Лікарські рослини Карпат. Ісландський мох.
Ісландський мох (Cetraria islandica (L.) Ach.).Російська назва — исландский мох; місцева — границя, граничка, грань, грань зелена, жар, кучерник, легковець, легковець-границя, легковець ісландський, лишайник ісландський, мох, мох ісландський, плюцник.
Листовиднокущовий лишайник з родини пармелійових (РаrmеІіасеае) заввишки до 10—15 см. Слань його прямостояча або піднесена, прикріплена до грунту або іншого субстрату з допомогою коротких ниткоподібних причіпок. Біля основи звужена, жолобкувата або трубчастозгорнена, вгорі розширена, з жолобкуватими або майже плоскими лопатями. Лопаті голі, по краях з короткими війками. Свіжа слань м’якошкіряста, біля основи світла, зверху темніша, оливково-зелена або зеленувато-сіра.
Це гірська піщано-лісова рослина. Росте на бідних грунтах, на відкритих і напіввідкритих місцях. Особливо багато ісландського моху в альпійському поясі, серед трав’янистих або чагарникових рослин (на гірських хребтах Чорногори, в Гуцульських Альпах, Горганах, на Боржавських полонинах) можна заготовляти щороку по кілька тонн сировини.
Застосування. З лікувальною метою використовують всю слань лишайника (Lichen islandicus), яка містить в собі понад 70% вуглеводів, серед яких найбільшу питому вагу займає лишайниковий крохмаль (ліхенін), а також кристалічні гіркі речовини — центрарин, фумарову та інші кислоти, камедь, цукор, досить багато йоду і бору, антибіотики — протоліхестеринову та уснінову кислоти, які вбивають туберкульозні бактерії.
Для одержання крохмалю слань лишайника кладуть у кип’ячу воду й охолоджують.
Близько двохсот років тому мох широко використовувався ісландцями. Його давали виснаженим хворим як харчувальний засіб і для регулювання діяльності шлунково-кишкового тракту. Ісландський мох діє обволікаюче на слизові оболонки, а тому його п’ють при розладі кишечника, атонії шлунка, хронічних запорах, відсутності апетиту і захворюваннях легень.
Ісландський мох.
Відвар ісландського моху при охолодженні дає густу слизисту масу, яка має вигляд холодцю. На заварку слід брати 2 чайні ложки на 2 склянки холодної води, довести до кипіння, охолодити і пити протягом дня ковтками. Або 20—50 г сировини облити 3/4 л кип’ятку і варити півгодини; одержаний відвар пити протягом дня.
З лишайників готують препарат бінан (натрієва сіль уснінової кислоти), який застосовують як зовнішнє при гнійних ранах і опіках (А. Ф. Гаммерман та ін., 1963).
Збирання. Збирають лишайник протягом усього літа. Очищають від сторонніх домішок і сушать на відкритому повітрі.
Джерело: Комендар В.І. Лікарські рослини Карпат. Карпати.Ужгород 1971
Коментувати