На початку XX ст. Закарпаття охопила хвиля еміграції. В селах Тур’янщини шастали агенти по найму. У людей створювалося враження, що там, за океаном, можна напхати повні торби доллярів…

Лісохімзавод в Тур’я-Бистрій відчув значні труднощі, бо лісоруби полишали роботу і збиралися “на шифу”. У США, Канаду виїжджали і реметяни. Їх доля складалася по-різному. Карел Найпавер з дружиною і синами Яном та Карольом подалися в США. Працювали на шахті. Під час аварії обидва Каролі втратили по окові і отримали страховку, повернулися додому. Син збудував двоповерховий будинок, потім дав в оренду жандармерії, а сам спорудив хату поруч, відкрив м’ясний магазин. Яно теж вдався до торгівлі – продавав текстильні вироби.

Іван Фекета повернувся з США і став найбільш заможним газдою в селі. Але багато “американтошів” мали порожні тайстри. Дехто влаштувався на низькооплачувану роботу, а, бувало, пропивали і те, що було в кишенях.

Побутує в селі словацька пісня: “Америцькі мен, роби кажди дзень…”

20 років відбув у США Франц Кайзер, Іван Повхан. Наприкінці 20-х років виїхали в Аргентину Степан Паюнг і Вільгельм Огурчак. Перший повернувся через два роки. Під час аварії Огурчаку відірвало ногу. Отримав солідну суму, але на квартирі його вбили і пограбували.

— Кілька разів їздив у США Андрій Бучек , —згадує Антон Петер.

— Його поважали в селі. Мав тютюнову крамницю і перший у селі велосипед. На фасаді будинку прилаштував своєрідний сонячний годинник. А виглядав він так: металевий стержень посеред півкола, на якому позначки римськими цифрами. Коли ми пасли гусей під Магуричею, мене посилали глянути котра година… Мав Бучек і радіо. Але підзаряджати акумулятор не носив у хімзавод, а якось вмудрявся зробити це у водяному млині села. Збирав він і колекцію старовинних монет…

А ось Антон Кібелбек і нині проживає в США. Він вже на пенсії, працював в університеті, а його дружина – в школі. Два роки тому вони відвідали Тур’я-Ремету, побували у родичів, Шлосара, Смоляра, Данила і Самко.

Джерело:  Кул Юлій Тур’я-Ремета. Історико-краєзнавчий нарис. Ужгород, 2001

← Попередня стаття    Наступна стаття →