Барбарис звичайний (Berberis vulgaris L.). Російська назва — барбарис обыкновенный; місцева — байбарис, байбарис-кислич, барбарисник, дерево кисле, кислетка, кисянка, мокриш.

Кущ з родини барбарисових (Berberidaceae); 1,5—3 м заввишки, дуже розгалужений, з гілками, вкритими трироздільними колючками до 2 см завдовжки. Листки оберненояйцевидні, тонкі, пилчасто-зубчасті, звужені в черешок. Квітки зібрані у пониклі грона. Чашолистків, пелюсток і тичинок по 6. Пелюстки жовті. Цвіте у травні—червні. Плід — червона ягода, достигає у вересні—жовтні.

Росте серед чагарників, на узліссях, особливо на низині і в передгір’ї. Розводиться як декоративний чагарник.

Застосування.

В медицині застосовуються корені (Веrberidis radix), кора (Berberidis cortex), листки (Berberidis folia) і плоди (Berberidis fructus).

В барбарисі виявлено алкалоїди: берберин, оксиканти, леостодин. Про його лікувальні властивості знали ще древні вавілонці й індуси.

Берберин знижує артеріальний тиск і сповільнює серцеву діяльність, сприяє скороченню матки, застосовується при лікуванні лейшманіоза і малярії, знижує тонус жовчного міхура. При захворюваннях жовчного міхура (хронічний рецидивуючий холецистит, дискинезія жовчного міхура) препарати барбариса поліпшують відтік жовчі, знижують болі і запальні процеси. Листя вживають як кровоспинний і матковий засіб.

Відвар з кори або коріння готують у співвідношеннях 30 : 20, вживають при кровотечах по столовій ложці щогодини.

Збирання. Корені збирають рано навесні (квітень) або пізно восени (жовтень—листопад). Лопатами розкопують грунт і оголюють корені куща з таким розрахунком, щоб можна було взяти не більше 1/4 частини коренів. Обрубані корені обтрушують від землі і промивають холодною водою.

Кору заготовляють у квітні—травні, в період сокоруху, кусками завдовжки 1—6 см.

Листя заготовляють після цвітіння (травень—липень), плоди — після достигання, у вересні—жовтні.

Барбарис звичайний.

Джерело: Комендар В.І. Лікарські рослини Карпат. Карпати.Ужгород 1971