До змісту

Види цього елемента ростуть в північній півкулі в Арктиці і у високогірних умовах Голарктики, а в південній півкулі — в Субантарктиці. В своїх працях А. М. Окснер (1940—1942, 1944) об’єднує всі ці види в арктоальпіно-антарктичний елемент.

Як при розгляді географічного поширення представників даного елемента, так і при дальшому розгляді лишайників, які розселюються у відповідних зонах південної півкулі, чи взагалі широко розселені за межами Голарктики по земній кулі, ми при освітленні їх широтного розміщення виходимо лише з особливостей поширення даного виду в Голарктиці. Що ж до поширення арктоальпіно-антарктичних видів в Голарктиці, то воно збігається з розселенням лишайників арктоальпійського елемента.

До арктоальпіно-антарктичного елемента в Українських Карпатах належать вісім видів, що становить лише 0,9% українськокарпатських лишайників. Всі вони входять до одного типу ареалу — голарктичного, до якого належать циркумполярно-високогірноєврамериканська група поширення (Lecidea lactea Floerk.) та циркумполярно-високогірноголарктична (Sphaerophorus fragilis (L.) Pers., Lecidea dicksonii (Gmel.) Ach., Gyrophora vellea (L.) Ach., Lecanora badia (Pers.) Ach., L. intricata (Schrad.) Ach., Haematomma ventosum (L.) Mass., Blastenia leucoraea (Ach.) Th. Fr.).

Отже, до першої, циркумполярно-високогірноєврамериканської групи входить лише один скельний вид — Lecidea lactea, який в Арктиці розселюється циркумполярно, а в горах помірної області зустрічається в Європі та в Північній Америці (Окснер, 1940—1942, 1944); в Антарктиці знайдений на Південній Георгії (Окснер, 1940—1942, 1944); в Українських Карпатах на силікатних скелях виявлений в субальпійському поясі (Гажлінський, 1868; Грубий, 1925; Сульма, 1933).

Циркумполярно-високогірноголарктичну групу поширення в Українських Карпатах складають всі інші види, наведені вище. Окремі лишайники цієї групи виявляють певні особливості в широтному і меридіональному поширенні. Так, Sphaerophorus fragilis, що росте переважно на силікатних скелях, рідше на грунті і біля основи стовбурів старих дерев, має розірвану високогірну частину ареалу, зустрічаючись і в серед- ньогірних умовах; в північних широтах частіше росте в лісотундрі, ніж в тундрі (Кейсслер, 1937—1938; Окснер, 1940— 1942, 1944, 1956; Мюллер, 1958; Соутер, 1958); в Українських Карпатах на силікатних скелях та кам’янистому грунті знайдений в субальпійському і альпійському поясі (Гажлінський, 1868, 1869, 1884; Грубий, 1925; Суза, 1926; Сатала, 1927; Сервіт і Надворнік, 1936)[1]. Отже, цей вид в Голарктиці можна розглядати як перехідний до гіпоарктоальпійських представників ліхенофлори.

