В 2001 році Івану Фекеті виповнилося 80 літ. Разом з дружиною Юлією виростили трьох доньок — лікарів вищої категорії. Із п’яти внуків двоє вже здобули вищу освіту, а троє навчаються.

Та поринемо у часи минулі. Батько 10 років на вугільних шахтах Пенсільванії. А син Іван Фекета так прагнув освіти! І мрія та поступово стала здійснюватися. По закінченню школи в Тур’я -Реметі — навчання в Перечинській горожанці, Ужгородській вчительській гімназії.

Із розповіді Миколи Козуба, який упродовж багатьох літ був завідуючим відділом народної освіти, директором Перечинської школи-інтернату:

— З особливою теплотою ювіляр згадує своїх професорів: Якова Голоту, Юрія Костюка, Миколу Лелекача, Івана Муранія, які

гартували в слухачів національний дух, готували майбутніх учителів до чесного служіння народові.

Здобуваючи відмінні знання із загальноосвітніх предметів, юнак оволодіває грою на скрипці, стає активним учасником камерного оркестру семінарії, створеного відомим музикантом і диригентом Юрієм Костюком, співає в студентському хорі, набуває навиків хорового диригування. У 1943 році Іван Фекета відмінно закінчує Ужгородську вчительську семінарію і одержує диплом учителя народної школи. Але виявити свої знання на вчительській роботі йому не довелося, бо вже в жовтні того ж року був призваний на строкову військову службу в гортистську армію. Через якийсь час у складі однієї з військових частин працював на будівництві воєнних об’єктів у Західній Німеччині. Додому повернувся лише наприкінці серпня 1945 року завдяки чехословацькій репатріаційній комісії.

Першим місцем його роботи після віййи було село Порошково на Перечинщині, де в жовтні 1945 року стає вчителем місцевої семирічки. Тут я познайомився з цією непересічною людиною, сповненою любові до верховинських дітей, до народно-пісенної творчості горян.

Як педагогу і колишньому завідуючому Перечинського районного відділу освіти, мені хотілося б розповісти саме про його плідну вчительську і культурно-освітню роботу в нашому краї. Маючи солідну професійну підготовку і мистецький хист, Іван Фекета із перших днів роботи в цій школі активно включається у навчальну, виховний процес. Незабаром при школі він створює учнівський хор. Репетиції за бажанням самих дітей відбувалися тричі на тиждень. Особливий успіх на долю хористів Порошківської семирічки випав під час виступу на обласній шкільній олімпіаді, яка проводилася 1948 року в Ужгороді. Високомистецьке виконання репертуару цим колективом полонило навіть такого видатного маестро, як Петро Милославський і завідуючого обласним відділом народної освіти Івана Керчу — членів журі.

Такий штрих, вартий уваги: оскільки для виступу на заключному концерті через сімейні нестатки діти не мали належного одягу, Іван Керча розпорядився негайно закупити за рахунок облвно належне вбрання всім, хто його потребував.

Після переїзду на роботу в село Великі Лази Ужгородського району Іван Фекета тут також створює шкільний хор, який невдовзі стає одним із кращих. Під його керуванням призером обласної олімпіади в 1963 році стає шкільний хор Дравецької восьмирічної школи.

Сільськими хорами ентузіаст народного мистецтва керував у різні роки в рідному селі, а також на Ужгородщині у Баранинцях, Великих Лазах, Дравцях і Руських Комарівцях, організував хор учителів району.

Працюючи в школах нашої області, належну увагу приділяв передусім навчально-методичній роботі. Значних успіхів у цьому плані досяг на посаді завідуючого навчальною частиною Великолазівської середньої школи, за що в 1951 році був нагороджений значком “Відмінник народної освіти УРСР”. Питання удосконалення методики викладання навчальних предметів не випадає в нього з поля зору і під час директорування в Руськокомарівській середній школі.

Закарпатський інститут удосконалення кваліфікації вчителів вивчає досвід роботи Івана Фекети з цієї теми.

У 1966 році він залишає школу і переходить на постійну роботу на кафедру української мови філологічного факультету УжДУ. Тема його кандидатської дисертації — “Жіночі особові назви в українській мові” лягла в основу спецкурсу для студентів філфаку, а також лекції перед учителями, які перебували на курсах підвищення кваліфікації в Ужгороді. Працюючи доцентом кафедри загального і слов’янського мовознавства, Іван Іванович досліджує мову закарпатських рукописних пам’яток XVI-XVII ст. За період його роботи в УжДУ опублікував понад 40 статей в Україні й за рубежем, читав різні лекційні курси. Але, як він нині згадує, найбільше задоволення приносили йому практичні заняття з чеської мови, до яких студенти виявляли великий інтерес.

Крім педагогічно-наукового навантаження, в університеті продовжує розпочату в школах культурно-освітню діяльність. Філологічний факультет пишався вокальними ансамблями “Смерічки” і “Трембіта”. Як голова художньої ради вузу, він уміло спрямовував усю його культурно-масову роботу і сам брав активну участь в університетській капелі, що нині діє під назвою “Боян”.

Ведучи розмову про Івана Фекету, його діяльність на ниві хорового мистецтва, замислюємося над тим, що саме допомагало йому досягти значних успіхів у всіх керованих ним колективах? Гадаю, що не помилюся,коли скажу: щедрість душі, любов до пісні, бачення в дітях і дорослих своїх однодумців, які разом із керівником прагнули досягти високого рівня художнього виконання.

Упродовж сорокарічної педагогічної діяльності Іван Фекета виконував і важливі громадські доручення. Беручи приклад зі свого знаменитого прадіда Федора Фекети, до всіх завдань ставився відповідально і сумлінно.

Після виходу на заслужений відпочинок у 1984 році продовжує роботу над вивченням мови рукописних пам’яток Закарпаття, а одночасно розширює коло своїх досліджень за рахунок історії рідної Тур’янщини. Його перу належать цікаві розвідки про історію назв населених пунктів Туринської долини, в тому числі й рідного села, про побут і культуру словацького населення Тур’я-Ремети.

Джерело:  Кул Юлій Тур’я-Ремета. Історико-краєзнавчий нарис. Ужгород, 2001

← Попередня стаття    Наступна стаття →