У краплині роси осінній світанок віддзеркалюється. Барвистий, сонячний, неповторний. Так і в долях славної родини Біганів, у якої в селі глибоке коріння і розлога крона.

Михайло Біган (1903-1986 p.p.) ріс круглим сиротою з дитинства, сам заробляв собі на прожиття, наймаючись слугою. Так і юність промайнула. Просвітком у житті став кінний племінний завод. У “жеребчинцю” мав насолоду! Про той період його життя вже була згадка, тому не будемо вдаватися у деталі. Із 45-го довелося “осідлати”…паровоз, працює машиністом, а потім – головним кондуктором ліспромгоспу, звідки і пішов на пенсію. Оженився у 27 років на Марії Ковач (1909-1978 p.p.), яка була напівсиротою і годувалася в тітки, оскільки її батько виїхав в Америку на заробітки. Ще підлітком вона прислуговувала в лікаря Лустіга (див.фото тих часів). За радянські часи працювала їздовою у колгоспі. Разом з чоловіком виростили шість дітей. На фото 30-х років із архіву Ганни Скубенич: батьки у молоді літа.

Як склалася доля дітей?

Марія Мешко (1931-200 p.p.) — найстарша дочка. Понад 40 років продовжувала справу листоноші Федора Фекети у сільському відділенні зв’язку, удостоєна звання “Кавалер трудової слави”.

Ганна Скубенич, 1932 р.н., закінчила Дрогобицький педінститут, вчителювала в Перечинській середній школі, навчала української мови і літератури й автора цих рядків. “Відмінник народної освіти”, визнаний досвідчений педагог. Тепер на пенсії, має втіху у дітях і внуках. її чоловік, Семен Скубенич, теж педагог, відомий самодіяльний художник.

Михайло Біган, 1934 р.н., закінчив Львівський лісотехнічний інститут. Усе трудове життя на промкомбінаті, а надалі фабрики “Тур’янка” від робітника до технолога, головного інженера. Виростив двох синів — Михайла та Івана. Михайло в юності перший секретар райкому комсомолу, надалі — заступник голови районної ради, тепер заступник голови районної державної адміністрації, за фахом економіст.

Про Ірину Біган (1944-2000 p.p.) дещо ширша оповідь. Вона закінчила в Тур’я-Реметі середню школу, з відзнакою — хімічний факультет Ужгородського університету. Працювала інженером- дослідником у м.Світловодськ на Кіровоградщині. Опісля переїзду в Ужгород, – у науково-дослідному секторі університету молодшим науковим співробітником у лабораторії тодішнього Всесоюзного науково-дослідного інституту монокристалів, а потім в лабораторії інституту з проблем реєстрації інформації Академії Наук старшим науковим працівником. Досліджувала проблеми розвитку технології і отримання нових матеріалів, високотемпературних матеріалів для нелінійної оптики і акустики, високотемпературних надпровідників, а також їх фізико-хімічних властивостей. Вона співавтор 42 наукових праць, утому числі шести авторських свідоцтв на винаходи, 19 наукових звітів за виконаними дослідженнями. За досягнення у праці нагороджувалася урядовими нагородами. У 1997 році обрана секретарем крайового товариства “Просвіта”. Виростила одного сина.

Віра Біган, 1947 р.н., закінчила хімічний факультет УжДУ, працювала в Ужгородському заводі нестандартного об-ладнання, технологом на заводі “Стеатит” в Перечині, викладала в СПТУ-13.

Тепер вчителька хімії та народознавства Тур’я-Реметівської ЗОШ 1-3 ступенів.

Іван Біган, 1950 р.н., закінчив Львівський політехнічний інститут, працював в Ужгородському заводі нестандартного обладнання, головним бухгалтером заводу “Ужгород-прилад”. Тепер начальник фінансового управління Ужгородської міської мерії. Виростив доньку і сина.

Підростає нове покоління. Їм – утверджувати у житті любов і добру славу сім’ї.

У родині 11 внуків, 16 правнуків.

Джерело:  Кул Юлій Тур’я-Ремета. Історико-краєзнавчий нарис. Ужгород, 2001

← Попередня стаття    Наступна стаття →