Чорнокорінь лікарський (Суnoglossum officinale L.). Російська назва — чернокорень лекарственный; місцева — гоб’язь, живокість, зурка лікарська, кафушка, корінь собачий, корінь чорний, медунка собача, собачка, собачник, трава жива, чередник, щелкуна, щелкуха, язик воловий, язик собачий.

Дворічна жорстко-волосиста рослина, 40—100 см заввишки, з неприємним мишачим запахом, з родини шорстколистих (Boraginaceae).

Корінь стержневий, вертикальний, малогіллястий, на вершку потовщений, буро-червоний. Стебла борозенчасті, з верхньої частини сильногіллясті, сіруваті, м’яковолосисті. Листки притиснутоопушені, злегка сизі, довгасто-ланцетні, гострі, поступово переходять в черешки, разом з якими досягають 15—20 см у довжину, стеблові листки до верху поступово зменшуються, ланцетні, гострі. Квітки у верхівкових завійках, складених негустим волотевидним суцвіттям. Чашечка — п’ятироздільна. Віночок лійковидно-колесовидний з короткою трубочкою і 5-лопатевим відгином, у зіві з п’ятьма товстуватими лусочками, брудно-темно-червоний. Плід складається з 4 горішків. Цвіте в травні—червні. Рослина отруйна.

Росте як бур’ян на полях, пустирях, залізничних насипах, вздовж доріг, на прибережних місцях.

Застосування. В медицині використовують корінь і листки. В коренях і насінні містяться алкалоїди: циноглоссин, циноглоссеїн, консолидин, геліосупин. Крім того, в рослині є гіркота циноглоссоїдин, в коренях — барвники (І. В. Зоз, 1962).

В народній медицині чорнокорінь вживається як заспокійливе при болях, судорогах, кашлі, як пом’якшувальне у вигляді примочок при фурункульозі, опіках, укусах гадюк.

Збирання. Корені збирають восени або весною, листки — під час цвітіння, в травні—червні.

Миші не переносять запаху чорнокореня і тікають з приміщення, в якому є ця рослина.

Чорнокорінь лікарський.

Джерело: Комендар В.І. Лікарські рослини Карпат. Карпати.Ужгород 1971