За своїм поширенням близькі між собою Lecidea dicksonii, Gyrophora vellea, Lecanora badia, Lecanora intricata i Haematomma ventosum (рис. 3), лишайники силікатних скель; А.М.Окснер об’єднує ці види в загальний тип ареалу — Haematomma ventosum (Окснер, 1940—1942). Всі вони циркумполярно поширені в Арктиці, часто зустрічаються у високих горах Голарктики, а крім того, виявлені також і в Антарктиці. В межах арктоальпіно-антарктичного елемента деякі з них є найбільш яскраво виявленими арктоальпійцями в голарктичних умовах, що здебільшого лише в більш високих широтах спускаються до лісових гірських поясів (Мюллер, 1958; Лепаж, 1958). В Українських Карпатах Lecidea dicksonii на пісковиках зустрічається в субальпійському і альпійському поясі (Суза, 1926; Сервіт і Надворнік, 1932; Сульма, 1933; Макаревич, 1956а); в таких же умовах зрідка зустрічається Gyrophora vellea (Гажлінський, 1869); Lecanora intricata на карпатських полонинах по силікатних відкритих скелях спускається іноді і в нижчі пояси, але переважно виростає у високогір’ях (Гажлінський, 1868, 1869; Сатала, 1922, 1926—1927; Грубий, 1925; Суза, 1926; Сервіт і Надворнік, 1932; Сульма, 1933; Макаревич, 1956а); нарешті Haematomma ventosum, що належить в Українських Карпатах, як і попередній вид, до значно поширених на пісковиках лишайників, оселюється у високогір’ях; на полонинах іноді спускається до 1400 м н.р.м. (Гажлінський, 1868, 1869; Грубий, 1925; Сатала, 1926—1927; Сервіт і Надворнік, 1932, 1936; Сульма, 1933; Макаревич, 1956а). Такий же характер поширення має і Lecanora badia (Окснер, 1940—1942, 1944; Імсхог, 1956а; Мюллер, 1958; Лепаж, 1958), дещо частіше зустрічаючись в негірських умовах; на дослідженій території поширена на полонинах в субальпійському і альпійському поясі, але частіше, ніж розглянуті вище види, росте на відкритих місцях і нижче (Гажлінський, 1868, 1869; Сатала, 1916, 1927; Грубий, 1925; Сервіт і Надворнік, 1932; Сульма, 1933; Макаревич, 1947, 1950, 1956а).

Рис. 3. Схематична карта ареалів лишайників: 1 — Haematomma ventosum (арктоальпіно-антарктичного елемента, голарктичного типу ареалу), 2 — Verrucaria cataleptoides (арктомонтанного елемента, євразіатського типу ареалу).

Blastenia leucoraea росте на мохах і рослинних рештках, здебільшого на вапняковому субстраті, має диз’юнктивну арктичну частину ареалу (Шпіцберген, Новосибірські о-ви, Чукотка, о-ви Берінгового моря, Гренландія), розсіяно зустрічаючись у високогірних умовах, а також і в Антарктиці (Окснер, 1939, 1944); в умовах Українських Карпат по відкритих вапнякових відслоненнях спускається в нижчі гірські пояси (до 1000 м н. р. м.) (Сервіт і Надворнік, 1936; Макаревич, 1955).

Більшість з розглянутих нами лишайників арктоальпіно-антарктичного елемента з циркумполярно-високогірноголарктичної групи має місцезнаходження також і в рівнинних умовах, які треба вважати реліктовими[2]. Так, Lecanora badia знайдена на рівнині в Калінінській обл. і в Естонській РСР (Окснер, 1939, 1940—1942; Томін, 1956)[3]; Lecanora intricata, Haematomma ventosum i Blastenia leucoraea — в Естонській РСР (Окснер, 1939, 1940—1942; Томін, 1956).

Всі представники арктоальпіно-антарктичного елемента в Українських Карпатах належать до одного типу ареалу — голарктичного, а переважна більшість їх поширена в Голарктиці циркумполярно в полярних широтах, а на півдні — у високогір’ях всієї Голарктики, тобто як лишайники циркумполярно-високогірноголарктичної групи поширення голарктичного типу ареалу арктоальпійського елемента (табл. 2).

Щодо систематичного складу, то лишайники арктоальпіно-антарктичного елемента належать до п’яти родин:

Родини	Кількість видів	%
Sphaerophoraceae	1	12,5
Lecideaceae	2	25,0
Gyrophoraceae	1	12,5
Lecanoraceae	3	37,5
Caloplacaceae	1	12,5

Перше місце займає родина Lecanoraceae (роди Lecanora і Haematomma), далі йде Lecideaceae; останні три види розподіляються між трьома родинами.

---

[1] На жаль, нам не пощастило знайти цей лишайник.

^[2] На жаль, ми маємо дані про рівнинні місцезнаходження цих лишайників лише для СРСР.

^[3] 3і слів А. М. Окснера ми знаємо про місцезнаходження цього виду в заповіднику «Кам’яні Могили».

Джерело: Макаревич М.Ф. Аналіз ліхенофлори Українських Карпат. Видавництво АН УРСР, Київ, 1963,