Мова про братів — Геракла і Гермеса.

Заінтригований читач все ж заперечить: звичайні вигадки! Геракл — син Зевса, його дванадцять подвигів оспівані у піснях ще до “Іліади” і “Одісеї”. Гермес — древнє аркадське божество, теж син Зевса, спершу уособлював сили природи, навчив людей запалювати вогонь на алтарі, вважався богом скотарства і торгівлі, покровителем купців і пастухів…

Але зв’язок з Тур’я-Реметою все ж є! В 1802 р. у селі відкрито мануфактуру Ужгородської домінії – залізоливарний завод. Поклади залізних руд виявили в ур. Клокотива, Діл, околицях Порошкова. В селах Анталовці, Ярок Ужгородського району в ту пору вже діяли аналогічні виробництва. А там, за Маковицею, де розкинулися володіння графа Шенборна, запрацював знаменитий Шелестівський металургійний завод.

“З казенних металоробних підприємств найбільшими в першій половині XIX ст. були заводи в с.Кобилецька Поляна та Тур’ї-Реметах. Перше обслуговувало соляні промисли Мараморощини, друге – тартаки та господарство Ужгородської казенної домінії. Підприємства виробляли пили, молотки, цвяхи, кайла, сокири та інший дрібний інструмент. Ужгородська лісопильня, наприклад, одержала з Тур’я-Реметського заводу 1829 р. 21 пилу і виготовила для нього в 1831 р. 197209 ящиків цвяхів. На цих підприємствах використовувалася вільнонаймана праця… Про розмір підприємств можна судити з кількості водяних коліс, горнів, ковадл, ливарних установок тощо. На Тур’я-Реметському заводі в середині цього століття було 10 водяних коліс потужністю 83 кін.сил” (І.Шульга. Соціально-економічні відносини і класова боротьба на Закарпатті в кінці XVII — першій половині XIX ст. 1965 p.).

Нове виробництво вимагало відповідних фахівців. Історія заводу має тісну зав’язь із переселенням у село словаків із Мартіна і Мікулаша, спеціалістів із Австрії, Німеччини й Угорщини.

— Коли в околицях Ремети руди стало обмаль, її привозили з с.Ярок та інших сіл. То було цікаве видовище — десь до сорок підвод у каравані, воли тягнули вантаж поволі, з натугою,— згадує Антон Петер.

— Про це вповів мені Янош Сендрей, а йому — дідо. Прадід Мілана Гроснера працював на “гамарні” ливарником (див.копію документа).

– Емма Гайдош за споминами брата Федора, нагадує, що його дідусь Юрій Фортуна працював майстром-ливарником і саме він відлив пам’ятник поштареві Федору Фекеті. Допомагали йому словаки Зафанк і Молітор, – приєднується Мар’яна Гапак-Буковинська. — Кароль Горчін власноруч виготовив форму для випікання облаток на Святвечір. Чавунне литво для випікання крачуна і понині зберігається у його правнучки Альжбети Гроскоп. Багато літ вона випікала облатки для всіх словаків села. На формі є монограма “Н.К”.

За церковною огорожею нині православного храму теж чимало виробів — надгробних пам’ятників, що відлиті на місцевому залізоливарному заводі. Серед них — директору “гамри” Фрідріху Гланцеру, майстру-ливарнику Яну Бучеку.

Щодо синів Зевса… Невтомний дослідник — вчителька Ганна Фленько — ще в есесерівські часи намагалася повернути історичну славу села. Ужгородський держархів у листі № 65 від 05.03.1982 р. “сообщал”, що даних “об авторе скульптуры Геракла, изготовленного в чавунно-литейном заводе села сведений не имеется”. Кароль Вілкієвич з міськвиконкому м.Сніна в тому ж році надіслав відповідь: “З історичних джерел знаємо, що колишній землегосподар Йозеф Ролл в 1815 році заснував у місті металургійний завод. Він успішно працював до кінця минулого століття. Згідно статистичних даних 1842 року, тут вироблено 5931 ц заліза. Тодішній економіст і публіцист Фейнєш Елек пише, що в заводах Сніни і Реметівських гамрах виготовляли не тільки лопати, коси, цв’яхи, інший сільгоспінвентар, але й чавунні вироби високої якості — грубки “Меркур”, котли, підсвічники, рами для дзеркал. Власник заводу Штефан Ролл біля свого палацу спорудив фонтан, де встановлена чавунна статуя — Геракл з кийком замахується на триголового дракона. Литво — з шести частин, напис:”KINNE F.VAR 1841”.

Отже, автором статуї, як і тої, що в Ужгороді, є певний Кінне. З 1828 р. зберігся точний список працюючих на снінському заводі, згадки про нього там нема. Відсутні також дані у метриці та серед жителів міста. Можна припустити, що автор виготовив форму в іншому місці (Ungvar —VAR) — натяк про Ужгород”.

При вході в Ужгородський краєзнавчий музей відвідувачів зустрічає могутня постать “молодшого” Геракла, що вбиває лернейську гідру. Статуя перевезена сюди в 1947 р. з с.Ужок, де стояла на фонтані санаторію, зруйнованого в період війни. Суттєве уточнення краєзнавця Петра Сови: “Скульптура була виготовлена в 1842 році на ливарному заводі в Тур’їх Реметах, який тоді називався “Ужгородським”. Таку назву йому дали для реклами, оскільки село було маловідомим” (П.Сова. З минулого художніх промислів Закарпаття. У кн. “Народні промисли Закарпаття”. 1969 р.).

Із поданих у книзі світлин легко визначити, що обидва Геракли – близнюки. А ось значно менша скульптура Гермеса, що теж за стінами Ужгородського краєзнавчого музею, тривалий час була при вході в Тур’я-Реметівську “гамру”.

Сумнів викликає твердження Г.Островського (“Образотворче мистецтво Закарпаття”, 1974 p.), що бронзова (насправді, чавунна — прим.авт) скульптура Геракла відлита на Шелестівському металургійному заводі.

На місцевому підприємстві відлито й інші унікальні вироби високої художньої вартості. Директор Дебреценського музею (Угорщина) повідомив Ганні Фленько: “Надгробний пам’ятник класику угорської поезії Мигалю Чоконаї: висота — 6 м, форма пірамідальна, з окраси —лютня, символ поезії. Пам’ятник виготовлено в Тур’я-Реметі. Монумент відлито 1836 року ужгородським архітектором Павлом Берегсазі”.

Михайло Ковач з Перечина повідомив, що у Ганни Шалати, жительки вулиці Садової, на подвір’ї і понині стоїть чавунна скульптура, а привіз її чоловік з Тур’я-Ремети. Можливо, це був забракований виріб — одну руку довелося доповнити з гіпсу. Колись у подвір’ї цієї родини був міні-ставочок, водограй, а для окраси — ця скульптура.

У Дмитра Гриня, який свого часу вчителював у Тур’я-Реметі, зберігається гарна чавунна ваза.

А ось про пам’ятник листоноші Федору Фекеті окрема розмова.

Джерело:  Кул Юлій Тур’я-Ремета. Історико-краєзнавчий нарис. Ужгород, 2001

← Попередня стаття    Наступна стаття →