До змісту

Така назва введена А. М. Окснером (1940—1942) для означення групи видів рослин, що розселюються в теплоаридних областях Голарктики. Представники цього елемента розміщуються звичайно зонально, на південь від неморальної зони, хоч дуже часто спостерігаються й відхилення від такого поширення. Не порушуючи глибше питання про особливості лишайників з таким розселенням, оскільки вони не відіграють істотної ролі в ліхенофлорі Українських Карпат, ми приймаємо як цю назву, так і її тлумачення, тим більш, що в існуючій літературі ми не знаходили більш вдалих термінів і визначень (аридний елемент у А. С. Лазаренко (1956); ксерофільний і частково степовий тип ареалу у О. А. Гроссгейма (1936) та ін.).

До ксеромеридіонального елемента в Українських Карпатах належить дев’ять видів лишайників (1%) з значно диференційованим розселенням щодо типів ареалу та груп поширення в межах їх (табл. 13). Європейський тип ареалу налічує два види — Placodium configuratum і P. incusum; обидва вони належать до південноєвропейської групи поширення. Ці лишайники — представники різних секцій роду, об’єднуються спільними рисами поширення. Вони ростуть на силікатних скелях на рівнинах в аридних чи близьких до них умовах, не виходячи за межі Європи. Більш поширений поліморфний лишайник Placodium incusum, що знайдений у Франції, ФРН, НДР, Австрії, Італії, Чехословаччині, Угорщині, УРСР (Ліндау, 1913; Цальбрукнер, 1928; Мігула, 1929); в Українських Карпатах зрідка зустрічається на андезитових останцях Закарпатської низовини та в передгір’ях, на висоті до 250 м (Сервіт і Надворнік, 1932, 1936; Макаревич, 1956а). Placodium configuratum — рідкісний вид, що знайдений в Угорщині та в південній частині УРСР (Лойка, 1885; Цальбрукнер, 1928; Окснер, 1937); ми збирали цей вид в Українських Карпатах від рівнини і до високогір’їв (250—1679 м н. р. м.) (Макаревич, 1947, 1956а). P. configuratum можна віднести до ксеромеридіонального елемента лише умовно, до точнішого з’ясування його поширення.

Таблиця 13 Лишайники ксеромеридіального елемента

Євразіатський тип ареалу в Українських Карпатах виявлений однією монотипною групою поширення, європейсько-кавказько-алтайською. Ramalina strepsilis (рис. 14), що належить до цієї групи, — розсіяно поширений вид, який зустрічається як на рівнинах, так і в горах; в Європі зрідка трапляється в Скандінавії і Англії, значно поширюючись в Південній Європі і на Кавказі; в СРСР відомий також з Естонії; скрізь оселяється на силікатних скелях. При розірваному ареалі в Європі цей вид має також диз’юнкцію від Кавказу до Алтаю (Ліндау, 1913; Цальбрукнер, 1931, Окснер, 1937; Бархалов, 1957; Кейсслер, 1960); з Українських Карпат цей вид наводиться для Чорногорського хребта (Сульма, 1933). Належить, певно, до гірно-ксеромеридіональних лишайників.

Єврафриканський тип ареалу в Українських Карпатах має у своєму складі лише один, досить рідкісний вид — Verrucaria fusca, що представляє європейсько-кавказько-північноафриканську групу поширення цього типу. Розтині росте на вапняковому і силікатному субстраті в Середній і Південній Європі (зустрічається також на Британських о-вах); відома з Криму, Кавказу і Алжіру (Вайніо, 1899; Мережковський, 1920; Цальбрукнер, 1922; Цшаке, 1934; Вернер, 1951; Сервіт, 1954; Окснер, 1956); з досліджуваної нами території наводиться з передгір’я Закарпатської області (Сатала, 1922).

Рис. 14. Схематична карта лишайників ксеромеридіонального елемента: 1 — Ramalina strepsilis (евразіатського типу ареалу); 2 — Verrucaria glaucina (голарктичного типу ареалу).

