ДО ЗМІСТУ

В результаті наших досліджень, що проводились протягом 1966–1970 рр., а також вивчення всіх відомих нам літературних джерел і використання гербарних матеріалів складено конспект флори мохоподібних, який налічує 653 види. Систематичний склад їх такий: клас антоцеротовидні – 2 види, клас печіночники – 163 види, клас мохи – 488 видів, в тому числі 26 видів сфангових та 462 справжніх мохів.

Поширення мохоподібних тісно пов’язане з певними екологічними умовами, характерними для певних рослинних угруповань. Багатими на мохоподібні як кількісно, так і за видовим складом, є лісові фітоценози, що пояснюється наявністю в них різноманітних екотопів – лісового грунту, гнилої деревини, коренів та кори живих дерев. Особливо велику роль відіграють мохоподібні в смерекових лісах та на оліготрофних болотах, де вони є основним компонентом наземного покриву.

Ступінь розвитку епіфітів залежить від типу лісу та складу і віку дерев. Мохи-епіфіти найчисленніші в букових та мішаних лісах, де вони інколи суцільно вкривають стовбури старих дерев. При цьому тут відрізняються два основних істотно різних екотопи епіфітів – стовбури і прикоренева частина.

Багатою та своєрідною є бріофлора субальпійського та альпійського поясів рослинності. Багатство скельних виходів гірських порід, різноманітність трав’янистих, чагарникових та лісових угруповань, високий рівень опадів – все це створює умови для розвитку різноманітної бріофлори. Тут зустрічається цілий ряд рідкісних арктично-альпійських видів, проникнення яких в Українські Карпати пов’язане із зледенінням.

Основною одиницею при географічному аналізі ми вважаємо елемент флори, що характеризується певним типом ареалу. Елементи флори виділяються відповідно до їх поширення в межах однієї або кількох флористичних областей, тобто за регіональним принципом. Окремі елементи об’єднуються в групи залежно від пов’язаності їх з певними комплексами областей. У випадку поширення виду не на усій території області, а в межах флористичної підобласті виділяються субелементи, залежно від поширення у різних провінціях або різних висотних поясах – варіанти елемента.

У складі бріофлори Українських Карпат виділено 10 груп флористичних елементів: арктично-альпійська, арктично-бореальна, бореальна, бореально-неморальна, неморальна, неморально-понтична, неморально-середземноморська, неморально-середземноморсько-понтична, середземноморська, евриголарктична. Крім того, виявлено багато видів з біполярним поширенням. Основна частина ареалів цих видів знаходиться в Голарктиці і тому їх розглядаємо по групах, відповідних елементам голарктичної бріофлори. У флорі мохоподібних Українських Карпат переважають бореальні види (197), значну кількість складають неморальні (166), арктично-альпійські (77); багато евриголарктичних видів (47), а також гірських видів (гірський варіант); неморально-середземноморських видів – 30. Дві групи включають лише по одному виду: неморально-середземноморсько-понтична, середземноморська.

Флора мохоподібних Українських Карпат розвивалася в тісному зв’язку з тими геологічними та кліматичними подіями, які відбувались в Карпатах протягом третинного і четвертинного періодів. Розвиток геологічної структури та головні риси рельєфу Українських Карпат завершилися в основному в міоцені – пліоцені. Історія флори і рослинності Карпат якраз і охоплює цей молодий відрізок третинного періоду, коли уже остаточно сформувалися основні риси рельєфу Карпат. Порівнюючи розвиток мохоподібних із розвитком судинних рослин, а також спираючись на палеоботанічні дані можна припустити, що неморальна бріофлора поширилась на території Українських Карпат в міоцені – пліоцені. Мабуть ще раніше поширилися там гірські види особливо ті, які характеризуються архаїчною будовою, систематичною ізоляцією та ареалами з великими диз’юнкціями – Tetrodontium brownianum, Diphyscium foliosum, Brachydontium trichodes, Saelania glaucescens, Rhabdoweisia fugax, Campylostelium saxicola тощо.

В пліоцені в зв’язку з похолоданням клімату починається проникнення в Європу бореальної флори, включаючи і бореальні мохоподібні. Це стверджується палеоботанічними даними. В цей самий час іде бореалізація тургайської флори. Наприкінці пліоцену флора Українських Карпат наближалась до сучасної.

З початком плейстоценового похолодання бореальна бріофлора наступає уже широким фронтом. Зледеніння, особливо перше, яке синхронізується з дніпровським, спричинили значні зміни у складі бріофлори Карпат. Вона збагатилася на арктичні та субарктичні види. Відбувалося змішування та обмін між арктичною та гірськими флорами. Скоротився ареал неморальних та гірських видів. Деякі гірські види спустились на передгір’я, деякі загинули. В цей час загинуло багато теплолюбних видів. Разом з флорою гірських лісів бріофлора переживала несприятливі часи зледеніння в рефугіумах Південних Карпат та Північних Балкан, а також на південно-західних схилах Українських Карпат.

Вплив валдайського зледеніння на флору і рослинність Українських Карпат був значно слабкішим. В цей час в Карпатах існували соснові ліси з перевагою сосни гірської, яка створювала окремий рослинний пояс. У нижніх поясах були поширені кедрово-соснові ліси з березою, вербою, смерекою та модриною. Очевидно, в цих умовах могла існувати бореальна бріофлора.

У ранньому та середньому голоцені в Українських Карпатах панували сосново-смерекові ліси. В цей період посилюється розвиток бореальної бріофлори, яка стає пануючою в лісах Українських Карпат. У пізньому голоцені з поширенням бука і ялиці в Українських Карпатах почалося розселення неморальних мохоподібних, що входять до складу широколистяних та хвойно-широколистяних лісів Українських Карпат і тепер.

Джерело: Д. К. Зеров, Л. Я. Партика Мохоподібні українських Карпат. Київ, Наукова думка, 1975