перші два-три роки рослина утворює лише прикореневу розетку. Листки великі, до 30 см завдовжки, яйцевидні, з різко виступаючими знизу 7 жилками. На третьому-четвертому році життя з’являється гарне квітконосне стебло заввишки 1—1,2 м, з супротивними еліптичними листками, що попарно зростаються своїми основами, і великими жовтими квітками на довгих квітконіжках, зібраних в пазухах листків і на вершку численними напівкільцями. Підземна частина рослини складається з короткого багатоголового кореневища, від якого відходять один або кілька додаткових коренів до 60 см завдовжки. Плід — одногнізда двостулкова коробочка. Цвіте в липні—серпні.

Тирлич жовтий дуже рідкісна в Радянському Союзі рослина — росте тільки в Українських Карпатах.

Ще на початку XX століття капіталістичні підприємці хижацьки винищили цю лікарську рослину. Зарості тирлича жовтого, які уціліли, постановою Закарпатського облвиконкому взято під охорону. Тільки всенародна турбота може зберегти цю цінну, вимираючу рослину від повного знищення. Природні зарості тирлича необхідно використати для вивчення біології і екології рослин, а також як насінники.

Тирлич не лише цінна лікарська сировина, а й красива декоративна рослина.

Застосування. З лікувальною метою використовують кореневище і корені (Radix gentianae). Вони містять глюкозидні гіркоти генциїн і генциопікрин, ферменти, барвник гентизин або генцианін, жирне масло, смолу, слиз.

З кореня тирлича одержують гірку речовину, що збуджує апетит і діяльність травних органів. Вживають настойку по 20—30 капель на один прийом 2—3 рази на день.

На Закарпатті є ще два види тирлича, які також використовуються для збудження апетиту і діяльності травних органів.

1. Тирлич крапчастий (G. punctata L.). Російська назва— горечавка точечная; місцева — свічурник точкований.

2. Тирлич ваточниковидний (G. asclepiadea L.). Російська назва — горечавка ластовневая; місцева — болічник, свічник, свічурник шовчиноватий, товстуха.

Тирлич крапчастий відрізняється від тирлича жовтого меншим розміром і кольором квітів (вони жовтувато-білі з темними крапками). Це рідкісний вид рослин і тому взятий під охорону.

Тирлич ваточниковидний своєю зовнішньою формою значно відрізняється від тирличів жовтого та крапчастого. Це багаторічна трав’яниста рослина, заввишки 30—60 см. Стебло густо вкрите листям. Стеблові листки ланцетні, булавовидно-дзвоникуваті. Цвіте в серпні—вересні.

Агротехніка тирлича жовтого (за Г. Н. Катуковим, А. І. Закордонцем та ін., 1946). Тирлич жовтий — вологолюбна рослина, не виносить високої температури. Росте і розвивається повільно. В культурі цвіте на шостому році життя (Г. Н. Котуков, 1964, Z. Blazek, 1956), в природних умовах — на першому-другому. В природних умовах спостерігається періодичність у плодоношенні, що, на думку Д. С. Івашина (1960), пояснюється вичерпанням запасів пластичних речовин. Вага 1000 насінин — 0,9г. В рік масового цвітіння з 1 га природних заростів можна зібрати 10—15кг насіння тирлича жовтого.

Під культуру тирлича слід підбирати ділянку, захищену від північних і північно-східних холодних вітрів. Найбільш сприятливі для неї родючі, багаті на вапно грунти, з доброю структурою. Кращими попередниками вважаються чорний пар та просапні культури.

Основну оранку проводять восени плугом з грунтопоглиблювачем на глибину 25—35 см. Ранньою весною грунт боронують. Перед посадкою розсади грунт знову переорюють на глибину 13—15 см з наступним боронуванням.

Тирлич дуже вибаглива до грунтових умов рослина, тому під його культуру слід вносити перепрілий гній з розрахунку 50—60 т/га, а на підзолистих грунтах ще й вапно— 1,5—3,0 т/га.

Під весняну оранку вносять мінеральні добрива: 40—50 кг фосфорної кислоти, 40—50 кг азоту і 30 кг діючої речовини калію на кожний гектар.

Розмножується тирлич насінням і вегетативно. Насіння слід збирати у вересні—жовтні з природних заростей тирлича. Слід пам’ятати, що насіння тирлича швидко втрачає схожість. Найкращі сходи дає свіжозібране або стратифіковане насіння, висіяне в спеціально підготовлені грядки. Для цього ділянку розорюють на глибину 13—15 см, одночасно боронують, після чого на ній нарізають рядки, по яких маркером роблять поперечні борозди з відстанню 8 см. Насіння висівають на глибину до 1 см. При вирощуванні розсади на 1 га витрачають 1 —1,5 кг насіння, при насінному розмноженні — 3 кг/га. Рядки закривають перегноєм товщиною 0,5 см.

Науковий співробітник ботанічного саду Ужгородського держуніверситету 3.О.Пердук проводив досліди по окультуренню тирлича жовтого. В 1966 році, 5 жовтня, з гірських природних заростей тирлича жовтого зібрано насіння, яке висіяно 20 жовтня цього ж року на полонині Рівна (на висоті 1250 м над рівнем моря) і на території ботанічного саду. Висівали насіння на глибину 2 см. Сходи в обох місцях з’явились в 1967 році в другій половині травня. Насіння проросло на 70%, причому частина дала сходи тільки на другий рік після висіву. В перший рік сходи утворюють лише нитковидні корені, які розгалужуються на другий рік. Протягом трьох років 30% сходів тирлича на дослідних ділянках загинуло. Пересадка тирлича кореневищами не дала позитивного результату.

Весною при появі сходів рослини проривають, залишаючи їх на відстані 6см. Коли на рослині з’явиться дві пари справжніх листочків, її слід пересадити на постійне місце. 3. Блажек вказує на необхідність робити це на першому, в крайньому випадку, на другому році життя, бо тирлич важко переносить пересадку. При пересадці треба мати на увазі, що стрижневий корінь тирлича йде глибоко в грунт, тому вибирати рослину з грунту треба обережно, щоб не пошкодити його.

Перед посадкою поле маркірують і висаджують розсаду з міжряддями 60 см і відстанню між рослинами в рядках 30—35 см.

Дальший догляд за посадкою полягає в систематичному розпушуванні міжрядь і прополюванні бур’янів у рядках.

Збирання врожаю. Корені тирлича викопують восени на п’ятому або шостому році культури, залежно від стану плантації, росту тирлича, врожайності тощо. Корені вивертають плугом, обчищають від землі, розрізують на шматки завдовжки 10—20 см і промивають холодною водою.

Сушать корені в сушарках при температурі 35°С, або на горищах. Урожай сухих коренів коливається від 40 до 50 ц/га.

Джерело: Комендар В.І. Лікарські рослини Карпат. Карпати.Ужгород 1971