Endocarpon adscendens має єврамерикансько-африканський тип ареалу, входячи до складу монотипної в Українських Карпатах єврамерикансько-північноафриканської групи. Поширення цього виду порівняно слабо вивчене; можливо, що він розселений значно ширше, ніж це вважають (Окснер, 1956). Ми наважилися віднести E. adscendens до ксеромеридіонального елемента, оскільки всі достовірні місцезнаходження його лежать в аридних умовах, чи близьких до них, хоч і виходять в більшій чи меншій мірі за межі зонального поширення. Найпівнічніші місцезнаходження цього лишайника лежать у Скандінавії; відомий також з Альп, Північного Гарцу, на півдні — в Північній Африці (Марокко, Анти-Атлас, до 1600 м н. p. м.), а в західній півкулі — в Новій Мексиці (до 2200 м н. р. м.) (Цальбрукнер, 1922; Цшаке, 1934; Вернер, 1942; Окснер, 1956); в Українських Карпатах знайдений на андезитових останцях, на висоті 250 м (Сервіт і Надворнік, 1936).

Нарешті, розглянемо голарктичний тип ареалу з двома групами поширення. Південноголарктична група представлена трьома видами: Verrucaria glaucina, Peltula guepinii i Acarospora gallica. Verrucaria glaucina (рис. 14) на вапняках і доломітах, переважно в рівнинних умовах, зустрічається в Середній, особливо в Південній Європі, рідше — в Західній; знайдена також в Азії (Месопотамія, Китай), в Північній Африці та Північній і Центральній Америці (Цшаке, 1934; Вернер, 1941; Окснер, 1956; Уейд, 1958); в досліджених Карпатах зрідка трапляється на висоті 200—740 м (Сатала, 1916, 1922; Вернер, 1941; Окснер, 1956; Макаревич, 1956а).

Peltula guepinii росте на відслоненнях силікатних гірських порід, розсіяно зустрічаючись в ксеротичних умовах по всій Голарктиці. В Європі поширення її досить тісно пов’язане з Середземномор’ям; вона зростає також на Кавказі, в Азії (Прибайкалля, Монголія), в Північній Америці (від північносхідних штатів до Каліфорнії) та в Північній Африці (Туніс) (Окснер, 1956); на досліджуваній нами території знайдена в Закарпатській області в рівнинних умовах (Сервіт і Надворнік, 1936). Щодо Acarospora gallica, то вона розсіяно зустрічається в Голарктиці на силікатних гірських породах, виявляючи безперечну тенденцію до існування в аридних умовах (Магнуссон, 1936); в Українських Карпатах знайдена в околицях Ужгорода на вулканічних породах (Сервіт і Надворнік, 1932; Магнуссон, 1936).

Ксеромеридіональний лишайник Acarospora cervina належить до палеарктичної групи поширення голарктичного типу; він поширений на півдні європейської частини помірної зони, на північ і на південь від Середземного моря, а на схід — в Азії; дуже рідко трапляється в Південній Скандінавії, але відсутній в Фінляндії, на півночі Радянського Союзу і в Північній Америці (Магнуссон, 1936); розселюється від рівнин до високих гір на вапняках, досягаючи в Італії до 3000 м н. р. м. (Магнуссон, 1936); в Українських Карпатах виявлений нами на вапняках в Чивчинських горах, 1515 м н. р. м. (Макаревич, 1956а).

Отже, дев’ять видів ксеромеридіонального елемента мають значно диференційоване регіональне розміщення, виявляючи п’ять типів ареалу (табл. 13). Це можна пояснити тим, що ксерофітні рослини є екологічно чужими для вогких Українських Карпат; їх місцезнаходження у нас є лише незначними відгалуженнями чи відривками ареалів цих видів. Частина з них — рівнинні лишайники, які в Українських Карпатах зустрічаються лише в передгір’ях та невисоко в горах (плакодії, Verrucaria glaucina, Peltula guepinii), інші в тій чи іншій мірі пов’язані в своєму поширенні з горами (Verrucaria fusca, Ramalina strepsilis, Acarospora cervina), іноді досить високо піднімаючись над рівнем моря.

Джерело: Макаревич М.Ф. Аналіз ліхенофлори Українських Карпат. Видавництво АН УРСР, Київ, 1963,